§ 43. Українська зоофразеологія

Стійкі вислови, що кореспондують з реаліями тваринного світу, віддзеркалюючи їх експліцитно чи імпліцитно в елементах внут­рішньої форми — у їх складі є фауноніми (зооніми) або їх образно-генетичні елементи (кусливий як муха в спасівку, з півнями, червоний півень, ловити рибу в каламутній воді, глуха тетеря) — становлять значну частину загальномовної фразеології. Вони відбивають різ­номанітні сфери, входячи до численних ідеографічних об'єднань. Проте сама належність ідіом до зоофразеології не завжди очевидна. їх "зоогенна" природа може бути: 1) відкритою, максимально екс­плікованою; 2) дещо завуальованою, напівекспліцитною й 3) зовсім закритою, імплікованою для мовця. Звичайно тематичними сигналі­заторами виступають імена-зооніми, соматизми тварин і предмети, пов'язані з тваринним світом.

1. До перших можна віднести фразеологічні словосполуки з компонентами-зоонімами, своєрідними індикаторами, що прямо декларують належність ФО до номенів живої природи. Такі ідіоми становлять фондові одиниці в межах зоофразеології. До них нале­жать зоофразеологізми (ЗФ) мокра курка, як зінське щеня, [не] ба­чити смаленого вовка, (крутитися) як білка в колесі, мов оселедців у бочці, заблукала вівця, витися лисом та ін. Навколо окремих компо-нентів-зоонімів (кіт, риба) можуть формуватися досить розгалу­жені зоофразеологічні гнізда, як-от: [і (ще й)] кіт не валявся (у кого), (жити) як кіт з собакою, (позирати) як кіт на сало, як кіт наплакав, (кидатися) як кіт до миші, (любити) як кіт табаку, [чор­ний] кіт пробіг (між ким); велика риба "поважна особа", (битися) як риба в саку, (битися) як риба об лід, (жити) як риба з водою, (мовча­ти) як риба, знов за рибу гроші, носом рибу вудити, ловити рибу в каламутній воді та ін. Розгалуженість зоосемічних фразеологічних рядів з визначеним стрижневим зоонімом як втіленням найрізно­манітнішої інформації ідентифікується з певною етнокультурою, а також свідчить про концептуалізацію всього ряду. На периферії цієї групи перебувають ЗФ типу де Макар телят не пас, тобто вислови, у складі яких виразно виокремлюються концепти й інших (не-зоонімічних) сфер.

352

походження і джерела української фразеології

2. Друга — дещо завуальована група зоосемічних фразеологіз- j_B — становить прифондовий розряд ЗФ; вони не мають безпосе­ редніх індикаторів-фаунонімів, проте в них є безсумнівні покажчи­ ки зоофразеологічності, зокрема назви соматизмів тварин або ха­ рактерних для тварин дій, особливостей поведінки. Наприклад: брати за зябра (за жабри) "притискати кого-небудь", оскільки зяб­ ра (жабри) є тільки в риб та в деяких інших водяних тварин; вкрути­ ти роги (хвоста) (кому). Пор. регіональний (луганський, донець­ кий) ряд ЗФ з компонентами ріг і хвіст: давати поміж ріг (кому), на роги вставати, почесати роги (кому), роги збивати (зв'язувати) (кому), рогом землю рити; піднімати хвоста, довгого хвоста мати, держати хвоста за вітром. Такі й ФО з копита (з копит) "відразу, галопом", відкинути копита "здохнути" чи "померти", кований на всі чотири копита; як лизень злизав (кого) "хто-н. безслідно пропав, щез" (за Б. Грінченком, лизень — "бичачий язик"); "Ми і лапки по­ клали" (Панас Мирний); (спати) без задніх ніг — після роботи тва­ рина (наприклад, кінь) спить, зовсім розслабивши ноги. Якщо її швидко підняти, вона може навіть упасти на ноги [327: 138], витяг­ ти ноги "померти", з місця в кар 'єр, зализувати рани тощо.

3. Третя — "закрита" — група виразів становить периферію ЗФ; вони не мають індикаторів зоофразеологічності й потребують істо- рико-етимологічного чи культурологічного розшифрування, напри­ клад: казитися з жиру (первісно про собак), спіймати облизня "не отримати нічого", пор. коментар Б. Грінченка: "Ззісти облизня го­ ворилось спочатку про собаку" [254, III: 14]), лізти на рожен "нара­ жатися на небезпеку" (рожен — гострий кілок, рогатина, уживався при полюванні на ведмедів: звір сам наражався на виставлений мис­ ливцем рожен) [305: 168], нестися (бігти) щодуху (що є духу), з усього духу "дуже швидко" — дух тут "дихання", первісно про га­ лоп коня [20: 173], стара карга "стара жінка" (карга, тюрк. — "во­ рона"), перебігти дорогу (кому) "завадити кому-н. у якійсь справі" (за забобонним уявленням, людину жде нещастя, якщо їй перебі­ жить дорогу чорна кішка чи заєць) [20: 165—166]), до зарізу "дуже (потрібний)" (вираз пов'язаний зі словом заріз "місце на шиї у тва­ рини, де розрізають при убої", і з жестом "зарізу" себе по глотці, який означав насамперед "дуже ситий") та ін.

Історико-етимологічний аналіз дає змогу відмежувати власне ³°офразеологізми від квазізоофразеологізмів — стійких виразів, у

12 7 254 353

яких унаслідок демотивації відбулася переорієнтація внутрішньої форми в бік ЗФ, хоч генетично вони ніяк не співвідносяться з фау. нонімною сферою. Наприклад, вислів вішати [всіх] собак (на кого) польський дослідник Я. Кжижановський пов'язував (як припущен­ня) зі звичаєм "wieszania hddzi ipsow razem " [342: 247] (вішання лю­дей і собак поряд). Результати психолінгвістичного експерименту свідчать практично про повну переорієнтацію внутрішньої форми цього ЗФ: переважна більшість опитаних (76 %) указала на його фау-нонімне походження, інші ж не змогли дати жодного пояснення. Насправді ж генетично вираз пов'язується не з фаунонімом собака, а з назвою рослини — собака, собачка, собачки — тут "насіння че­реди" (Ridens tripartita) з гострими зачіпками, у білоруського до­слідника І. Лепешева сабака - "лопух, галоука лопуха, дзед" [178: 142; 144: 123—124; 305: 194].

Характерною для семантичної структури ЗФ виявляється сим­волічна насиченість компонентів-фаунонімів. Вона відбита вже з найдавніших часів — у міфології, фольклорі. Символічне значення назв тварин, зображення їх як створінь священних, істот мудрих і пророчих поєднувалося тут з виправданням марновірства, вірувань і забобонів щодо деяких тварин [112: 1—2, 321—323; 192: 152]. Це відображено, наприклад, у М. Костомарова, який, досліджуючи іс­торичне значення української народної пісенної творчості, виокре­мив символіку тварин в окремий тип. Зоосимволіка вписана в се­мантику етнокультурного контексту, що засвідчує, зокрема, порів­няння образів-символів абсолютно різних вербально-символічних систем. Зіставлення мов (фразеосистем) — це вихід у різні духовні й ментальні світи народів, тобто вихід до субстанцій найвищого по­рядку [156: 21]. У слов'янських мовах, зокрема в українській, чесь­кій, російській, польській, назва слон уособлює неповороткість, не­зграбність, у той час як у мовах індусів слон символізує граціозність рухів [66: 164]. За повідомленням Ду Хун Вея, у китайській мові фазан - символ "жінки легкої поведінки", а дикий кінь — "упертої і неслухняної людини". Згаданої символіки концептів зовсім немає в українській етнокультурі. Водночас таких українських символів, як ворона (про неуважну людину), видра (про худу жінку) та їжак (про колючу, жовчну людину), не знають китайці. За різними якостями характеризують людину в українській і китайській етнокультур¹ зооморфізми корова, козел, баран, які в нас пейоративно забарвлень

354

роходження і джерела української фразеології

чого немає в китайській. Корова там — символ доброти, працелюб­ності, баран — м'якої, слухняної, доброї людини, а також щастя й багатства. Отже, зооморфізми, орієнтовані на одну й ту саму твари­ну, у двох мовах можуть поставати еталоном різних якостей і вла­стивостей [83: 62—66], що пояснюється етнонаціональними відмін­ностями когнітивного світосприйняття.

Фразеологізми можуть набувати символічного значення або утворюватись на основі зоонімів-символів. Символи-фразеологізми постають шляхом цілісного переосмислення словосполучення. Ска­жімо, дії, які називаються подібними зворотами в прямому значен­ні, можуть набувати за певних умов символічного змісту. Символіч­на семантика їх ґрунтується на символічному змісті, зумовленому певною ситуацією [163: 32—33; 297: 47]; символічною є сама ситу­ація. Мотивувальна ситуація в нашого народу сама значною мірою містить знакову інформацію, ФО є лише її "формальною репрезен­тацією" [1: 21]. Такими є вирази: колупати піч (під час сватання), зустрічати хлібом-сіллю, падати на коліна, здіймати капелюха, ки­нути рукавичку, серед них і зоофразеологізми не каркай [як ворона] "уживається в розмові як застереження від чогось небажаного", див. фразеологізовані прикмети-антиподи заєць дорогу перебіг (кому) (на нещастя) — вовк або ведмідь дорогу перебіг (на щастя). Спільно­слов'янські вислови чорна кішка (чорний кіт) дорогу перейшла (пе­рейшов) (кому) "у кого-н. почалася смуга невдач, нещасть", див. ще рос. [чёрная] кошка пробежала (между кем), біл. чорная кошка прабегла (паміж кім), болг. минала є черна котка та ін. започатко­вуються забобонними прикметами наділяти нечисту силу здатністю обертатися в чорну кішку (у чорного кота). Кішка — одне з найулюб­леніших утілень відьми. "Відьма, — читаємо в О. Афанасьєва-Чуж-бинського, — обертається собакою, кішкою, свинею, клубком" [10: 350]. Чехи вважають, що чорна кішка через сім років обертається відьмою, а чорний кіт — дияволом. В Україні були переконані, що вовкулаки, обернувшись у собак і чорних кішок, ссуть молоко в корів, кобил і овець [9: 534, 478]. Цілком зрозуміло, що з людиною ^має трапитися нещастя, якщо їй перебіжать дорогу ці тварини [див. ^е: 50: 90; 175: 186—188; 327: 154; 299: 75; 20: 311—312]. Забобон­ні прикмети постали, зокрема тому, що названі тварини {чорний ^к'"п, чорна кішка, заєць) — зооморфні іпостасі чорта (взагалі нечис-^т°ї сили).

355

Розділу

Окремі з фаунонімів стають національно-стійким уособленням певного якісно-кількісного значення, наприклад комар або горо­бець. Вони виступають символами-еталонами чогось незначного малого (малої кількості), слабкого, низького, що й відображається в багатьох ЗФ, які постали на їх основі: як комар наплакав, з комареву ніжечку "трохи, дуже мало", з комарів носок, на комариному салі жарт, "пісний, немащений", горобцеві по коліна "мілко", луг. город-цю по коліна "про низьку на зріст людину", лемк. маты свалы (силу) як женатый вордбелъ (когут) [36: 118], тобто "слабосилий". Слова-символи (вовк — вівця, вовк — коза, вовк — ягня) й побудовані на їх основі ЗФ можуть утворювати зоосемічні синонімічні ряди, а також вступати в антонімічні відношення, де перший еталон уособлює хи­жака, а другі — беззахисність, слабкість {жалує як вовк вівцю, боїть­ся як вовк кози, вчепився як вовк до ягнят). Слова-символи, отже, як компоненти ЗФ виявляють системні відношення.

На фразеотворчій ролі зоонімів-символів наголошував у "Гали­цько-руських народних приповідках" І. Франко. Наприклад, навів­ши приповідку хитрий як лисиця, автор тритомного дослідження пояснює: "лис являється скрізь символом хитрості"; див. ще: кожда сорока своє гніздо фалит — "сорока в народних поговірках і віру­ваннях являється символом говірливості і самопохвальби, особливо жіночої*"; вільний як птах — "птах — символ свободи, бо може леті­ти куди хоче" [49, XXVIII: 261, 151, XVI, 222]. Відповідно символі­ка хитрощів, лукавства, говірливості та свободи "розлита" в кон­кретних вербальних фразеорепрезентантах, як-от: дивитися лиси­цею [а думати вовком], Лис Микита, хитрий [як] лис, хитра лиси­ця, витися (звиватися, крутитися, викручуватися) лисом (біля кого), підшитий лисом та ін.

Отже, завдяки символізації компоненти-зооніми ЗФ стають фо­кусом висловлювання, навколо якого "формується його оточення (рамка)" [126: 36], власне — фразема. Окремі із зоосимволів є уста­леними, одвічними етнокультурними координатами усномовної стихії, художньої літератури, фольклору українського народу, ^а глибина їх культурно-національного (діахронічного, поліжанрово-го) контексту є могутнім фразеотворчим підґрунтям — субстратом численних паремій, легенд, оповідей, переказів, побажань, худож­ніх фігур (синтаксичний паралелізм). Специфіка семантики ЗФ — У

356

р₀ходження і джерела української фразеології

домінантній ролі зоосимволів з їх могутнім фразеотворчим потен­ціалом та поліжанровою опорою.

Семантика зоофразеологізмів значною мірою зумовлена семан­тикою, конотацією й етнофоном фразеокомпонентів-фаунонімів, а фразеотворення пов'язане з активізацією насамперед їх латентних _Сем. Наприклад, досить помітним у національній фразеології є фра­зеологічне гніздо зі стрижневим словом собака: 1. "Домашня твари­на родини собачих, яку використовують для охорони, на полюванні і т. ін."; 2. "Про злу, жорстоку й недоброзичливу людину"; 3. "Той, хто досяг досконалості в чому-н."; 4. "Хижий ссавець родини соба­чих". Усі чотири зафіксованих Словником української мови значен­ня виявляються майже непродуктивними в процесі фразеотворен­ня. Із декількох десятків ЗФ зі словом собака (собачий) тільки деякі прямо (чи дотично) співвідносяться з названими значеннями: 1) [і] собакою не здоженеш, [і] собаками не піймати (наприклад, на по­люванні); 2) злий як собака, скажена собака; 3) з їсти собаку (в чому, на чому); 4) ЗФ практично немає. Особливу ж фразеоактив-ність виявляють латентні, приховані, імпліцитні семи: а) "побутова одиниця виміру": [і] собака не перескочить "великий (за розміра­ми)", [і] собаки не їдять "дуже, надзвичайно багато"; як собаки об­гризли "дуже короткий"; б) його "фізичні можливості": (пускатися) як собака з ожереду "швидко", собачий нюх (у кого) "хто-н. швидко щось помічає"; в) його "уподобання": (триматися) як собака за об­гризену кістку "дуже міцно", г) його "умови життя": (змерз) як со­бака взимку, (гуляти) як собака на прив 'язі, ірон. "зовсім не (гуля­ти)"; ґ) його "невибагливість": кинути як собаці, хоч на хвіст собаці лиіс, д) "набутий досвід": битий собака; є) його здатність "перено­сити холод": [і] собаку не вдержиш,

У семантико-стилістичному розподілі ЗФ мікрогрупи виразно відбита й амбівалентна символіка лексеми собака. З одного боку, це вірний, надійний, непідкупний друг; з іншого — символ нерозумно­го брехуна, злодійкуватого ненаситника, провісника нещастя, пор. 1) (вірний) як собака, (іти) як собака на посвист, собача відданість, дивитися собачими очима і 2) (брехати) як собака, (брехати) як по­пова собака, собачі очі (в кого). Зв'язок собаки у народній демоно­логії з мотивами загробного життя, лунарного культу відображаєть­ся і у фразеології: (вити) як собака на місяць, і в численних леген­дах, віруваннях — собачого гавкоту, наприклад, боїться нечиста

357

Розді/гі5

сила. В українській етнокультурі побутує стійке уявлення про соба­ку як нечисту тварину — (любити) як собака печену цибулю, "ос­кільки в багатьох міфологічних традиціях цибуля й часник розгля­даються як обереги від нечистої сили" [132: 209]. З умовами життя собаки пов'язаний набір інших імпліцитних сем: він уособлює якийсь "звичний вимір" нейтрального чи зниженого плану, щось повсякденне; собака — еталон "точки відліку", усталена опора в системі національних образів (ніякий собака, ні один собака, і соба­ка не загавкає, усякий собака, пропасти ні за собаку). Фразеологіч­ні варіації, фразеологічний потенціал сем визначеної лексеми ста­новлять певні стереотипи культурно-національного світобачення і з цього погляду є значущими як мовні знаки національної культури. Отже, зоофразеологія — це численна, активно функціонуюча фразеотематична група, що становить окрему підсистему загально­го корпусу української фразеології, виразно підкреслюючи зміщен­ня фразеологічної парадигми в бік антропоцентризму й досить пов­но репрезентуючи різноманітні сфери матеріального й духовного життя українців, вияви їхньої етнокультури (вірування, повір'я, об­ряди). Творення й семантика багатьох ЗФ завдячують символічній відзначеності компонентів-фаунонімів, які стають еталонами різ­них якостей і властивостей реалії, мають особливу семантико-стилістичну вагу у фраземі (окремими своїми семами зумовлюючи її загальну семантику).