§ 25. Метонімізація як образно-семантичний чинник фразеологізації

Метонімізація спостерігається в різних видах перенесення форми з одного референта на інший на основі суміжності в просторі й часі (за О. Потебнею, "від виду до виду"), у сфері причиново-на­слідкових відношень. Оскільки предмети в просторі, явища й дії в часі, а також ознака та її носій, причина і її наслідок тощо не є чітко відмежованими одне від одного, відбуваються постійні зміщення в бік якоїсь суміжної частини. У результаті постають метонімічні мо­делі: "власник чого-небудь —> те, чим він володіє", "дія —► час дії", "матеріал, сировина —► вироби з нього, його продукти" та ін. Вирази витрушувати кишені "витрачати гроші", не по кишені, набити собі кишені, бити по кишені, тримати в своїй кишені, у [чужі] кишені лазити, "Пляжним роззявам, мабуть, не раз кишені перевіряв..." (О. Гончар) мотивовані суміжністю предмета (гроші) та місцем їх знаходження (кишеня). Такі самі ФО брязнути капшуком "дати гро­шей"; розв 'язати капшук "заплатити". Вираз чуби покидати Б. Грін-ченко пояснює таким чином: постригтися (про багатьох), а потім: бути взятим у солдати, оскільки при цьому взятих стрижуть [254, III: 271] (одне після другого). Пор. ще: забрити лоб, голити чупри­ну, "Брати на панщину ходили, Поки лоби їм поголили" (Т. Шевчен­ко). Значення "бути хліборобом" у вислові держатися за плуга по­стало на основі суміжності реалій, оскільки плугатареві доводиться триматися за чепіги в плузі. В основі денотату ФО виходити з-під пера лежать причиново-наслідкові й просторові відношення. Зна-

172

Формування української фразеології

чення ФО жити за спиною (кого, у кого, чиєю) "під чиєю-небудь опікою", за спиною (в кого) "у минулому" або "позаду в кого", за бать­ковою спиною ґрунтуються на просторових відношеннях, а фразео­логічні метонімізми білі і сині комірці (середні буржуа, знать за кор­доном мають на форменому одязі білі комірці, а робітники й техні­ки — сині) суміщають просторові відношення й символічні ознаки.

Проте характер перенесення часом важко однозначно кваліфі­кувати. ФО затрубити в похід "повідомити про виступ" можна по­яснити і як часовий (сигнал труби —> пора виступати), і як причино­вий (виступ у похід ніби спричинений сигналом труби), і як наслід-ковий (похід є ніби наслідком сигналу труби) феномени перенесен­ня мовного знака.

Становлять інтерес метонімізми, які втратили внутрішню фор­му, а з'ясування їхнього коріння потребує підтримки одноструктур-них варіантів, синонімів, ширших контекстів. Наприклад, вислови брати ноги на плечі, брати ноги за пояс, брати ноги в руки (вони сприймаються як каламбури) вписуються в досить продуктивну слов'янську модель: діал. харк. закинути ноги на плечі [333: 202]; див. у збірці М. Комарова (1890): ногы на плечи та въ довгилугы по калыну [122: 51]; біл. діал. шаркі на баркі, браць ногіурукі [332: 73], ноги за пояс ды науцёк [152: 29]; чес. vzal nohy па гатепа (па гате-па — на плечі); пол. brae nogi za pas (брати ноги за пояс), wez nogi па ramie [346, II: 638], wziqc fydki za pas [343: 277] (fydka — литка ноги); кашуб, wzic nogi па remq [350, III: 211]. І. Франко вислів бігай та й ноги на плечі бери! пояснив дещо буквально: "біжи і шануй ноги, немовби ніс їх на плечах, щоб міг швидше дійти до цілі" [49, X: 36]. Проте брати на плечі, за пояс чи в руки можна було не ноги (литки), а те, що на ногах: черевики, чоботи, інше взуття — і при цьому швидше йти чи бігти. Пор. контекст В. Вільного у творі "Житні гори": "А може, Степан Степанович... швиденько чоботи на плечі й дременув щодуху?"

Процеси метонімізації відбуваються в межах етнічного когні-тивного простору, під яким розуміється структурована сукупність, точніше, система знань і уявлень, накопичених усім етнокультур­ним співтовариством. Етнічний простір служить когнітивною ба­зою для індивідуальних і соціумних когніцій (М. Алефіренко), а знання взаємовідношень між речами в просторі втілюються в пев­них асоціативних їх поєднаннях на рівні прототипів ФО. Увесь та-

173

Розділ9

кий простір "оречевлений" і пов'язаний відношеннями, які й висвіт­люють окремі ланки етнокультурного простору.

Можна назвати декілька асоціативних ліній метонімічного фра-зеотворення: 1) час — його виміри через характеристичні денотати: зі шкільної лави, зі студентських років (від часу навчання в школі, у ВНЗ). Значення "з раннього дитинства, з ранніх дитячих літ" ре­презентують метонімізми з пелюшок, від колиски та ін.: "Прощай, дівчинонько вірненька, 3 колиски подруга моя" (І. Манжура); "Як цілком правдива душа, з повиточку зучена до правди, вона не знала тепер, як їй перебути цю першу кривду?" (Л. Яновська); "Авентій був розбійник з пупку, Всіх тормошив, валяв на купку..." (І. Котля­ревський), тобто з дитячих років, коли ще "зав'язували пуп". Див. також залучення до процесу метонімізації назв спорідненості й сво­яцтва: з діда й прадіда, за дідів-прадідів: "З предка, з діда... Неза­видний жив козак" (Л. Боровиковський); "З баби-прабаби в цебрах воду носили. І нічого!" (А. Головко). За зразком від Адама (на озна­чення початкового етапу якоїсь діяльності, життя) утворене гал. від Ноя потопа (говорити) "від самих початків" [49, XXIV: 458]. І на­впаки, крайню, кінцеву межу передають фразеологічні метонімізми до скону, до сивої коси, до сивого волосся: "І діждався я до сивого чуба" (Б. Лепкий), до могили, до загину, до останнього подиху; па-м 'ятатиме до нових віників і до судної дошки, покуль аж пороху на очі насиплють [310, № 3645] (на означення верхньої межі життя людини). Протяжність у часі, певні етапи, членування на відрізки передаються деякими проміжними штрихами: не перший рік, не рік не два, за пам 'яті, до півночі, до зорі, до світання. Нечіткість часо­вих меж властива семантиці всіх народних формул: до перших (дру­гих, третіх) півнів: "Я летів красивим чортом... Ех, до тієї Чураїв-ни, Що клялась від третіх півнів Рушники мені послать до ніг..." (Б. Олійник); "Ще треті півні не співали, Ніхто ніде не гомонів" (Т. Шевченко); прийти після других півнів; о півнях "на світанку". До випадків метонімічного позначення часу (поняття "ніколи") О. Потебня відносить вислови типу коли камінь почне плавати, а хміль тонути [213: 241], пор. також: як волосся на долоні виросте, як виросте трава на помості. Фразеологічними "формулами не­можливості" оксюморонного типу представлена ССМ "як (коли) + + тварина + здійснить + неможливу дію = ніколи": коли рак свисне, " — Коли дозволите екскурсантові ступити на ці острови?" — "Коли

174

Формування української фразеології

рак свисне, — грубо відповів Казимир" (М. Чабанівський), як рак засвище [262: 592], діал. ссл., сет. як горобці занявкають, як риби забалакають, як соловейко в спасівку тьохне [300: 204], ннад. як півень знесеться [322: 163], лемк. як зозуля на Новый рік закукат [36: 59]; 2) простір — його реально-побутові виміри (представлен­ня тим, що в ньому відбувається, чим він визначається, вимірюєть­ся). Так репрезентовані протилежні вектори "зовсім близько, неда­леко" — "дуже далеко": а) під боком (у кого), два кроки ступнути, за два кроки, як штихом докинути, палицею кинути, рукою подати: ''Спинився поряд час на відстані руки" (Б. Олійник). Пор. у пере­кладах М. Лукаша із Сервантеса: "... як розвиднилось трохи, ми по­бачили, що од землі до нас, як тричі з мушкета стрельнути" — б) куди й думка не долетить, скільки око згляне, куди й ворон кістки не занесе, куди й птиця не долетить, де Макар телят пасе, де і перець не росте, де козам роги правлять; 3) дія, стан — їх просто­рові деталі, пов'язані за дотичністю: зрошувати власною (своєю) кров'ю (трави, шляхи), іти попереду "очолювати", наступити на пробку "напитися" (пробка як частина пляшки —> пляшка з горіл­кою —> горілка —► напитися горілки), "Поможе мені, мати, заступ та лопата" [14: 74], тобто заступ та лопата як знаряддя похован­ня; бути в кочергах, бути в старій скрині (бути в занедбаному місці).

Численні метонімізми представлені соматичною фразеологією, як-от: зуб на зуб не попадати, стискувати кулаки, з піною на губах, накладати на себе руки, вченому й книги в рука: "А йому гримить дорога У такім розгоні, Що від подиву у полі Б'є у поли старість!" (Б. Олійник), видивити очі, у вічі не видати, з вуст у вуста. Значен­ня "розсудливо міркувати" передається ФО мати голову на плечах; "загинути" — зложити голову (тут голова замість "життя").

У прямому зв'язку з цим розрізняють велику групу висловів, які зображують "почуття жестом" [213: 246], академіком В. Виногра­довим вони були виділені в "широке коло метонімічних зворотів, що належать до вираження внутрішніх переживань за допомогою міміки, жесту тощо" [42: 18]. У стійких образах-фразеологізмах, які передають жести й міміку (ФЖМ), відбиваються найрізноманітніші емоції, психічний і фізичний стан людини: задоволення (очі сві­тяться), чванство, гнів, лють (робити кислу міну, надути губи, на-копилити губи, розквасити губи, наливатися кров То; "Із серця скре­готав зубами [Антелл], Об землю тупотав ногами І на Дареса налі-

175

Розділ^

зав", І. Котляревський), любов, пристрасть, прихильність (стріляти очима "грайливо поглядати"; " — Іч, яка ти сьогодні! — Яка? — радіє, грає очима і соромиться дівчина", М. Стельмах), неспокій, тривога (кров ударила в лице), подив, здивування (розводити рука­ми, роззявляти рот, робити великі очі, "Андрійові очі лізуть на лоб, а за плечима мурахи...", М. Коцюбинський), презирство, зне­вага (плювати в лице, дивитися зверху вниз, вернути ніс (" — Уся­кий раз, як йде Борис, Маруся відвертає ніс", С. Караванський; "Че­рез день Саєнко знову в Пісках. — І стида й сорома немає, й честі! Я йому спину показую, а він щодня...", Панас Мирний), сум, печаль (вішати носа) та ін. Широке метонімічне поле фразеологізмів з компонентом голова, які означають "впадати в розпач" — братися за голову, "знітитися" ("Навіть ліве крило не ворушилося,увібравши голову в плечГ, Григорій Тютюнник) — з нашаруванням метафори; "дуже шкодувати" ("Призначають у середню школу пташа жовто­роте, а потім беруться за голови", Ю. Збанацький); "чванитися, за­знаватися" ("Максим Іванович геть високо дере голову проти "нете­саного мужиччя", Панас Мирний); "виявляти велику шану" ("Тут кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індій­ського народу", В. Минко). На фразеологізмах жестів та міміки значною мірою побудований "Російсько-український і українсько-російський фразеологічний тематичний словник: Емоції людини" Ю. Прадіда: опускати очі, ховати очі, кров заливає лице (обличчя) (кому), згубити очі ("сором"), дивитися з-під лоба, з піною у рота (на губах), скреготати зубами, світити очима ("гнів, лють") [222].

Наголосимо на складності й дифузності семантичної структури ФЖМ, що особливо помітні при їх лексикографічній розробці. У метонімізмі гнути коліна (шию) виділяються такі компоненти се­мантики, як вираз покірності, запобігливості, підлещування; ФЖМ потупити очі в землю означає не тільки "зніяковіти", а й "відчувати незручність", "соромитися".

Генетично суміщеними омонімами виступають і словосполуки, основою яких є назви обрядів (звичаїв). Послідовність семантико-предметних зрізів, які змінюють один одного (поява рясту —> його топтання —> початок весни), можна показати на прикладі ФО топтати ряст. "...Як тільки з'являвся голубий ряст, — читаємо в Ю. Яновського у "Вершниках", — прадід Данило наказував зірвати його швиденько й топтати, приказуючи: "топчу, топчу ряст, дай,

176

Формування української фразеології

Боже, потоптати й того року діждати!", а хто не встигне — тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати...". Початок весни визна­чався не календарним днем, а її справжніми прикметами. Поява рясту супроводжувалася ритуальною дією, представленою у ФО "характеристичним моментом" (О. Потебня), — топтанням рясту. Вираз діждатися рясту топтати увібрав у себе низку послідов­них етапів, які вкладаються в метонімічні формули "одне після дру­гого", "одне внаслідок другого", "одне разом із другим", "одне на ознаку другого", "одне символізує друге": пережити зиму —> зустрі­ти весну —> залишитися живим. Топтання рясту стає символізувати життя — у всіх варіаціях його репрезентантів: "Я дитино, топчу ряст на білому світі більше сімдесяти років" (Р. Федорів), тобто "живу"; "Недовго з того часу стара ряст топтала..." (П. Воропай): "жила"; пор. в "Енеїді": "І Турна ряст топтать пустив", власне, "залишив жити". І навпаки, рясту не топтати означає "позбавити життя" або "нажитися", "не жити": "До лясу! Турна розбишаки, Вам більше рясту не топтать^" (І. Котляревський); "Ой кобзарю, кобза­рю, чи не відспівав ти своє? Чи не відтоптав рясту]" (М. Пригара). Образ "топтання рясту" семантично співвідноситься з внутріш­ньою формою багатьох усномовних, діалектних і народнопісенних фразеологічних метонімізмів, реалізуючи структурно-семантичну модель "топтати (м'яти) + землю (те, що на землі) = жити": "Навко­ло зеленню одягнені гаї; Виспівують дзвінкі, чудові солов'ї; Мені ж не м'ять трави, не бачить вас, лани..." (П. Грабовський), тобто "уже не довго жити"; "Ой ніщо ся, Іванику, уже прикладати, — Не будеш ти дзелененьку мураву топтати!" (Нар. пісні в записах Іва­на Франка); щоб на той год діждати еону топтати [310, № 332], бойк. вже мен 7 с 'віжоиі дерн 7 не топтати [201,1: 209]; дещо ім-пліцитно — (хтось) не вийде на зелену траву [49, XXVII: 220] й узагальнено — топтати землю "бути живим, жити". Див. також російську народну метонімічну паралель, уживану на Курщині: росы топтать не будет "помре" [28: 112]. У різних варіантах ФО топтати / не топтати ряст відбита в лексикографічних та фоль­клористичних працях О. Афанасьева, П. Воропая, Б. Грінченка, М. Лукаша, М. Онишкевича, Ф. Піскунова, М. Номиса, І. Франка, О. Марковича, у художніх творах М. Стельмаха, М. Братана, хоча до частотних вона вже не належить. Спочатку відійшли ритуальні Дії, із суміщених омонімів прояснилися вторинні елементи (власне,

177

Розділ^

ФО), а тепер уже й вони потребують етимологічного пояснення [301: 109].

На суміжності обряду (звичаю) і його вербалізації ґрунтуються ФО давати / одержувати гарбуза, заводити на посад, садовити за стіл.

Значний фразеотворчий потенціал має концепт рушник як сло­весний знак символізованих етнореалій: слати (засилати, присила­ти, посилати) старостів (людей) за рушниками (до кого) "сватати", побрати рушники "посвататися", вернутися з рушниками "висвата­ти наречену", ставити на рушник (на рушнику) (кого) "одружува­ти", ставати на рушник "одружуватися". Рушник був родовідною пам'яттю, національним оберегом, провісником, освячувачем, сим­волом щасливого родинного життя. Наша фразеологія фіксує прак­тично всі основні кроки до шлюбу через ключове слово "рушник" [91:9].

За виразами знімати (скидати) шапку, здіймати бриль (капе-люх) (перед ким, перед чим) криється символічний ритуал виявляти свою повагу до кого-небудь, цінувати когось, щось: "Утаюють [батьки] майбутніх професорів і вчених, перед якими колись, може, держави скидатимуть шапкиї" (М. Стельмах), пор. дериватему: "І усміхнуться їм брати так тепло, радісно й знайомо на фоні гнівному заграв, стальні здіймаючи шоломи перед геройством тих, хто впав" (В. Сосюра). У вислові бриль (шапку) ламати (перед ким) поєдна­ні назва жесту (руху) — догідливо кланятися, знявши головний убір, — і значення "принижуватися": "Всяк бриль лама перед ста­рим [владикою]" (В. Грабовський). Ламати — тут "порушувати звичайний вигляд" шапки. Прасл. lomiti, лит. lamati "ламати", lamin-ti "м'яти, гнути, ламати" [87]. Ламати (шапку), отже, — "м'яти", "перебирати руками", "згинати", "давити" — як зовнішнє мето­німічне віддзеркалення внутрішнього, душевного стану прохача. Такі самі фраземи віддавати чолом (кому) "на знак пошани низько схиляти голову", бити чолом ("...дозволь бити чолом лікареві Се­мену Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії", І. Цюпа), які вже з XV ст. у староукраїнській мові означали "звернутися до ко­гось з проханням, скаргою".

Складовою метонімічних ФО, їх підвидом є група синекдохіч-нихзворотів, семантика яких формується на основі кількісних спів­відношень (за О. Потебнею, або "від роду до виду", або "від виду до

178

формування української фразеології

роду") між концептосферою-донором і новою концептосферою. Сюди належать, на думку О. Потебні, приклади "від одиниці до множинності" [213: 219], зокрема дихотомія "копійка — гроші" (вид замість роду): на копійку (чого) "на дуже малу суму", копійка перепадає (кому), до останньої копійки "усі гроші", ні копійки (ні копієчки, ні коп'я) "зовсім нічого" (про гроші): "Ех, Денисе, Дени­се! Нема в тебе розуму / на копійку (Григорій Тютюнник), замість "зовсім, абсолютно". Узагалі безгрішшя, низька ціна, брак грошей, незначна вартість, виражена через кількісну ознаку (без шеляга в кишені, ані шеляга), як і "малість, незначність, ніщо" (О. Потеб­ня), — ознака синекдохи: як кіт наплакав, як шилом патоки вхопив, ані дрібка солі, до шерстиночки, до зерна, і на макове зерно: "А тепла в старім серці на макове зерно..." (Панас Мирний), згинути ні за понюшку табаку, пропасти ні за пухлу душу: "Там у нього [турка] війська було з горобину душу" (С. Добровольський), " — Дурний Кирило, наклав головою ні за цапову душу" (М. Рудь).

В основі синекдохи лежить теж суміжність, як і в основі власне метонімії, а тому треба зважати, чи виступають квантитативні (кіль­кісні) ознаки як домінантні. У ФО мати руку (де), держати руку, сунути свого носа (куди), ноги не буде (де), ні ногою (куди, до кого), очей не появляти (не показувати) (де, куди) частина чогось пред­ставляє ціле, а тому вони — фразеологічні синекдохи. З домінант­ною семою кількості виступають прийменниково-іменні сполуки до пня, до тла, до цурки, до тріски, до крихти, до зернинки.

Дещо етимологічно затемнений фразеологічний центр до ноги: (вигинули) наші вороги до ноги, варіанти — (знищити) до ноги, (ви­нищити) до ноги: "Проти військ княжих ми сміло, просто йдемо, Твердо певні, що вас до ноги поб'ємо..." (П. Грабовський). Кількіс­ний момент виразніше засвідчений контекстами М. Грушевського: ^иНа світанні всіх побито — ноги не випустили", "Билися потім шість годин; якби дощ страшенно великий не перешкодив, певно, з них усіх вирізати до ноги". Пор. також іншомовні паралелі: біл. да нагі, болг. избивам до крак "знищити всіх до одного" (крак — "нога"); пол. zginqli do nogi (згинули до ноги), do nogi wyci^to (винищено до ноги) [346, II: 628]. Нога тут вживається у синекдохічному значенні "істота, людина", як-от: "У полку дві тисячі багнетів", тобто "сол­датів". Або в українсько-польському фразеологічному словникові І- Вагилевича — (выщезли) до гласу "calkiem wygin^li", тобто "пов-

179

Розділ9

ністю згинули" ("глас, голос" зам. "людина"). Синекдохічно пред­ставляється й відсутність, наприклад, тварин: "У селі (корів, овець) вирізали до ноги"; "Пропали усі вівці до ноги" [10: 385]. Синекдоха від часткового до загального (загальне через часткове) може бути представлена сполученнями сурядного характеру — батъко-мати "батьки", дні і ночі "весь час", хліб і сіль "пригощення, гостин­ність".

Синекдохічно вербалізуються через один зі складників (хліб) узагалі засоби існування: заробляти на хліб (шматок хліба), добу­вати хліб (хліба), дати хліб у руки, добувати хліб свій, даремно хліб переводити; умови харчування, прожиття: ділити хліб-сіль порівну; заробіток: на хліб перепадає; урожай зернових: великий хліб; страви й напої: є хліб і до хліба; предмет інтересу: відбивати хліб (у кого, чий); матеріальні інтереси — на противагу духовним (жити не хлі­бом єдиним). Пор. з нашаруванням метафори — посадити на хліб та воду, тобто не тільки "давати найнеобхідніше", а й "маловартіс­не серед харчів". Соціально значущими виявляються в деяких зво­ротах й означальні компоненти, які виразно конотують увесь фразео­логізм, як-от: їсти казенний хліб, їсти чужий хліб, ласкавий хліб (тобто "хліб з чиєїсь ласки"), проханий хліб (шматок), власне, "ми­лостиня": "Гірко мені проханий хліб їсти" (А. Хижняк); хліб насущ­ний, навіть і хліб і до хліба тощо.

І навпаки, метафора превалює у висловах відрізана скиба (скиб­ка) [від хліба] "людина, яка відділилася від родини, стала жити са­мостійно" (перев. про дочку, що вийшла заміж); у руслі цієї самої моделі "відділення" — одрізаний шматок хліба ("Заміжня дочка для батька — одрізаний шматок хліба, а вона чіпляється, як смола чобота!", Грицько Григоренко). Метафора проступає і в синекдохіч-них висловах ані копійки зламаної немає за душею, і копійки щерба­тої нема, ані копійки мідної немає, не вартий і ламаної копійки, у яких компонентами щербатий, зламаний, ламаний (пор. протилеж­не як нова копійка), мідний (тобто "невартісний") позначений ас­пект екстралінгвістики (вони є маркерами умов формування когні-тивної семантики, оскільки на противагу, наприклад, мідним гро­шам були ще срібні чи золоті). Ними підкреслюється якісний (мало-вартісність) момент загальної семантики фразеологізмів.

Метонімічними вважає І. Лепешев ФО дах над головою (буди­нок чи квартира, покій), з рук у руки, в одні руки, під одним дахом, у

180

Формування української фразеології

чотири ока, над самим вухом, перед носом, ніс в ніс. Якщо ме­тонімію не розділяти на власне метонімію й синекдоху, то ФО на хліб заробляти, подякувати за хліб-сіль, котилися дурні голови, по­лягти кістьми на вічний спочинок — метонімічні, якими їх дехто вважає [98: 37]. Коли ж розділяти — то всі вони синекдохічні. Пор. в О. Потебні: голову зложити, а також: кісток (чиїх) не зібрати "загинути, не вціліти", до самих кісток "повністю, цілком", добува­ти язика (пор. приблизний хід думок: людина —> ворожий воїн —> людина-воїн, здатна говорити —► полонений воїн, що може повідо­мити важливі дані). Якщо йти за О. Потебнею, то скрізь, де значен­ня А (попереднє значення) повністю входить в X (нове значення) або навпаки — X охоплює в собі всі А без залишку, є синекдоха, співрозуміння, співвключення, співсприйняття, pars pro toto et vice versa — частина замість цілого й навпаки [213: 208]. Такі ФО з ру­ками й ногами, одна шкіра та кості, залишилися ріжки та ніжки. У збірці М. Номиса: ні пес ні баран, ні брат ні сват, ні втік ні впій­мав, ні в сих ні в тих. Тільки крайніми гранями (початок і кінець) звичайно репрезентується модель "(прочитати) від початку до кінця (книжку)": від дошки до дошки (обкладинки раніше були дощани­ми), від палітурки до палітурки, діал. (ссл. і сет.) від коморки до коморки (Луганщина). Промовисті нарощення до усталених дво­компонентних сполук, які "усувають" смислову "недостатність": від дошки до дошки, а в середині ані трошки [49, XXIV: 45]: " — А як ти читаєш? Від дошки до дошки й посередині трошкиТ (М. Сте­льмах). "Усепредметне" значення ФО від дошки до дошки — "нічо­го не пропускаючи, від початку до кінця", тобто "включаючи й се­редину". Пор. також часові відрізки, передані через їх "крайні межі": від зорі до зорі, від раннього ранку до пізнього вечора, "з раннього ранку до пізньої ніченьки " (П. Грабовський).

Таким чином, суміжність відбивається свідомістю як зв'язок — просторовий, часовий, різного роду логічна дотичність між понят­тями предмета, ознаки, дії, стану, кількості, зв'язку відношень по­ходження, належності тощо [278: 13]. Метонімізація як семантич­ний чинник формування ФО виявляється в контекті динамічного (історичного, діахронічного) висвітлення. Особливо це стосується ФО, які вийшли (виходять) з ужитку (під аршин ставати), екстра­лінгвістична основа яких призабулася (ноги на плечі), для яких тре­ба зважати на часові "опори" (до зорі, від зорі, на зорі). Адекватна

181

Розділд

характеристика метонімічних процесів іноді можлива тільки в кон­тексті динаміки внутрішньої форми, уваги до етапів переходу, впи-сання до семантико-структурної моделі (топтатиряст) [297: 151]. Багата на фразеологічну метонімію тематико-семантична сфера людських жестів і міміки як яскрава ілюстрація антропоцентрич-ності фразеологічної картини світу.