§ 31. Індивідуально-авторське використання фразеологізмів (лексичні видозміни)

Дослідження широких трансформаційних потенцій ФО, безпе­рервного оновлення їх компонентного складу, форми і структури як внаслідок історичних змін, під впливом мовної системи й дії екс­тралінгвістичних факторів, так і під пером майстрів слова відповід­но до сюжетної лінії, розуміння стійкості (постійності) компонент­ного складу й структури ФО як діалектичної єдності константного (інваріантного) і змінного (варіантного) прийшли на зміну твер­дженню про незмінність фразеологічних висловів.

227

Розді/гіо

Літературний критик М. Жажоян у замальовці "Остання семіо­тика" (1998), маючи на увазі різні відхилення фразеологізмів від канону, значуще висловився, що справжня поезія — це завжди смертельний поєдинок з фразеологією. Класифікація прийомів стилістичного використання ФО становить певну трудність, тому що самі прийоми не виступають ізольовано, а накладаються один на одного, збігаються окремими ланками й характеризуються син­кретичністю. А. Мелерович та В. Мокієнко уклали навіть спеціаль­ний словник "Фразеологизмы в русской речи" (1997) на 867 сторі­нок, у якому визначаються й аналізуються десятки прийомів автор­ського використання ФО.

Найуживаніші різновиди трансформації ФО можна поділити на три основні групи: 1) прийоми, пов'язані зі зміною форми компо­нентів або компонентного складу ФО. Наприклад, канонічна ФО убивати /убити двох зайців [317: 908] трансформована в повісті В. Чапленка згідно з авторським задумом: "Деякі з них зуміли втек­ти ще з дороги, розраховуючи аж на трьох зайців" ("Півтора людсь­кого"). Див. в А. Крижанівського: "Старий газетно-спортий зубр розплющив очі"; користі з нас, як з козла кефіру. Помітні "вклиню­вання" слів-означень у І. Нечуя-Левицького: лисий як макогін —> лисий як облизаний макогін, здоровий як кабан —* здоровий як годо­ваний кабан, зелений як трава —> зелений як трава в стену; 2) при­йоми, пов'язані з контекстним обігруванням ФО чи їх окремих ком­понентів. Наприклад, у Б. Олійника: "Ти стаєш самим собою... або у нас іще кажуть: стоїш у чому мати народила (навіть тоді коли ти народивсь у сорочці)" ("Білий вірш на сірому..."); "Істинно люди: живемо не хлібом єдиним. Істинно так... коли маємо хліб на столГ ("Хлібові"). Часом такі стилістичні зіставлення тісно поєднуються з іншими способами трансформацій, як-от у контекстах А. Крижа­нівського: правила доброго моветону; підбадьорював знесиленого боксера: "Вище головуї"; думки інколи приходили в його голову і з жахом розбігалися; на короткій нозі рука руку миє тощо; 3) прийо­ми, пов'язані з використанням загального образу ФО. Наприклад, У Б. Олійника: "З усіх надбань людського досвіду Одне, стабільної ваги, Не підлягає змінам досвітків І примхам лівої ноги" (Б. Олій­ник), пор. канонічне встати на ліву ногу [262]; "Ворскла півколом, неначе блакитна підкова, Друзям на щастя дзвенить біля древніх воріт" ("Ода на честь 800-ліття Полтави"), пор. підкова на щастя. В

228

динаміка українських фразеологізмів

О. Кобилянської: "Він, може, має і правду, / цісареві треба дати, що йому, як кажуть, належиться*" ("Земля") — на тлі утримувано­го в пам'яті богові — богове, а кесарю — кесареве.

Поєднання й чергування експресивно видозмінених і стандарт­них елементів у межах окремих ФО чи в межах коротких відрізків тексту (в мікроконтекстах), зіставлення канонічних і трансформо­ваних ФО, переплетення лінгвістичного (узвичаєно традиційного та видозміненого автором) й екстралінгвістичного — усе це вияви міц­ного зв'язку ФО зі змістом текстів — спричинює найрізноманітніші ефекти. Далі зосередимо увагу тільки на прийомі лексичних видо­змін у ФО, який, проте, відображає цілий комплекс загальних і час­ткових питань фразеологічної науки.

Інтерпретація прийому, пов'язаного із заміною компонентів у ФО, потребує строгого розрізнення принаймні трьох видів варіан­тів: індивідуально-авторських, нормативно-узуальних та історич­них. Можливість, характер і частота авторських видозмін залежать, по-перше, від структурно-семантичних і стилістичних параметрів ФО (наявності детермінантів, ступеня десемантизації слів-компо-нентів, структурно-смислової організації ФО, зашифрованого в них образу, внутрішньої форми та ін.), до-друге, від їх жанрової належ­ності та ідейно-художніх авторських настанов і, по-третє, від інди­відуальної схильності того чи іншого автора до використання на­званого прийому.

Мінімальні можливості варіювання, очевидно, у фразеологічних словосполучень (за класифікацією В. Виноградова) типу брати до уваги, кинути погляд, тому що для фразеологічно зв'язаних лексем характерна порівняно широка валентність. Проте це не стосується висловів з детермінантами {набитий, рукопашний, кромішній, поту­пити, понурити, горобиний тощо), тобто з компонентами, що з висо­ким ступенем вірогідності сигналізують про наступний компонент. Такі ФО звичайно підлягають переробкам. Наприклад: "Єзуїт ви, пан-отче, єзуїт і набитий... неук..У (М. Стельмах); "Ярим, віщим ог­нем в горобину югу Освітило слова до єства, до ядра" (Б. Олійник). Щодо інших розрядів дослідники далеко не одностайні у своїх по-^Глядах на їх трансформаційні можливості. Називаються, зокрема, ^пРислів'я, оскільки їх компоненти поєднані значно слабкіше, ніж у Фразеологічних єдностях і фразеологічних зрощеннях (В. Шкля-Р°^в); фразеологічні єдності й образні стійкі словосполучення —

229

Розді/по

приказки, прислів'я, крилаті слова, причому чим синтетичніші ФО, тим рідше вони підлягають різноманітним змінам, зокрема замінам у лексичному складі (І. Дубинський); крилаті вислови, афоризми, прислів'я, у яких значення всього фразеологізму складається із суми значень його компонентів, дещо затемнених образною семантикою всього виразу (А. Коваль); фразеологічні єдності, що потребують оновлення своєї метафоричності, крилаті вирази, прислів'я і при­казки (Г. Павловська).

Названі, як бачимо, чи не всі розряди ФО, що, з одного боку, і відбиває їх трансформаційні потенції, а з іншого — наводить на думку, що вибір їх як об'єктів видозмін значною мірою знаходиться в іншій площині. Індивідуально-авторське варіювання насамперед можливе (і помітне) тільки тому, що ФО властиві відносно окрес­лені межі нормативної варіантності на певному часовому зрізі: чим виразніше визначений набір перемінних на рівні узусу, тим поміт­ніша навмисна заміна. Найшвидше вона впадає в очі у фраземах з єдино можливим набором компонентів. Наприклад, на тлі звороту богові — богове, а кесарю — кесареве всі інші модифікації мовлен­нєві: богові — богове, а кайзеру — кайзерове; богові — богове, а панові — панове (М. Стельмах); князеві — князеве (П. Загребель-ний); заступникові — заступникове, а вам — ваше (М. Білкун); "Ке­сареві кесареве, теплі чоботи — німакові. Щоб швидше тікав з фронту" (Т. Мигаль); кесаршіше — кесарші (Остап Вишня); " — Не рубай гіллю. На якій сидиш. Боже — богові, князеві — княже, боя­ринові — свое, а смердові — смердове" (Р. Федорів).

Однак переважна більшість ФО представлена сукупністю коди­фікованих варіантів, а сама норма характеризується динамічністю, що утруднює кваліфікацію того чи іншого варіанта, оскільки сту­пінь вірогідності твердження про авторську видозміну залежить від чіткого усвідомлення можливих варіантів, визнаних суспільною (літературною) мовною практикою. Фіксація параметрів дозволе­ного ніби окреслює внутрішню межу норми ФО: одному Богу (Алла­ху) відомо (що), водити на мотузці (на налигачі) (кого), не давати в образу (в обиду) (кого). Водночас межа варіантості еластична, ви­різняється нестійкою рівновагою. Словники, наприклад, фіксують не один, а два різновиди кальки з французької мови lune de тієї досл. "місяць меду" —медовий місяць і медові дні. Проте у згоді з загальною спрямованістю у варіюванні деякі джерела подають тіль-

230

динаміка українських фразеологізмів

ки як "перший місяць подружнього життя" [20], деякі — ширше: "перший місяць після весілля; початкова пора чого-небудь" [327], а деякі — ще ширше: 1) початок подружнього життя (та ще й з від­тінком "приємний, радісний і т. ін. період у житті кого-небудь") і 2) період розквіту, найкраща пора чого-небудь [317; 305]. Відповід­но варіюється й лексемна оболонка вислову — медові роки (Я. Га-лан), медовий період (О. Гончар). Однак тільки впливом контексту, а не тиском мовної системи пояснюється компонент аксарінський у складі нормативної ФО авгієві стайні (конюшні): "Аксарінські стай-ні Академічного театру повинні бути вичищені... якнайрішучіше" (Остап Вишня) (Аксарін — директор театру).

Ведуться пошуки й самих критеріїв нормативності. За Б. Шварц-копфом, нормативним може бути визнаний варіант, запрограмова­ний мовною системою, прийнятий узусом і закріплений (узаконе­ний) літературним уживанням. Близьким до другого й третього є критерій повторюваності (його можна розглядати і як статистич­ний), сформульований С. Гавриним: варіанти фразем визначаються більшим чи меншим ступенем повторюваності в тій чи іншій сфері загальнонародної мови, індивідуальна зміна перестає бути такою, якщо вона починає вживатися хоча б деякими носіями мови.

Намагаючись точніше диференціювати загальномовні й індиві­дуально-авторські варіанти, Р. Попов запропонував зважати на сту­пінь віддаленості лексем у синонімічному ряді: якщо замінюються далекі за значенням лексеми, така зміна в структурі фразеологізму стосується індивідуально-мовленнєвої сфери. Проте насправді за­міна семантично віддалених лексем навіть у межах нормативної зони ФО, а часто й лексемами-несинонімами, — річ звичайна: сон рябої кобили (сірої кішки) розказувати, клепати (тіпати, витіпува­ти) язиком, поживитися як Сірко паскою (як пес макогоном), жити на всю губу (по-панському, на широку стопу, у розкошах) [45: 545, 547, 554].

Об'єктивна діагностика понять "нормативний варіант — автор­ський (оказіональний, індивідуальний, контекстний, мовленнєвий варіант)" може бути полегшена спеціальною картотекою варіантів (принаймні при цьому буде зважено на критерій зразка й статистич­ний) та до певної міри словниками, особливо авторитетними й най­повнішими з них [317; 262; 260; 311; 290]: голий як бубон (як ту­рецький святий), давати Імпульс (поштовх) [317]. Часом помилково

231

Розділ_іо

думають, що В. Чапленко вдався до індивідуально-авторського варіанта ФО в контексті "Я віссала з молоком матері християнську істину..." [155: 168]. Проте академічний словник подає його серед усталених варіантів: всмоктувати {всисати, вбирати в себе і т. ін.) / всмоктати (ввіссати, ввібрати в себе і т. ін.) з молоком матері "засвоювати щось з дитинства" [317: 154]. Однак і словникові фік­сації не тотожні щодо повноти подачі варіантів. Наприклад, у низці названих вище лексико- і фразеографічних зібрань знайдемо різно­види до нових віників і до третіх віників. Але вже академічні "Фра­зеологічний словник української мови" в 2 кн., а також "Словник фразеологізмів української мови" подають чотири варіанти: до но­вих (зелених, третіх, сьомих) віників [317: 130; 262: 110]. Крім того, є живе говіркове мовлення із безліччю далеко не зібраних варіантів фразем. На Харківщині (м. Люботин) записане до десятих віників, яке кореспондує з нормативними до третіх віників і до сьомих віни­ків, а в с. Кулакове Лозівського р-ну — до сухих віників нам 'ятати [333: 199]. До цього можна додати й записані на сході України (схід-нослобожанські і східностепові говірки) до білих віників, до синіх віників, до червоних віників [302: 42], які кореспондують з варіантом до зелених віників, і навіть до Фенькиних віників (Лисичанськ), які за умови вживання окремими письменниками можуть бути витлума­чені як індивідуально-авторські. Однак майстри слова — одночасно й носії певної конкретної говірки, а художній твір не завжди "ко­дифікує" різновиди ФО. Перебільшення факту авторського фразео-творення або авторської видозміни нерідко призводить до помилко­вих констатацій історичного характеру, є недооцінкою варіювання як характерної властивості фразеологізму [178: 15]. Треба бути сві­домим того, що й будь-який словник, навіть академічний, найпов­ніший, відстає від живого мовного розвитку. Та він і не фіксує чис­ленних живомовних варіантів (і не зобов'язаний це робити), а діа­лектні фразеологічні словники — одиничні. Скажімо, ФСУМ, по­даючи варіанти ні Богу (Богові) свічка, ні чорту (чортові) кочерга (коцюба, ладан, надовбень, угарка, рогачилно і т. ін.) заключним "і т. ін." вказує на незамкнений ряд взаємозамінних компонентів однієї й тієї самої ФО. Справді, у перекладному словнику сталих виразів знаходимо: ні Богові свічка, ні чортові шпичка (ладан), з нашого Захарка ні Богу свічка, ні чортовіунарка [45: 49]. До цього можна додати: ні Богу свічка, ні чортові огарок (куришка); ні к Богу

232

динаміка українських фразеологізмів

свічка, ні к дідьку ожига. У М. Номиса: ні Богові свічка, ні чортові (лукавому) ладан (ожог, гожуг, головешка, огарок, угарок, кочерга, каганець, дудка, ожуг) з поясненням ожог, ожуг — "держално в кочерзі або в хватках" [310, № 6558]. Не зважати на говіркові варіан­ти (а вони, на жаль, ще далеко не зібрані й не систематизовані) — отже, робити не зовсім коректні висновки щодо авторського мов­ностилістичного новаторства. Можна думати, що замість етногра­фічної ФО барвінок заріс бур 'яном "весілля не відбулося" Т. Шев­ченко використовує модифіковану ФО барвінок заріс богилою ("І твій барвіночок хрещатий Заріс богилою, ждучи Тебе неквітчану"). Проте слід при цьому "перебрати" й черкаські різновиди бур'яну-богили, щоб виключити місцевий живомовний варіант. Адже до символічних образів забуття, невдачі, нездійсненних мрій і надій належить низка усталених і неусталених (живомовних, уснопоетич­них) реалізацій, коли флоризми поєднуються в словосполучення зі словами порости, зарости, заростати, завитися тощо. Варіант­ність зворотів у мовленні й індивідуально-авторські перетворення фразеологізмів з лінгвістичного погляду нічим не відрізняються. Останні створюються з різною стилістичною метою. Названі різно­види — постійна актуалізація усталеного вживання фразеологізмів. Зазначимо також, що індивідуально-авторські новотвори не слід різко протиставляти нормативним одиницям не тільки тому, що вони значною мірою обумовлені мовною системою, створюються за тією чи іншою структурно-семантичною моделлю, а хоча б і тому, що окремі з них, по-перше, започатковані в живомовній стихії й продовжують у ній постійно продукуватися, по-друге, перебува­ють на різних етапах (часто близьких) уходження до узусу. З цього погляду думка деяких учених (Л. Вірясова) про те, що породження індивідуально-авторської варіантності "не є системно-обов'язко­вим", потребує посутнього уточнення. Між нормативними компо­нентами й авторськими лексемними субститутами у складі ФО звичайно простежуються системні (парадигматичні, асоціативні) зв'язки, а шляхи авторського варіювання в основному ті самі, що й загальномовного, а саме: синонімічна заміна: блимнула зірка (чого) (Остап Вишня), пор. блиснула зірка; антонімічна: з баби-прабаби (А. Головко) на тлі з діда-прадіда; паронімічна: золотушна молодь (А. Речмедін), пор. золота молодь, "Поспіємо ще з козаками на торг" (Т. Шевченко), пор. поспіємо з козами на торг; метонімічна:

233

Роздало

шапка на голові піднімається (Г. Тютюнник); заміна слів одного тематичного ряду: з милим рай і в приземкуватій ліплянці (Я. Сте-цюк), за словом у пазуху не полізе (Т. Мигаль), все тече, все забува­ється (М. Стельмах), десятим коридором начальника обминає (В. Князюк), "Худющі тільки, худющі ті вовки: самі кістки та вов­на" (Остап Вишня). Проте між нормативно-ареальним варіюванням ФО й авторською трансформацією є певна різниця. У навмисних, авторських видозмінах: 1) трансформація має бути обов'язково по­міченою; 2) переважають тематичні, метонімічні та паронімічні ви­дозміни; 3) лексеми-субститути контекстно-обумовлені; 4) можна констатувати значно ширший, вільніший діапазон субститутів. При трансформації важливо лише просигналізувати про відомий варіант, автор може вдаватися практично до будь-яких асоціативних віль-ностей. Роль спрямовувальних орієнтирів відіграє структурно-се­мантичний каркас загальновживаного звороту.

Транспозиція сем у семантичній структурі лексеми-компонента сприяє і варіюванню, і авторській заміні компонентів у ФО. Напри­клад, з-поміж багатьох сем семантичної структури лексеми слон виділяється диференційна сема "великий" ("великий травоїдний сса­вець"), а в лексемі муха — латентна сема "мала". Редукція інших семантичних множників семантичної структури названих слів у складі ФО полегшує проникнення нових компонентів до її мовної оболонки. Різновиди робити з мухи слона (вола, бугая) — норма­тивні варіанти [317: 740]; лемк. з комара зробити сомара (слона, вола) [36: 69], гал. з комаря робити вола [49, XXIII: 286] —діалект­ні. Усі інші, треба думати, — авторські стилістично обумовлені транс­формації: "На отаке пішли диво! З мухи зробили кобилуГ (О. Ко­вінька); "Гуморист Гіперболюк... зробив з мухи мамонта і подару­вав його палеонтологічному музеєві" (3 журн.); пор. ще біл. "Рак... з Яршарабіу адразу Кракадзіла" (Е. Валасевіч) {з йоршаробив кро­кодила).

Живомовні варіанти чи індивідуально-авторські трансформації, які реалізують протиставлення "великий — малий", обумовлюють­ся домінантним фразеотвірним елементом компонента (компонен­тів). Різні слова характеризуються й неоднаковою фразеозбуджу-ваністю. Варіювання (авторські трансформації) відбувається зви­чайно за певним елементом одного й того самого слова. Така регу­лювальна дія видозмін утруднює визначення статусу варіанта: у

234

динаміка українських фразеологізмів

деяких випадках ми з певністю не можемо сказати, що перед на-_ми— живомовні звороти чи індивідуально-авторські видозміни, як-от: "Князь ваш, відомо, красноуст, з миші коня зробить і ви пові­рите" (Р. Федорів); рос. из блохи делают верблюда [211: 53]; пол. z mucky jelenia robi [346, II: 549] {з мухи оленя робить). Історичний підхід тут вступає в очевидну суперечність з оцінкою явища з по­гляду синхронії, а на можливість індивідуального авторства кон­кретних системно-варійованих висловів можемо вказати тільки як на припущення [301: 148].

При індивідуальних видозмінах помітна й смислова, й експре­сивна перебудова ФО. Замінюючи компоненти, автор ніби дає нове життя відомій, із дещо втраченими художніми характеристиками фразеологічній одиниці, робить її подвійно виразною, оскільки до пов'язаного з цією формулою традиційного загального значення додаються "нові індивідуальні значення, котрі суміщаються в єди­ному поетичному образі" [329: 33]. Звичній формулі з пригаслою від частого вживання образністю повертається експресивна підос­нова, до деякої міри відчуття окремих складників. Знайоме сполу­чення, що видається майже штампом, починає звучати із семанти-ко-експресивними нарощеннями, контекстно-актуально. Реалізую-чись у конфлікті зі стандартом, авторська експресема оживлює ме­тафору, подає об'єкт відчутно випукло. Замінюючи, наприклад, компонент камінь на компонент каменоломня ("Коли так, то в мене з душі скотилася ціла каменоломня"), П. Загребельний створює не тільки іронічний колорит, а й увиразнює, відтінює це почуття фі­зичного полегшення.

Між замінюваними й новими компонентами відбувається склад­на семантико-експресивна й контекстно-стилістична взаємодія, спостерігаються найрізноманітніші форми "кореспонденції*". Суб­ститути або самі сприймаються на фоні пропущених, або економно відтінюють замінювані складники ФО. В обох випадках замінювані компоненти та субститути асоціюють, індукують значення однієї лексеми в іншій, створюючи потрібний художньо-смисловий ефект: "Ми теж були вороними, та, як бачите, з'їздились\" Синекдохічна {кінь — вороний) нестандартність оживлює притерту образність ФО, а сміх, іронія, сатира, сарказм постають як результат реалізації "невиправданого сподівання" (О. Потебня).

235

Розділ_іо

Заміна традиційного компонента на оказіональний відповідає в основному таким вимогам: 1) субститут запрограмовується семан-тико-структурними параметрами ФО (склав на груди руки —> склав на білу манишку руки, Остап Вишня); 2) обидва компоненти — тра­диційний і авторський — найчастіше слова однієї частини мови (від голови до п 'ят —> од лисин до подертих черевиків, П. Панч), пор. ще реалізацію моделі "плакати + грошові одиниці": плакатиме чима­ленька сума грошей (О. Чорногуз), плакали ті золоті мільйони (Ю. Смолич), плакали мої по карбованцю в день наміри купити те й оте (А. Дімаров); 3) у ФО з парною, симетричною організацією — зі структурою складних речень, речень з відокремленими зворотами та ін. — варіюється звичайно друга частина (компоненти другої ча­стини): одна голова добре, а дві — ще гірше (М. Стельмах), рада ду­ша в рай, та бурлаку не пустять (П. Страшнова); 4) порівняно із замінюваним словом субститут частіше експресивно насичений: хоч кіл па голові теши —> хоч ти йому коляку на голові теши (Б. Грін-ченко), як кіт наплакав —> як кицька наплакала (В. Бойко), гомерич­ний сміх —> гомеричний регіт (П. Кононенко) [301: 150].

Контекст умотивовує введення субститута. Останній як частка контексту конкретизує узагальнене значення ФО, експресивно уви­разнює й семантично та художньо актуалізує й загострює. Семанти­ка ФО звужується й тим самим міцніше прив'язується до сюжету. Через те, що компонент-замінник "намагнічений" сюжетом, стиліс­тичний ефект індивідуально-авторської заміни стає зрозумілим час­то тільки в межах ширшого відрізку твору, а то й усього твору чи навіть циклу. Заміни здійснюються з метою: 1) розгорнути дію в по­трібному напрямку; 2) індивідуалізувати персонаж; 3) увиразнити мовну характеристику; 4) створити колорит гумору чи сатири; 5) від­свіжити традиційний образ; 6) інтимізувати виклад; 7) евфемізува-ти зображуване тощо.

Лексичні заміни наочно ілюструють положення про подвійну співвіднесеність мовних одиниць — із загальномовною системою й авторським задумом. Видозміни естетизують засоби загальнона­родної мови (Ш. Баллі), а сама можливість, напрям і характер ін­дивідуальних варіантів зумовлені внутрішньофразеологічними ха­рактеристиками нормативних узвичаєних фразеологічних формул і їхнім оточенням (контекстом, дискурсом). У художньому й публі­цистичному стилях авторські заміни частіше відбуваються в таких

236

динаміка українських фразеологізмів

жанрах і композиційних частинах, як гумор, пародія, іронічні кон­тексти, сатира, заголовки. Проте схильність до аналізованого при­йому значною мірою індивідуальна.

Отже, хронологічні зрізи загальномовної фразеології, фразеоло­гії певних семантико-тематичних груп ілюструють безперервні ево­люційні процеси в заміні концептосфер, у їх структурі, семантиці та стилістичному перегрупуванні. Поряд з історичною змінністю фра­зеологізмам притаманна також гнучкість індивідуально-авторсько­го вживання. Вона спричинена системою художньо-зображуваль­них засобів автора, сюжетними лініями, сценами тощо. Усі про­аналізовані формально-семантичні й стилістичні видозміни виразно висвітлюють перманентні динамічні процеси у сфері української фразеології в мові й мовленні.

237

Розділ 11

СТИЛІСТИКА І КОНОТАЦІЯ УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

Фразеологізми справедливо вважаються "специфічними рисами кожної мови", "квінтесенцією національного обличчя мови", "згу­стками розуму й знання". У фразеології, за висловом М. Рильсько­го, "дух "язика". Стилістику й конотацію мовних одиниць JI. Блум-філд певним чином пов'язував з "авторитетом" тієї професії або ремесла, звідки вони взяті. Морські терміни звучать як щось "влуч­не, чесне й безтурботне", юридичні здаються нам "точними й трохи мудруватими", терміни декласованих елементів — "грубі, але влуч­ні". Конотація книжних форм "більш невизначена", але зустрічаєть­ся вона частіше: майже кожна розмовна форма має паралельну "з відповідним книжним відтінком" [24: 158]. Різні думки щодо стиліс­тики ФО, їх класифікації висловлювало багато вчених (Ш. Баллі, Б. Ларін, І. Чередниченко, Г. їжакевич, І. Лепешев). У свій час В. Виноградов указував на складність таких досліджень, намагаю­чись визначити "обсяг" цієї сфери: "У всякому випадку до стилісти­ки завжди належить характеристика експресивних відтінків фразео­логічних одиниць, визначення сфер мовлення й літературно-жанро­вих меж їх ужитку" [41: 64]. Автор "Французької стилістики" Ш. Баллі, в основі поглядів якого було порівняння "експресивного факту" з "одиницею мислі", розробив метод ідентифікації. Іденти-

238

Стилістика і конотація українських фразеологізмів

фікувати експресивний факт, зазначає швейцарський учений, — це означає прирівняти його до одиниці мислі, визначити його шляхом підстановки неемоційного слова, слова-ідентифікатора [15: 34]. Ме­тодом ідентифікації користуються й нині (баламутити голову — зваблювати, ні вдень ні вночі — ніколи), якщо треба наочно відтіни­ти складність семантичної структури ФО і її стилістичну виразність. Виділені дві категорії фразеологізмів (фразеологічні групи і фразео­логічні єдності) Ш. Баллі пов'язує з різним ступенем експресивно-емоційного забарвлення. Пропонувалася низка аспектів стилістич­ного опрацювання фразеологізмів: 1) класифікація ФО з погляду вживаності (активно вживані, застарілі й ті, які виходять з активно­го вжитку); 2) класифікація з погляду експресивності (виразності), ставлення мовця до зображуваного; 3) класифікація з погляду функ­ціонального зв'язку ФО з певними стилями літературної мови [13: 28]. За І. Лепешевим, стилістичне значення складається з двох ком­понентів — експресивно-оцінного й функціонально-стильового за­барвлення [147: 198—207]. Г. їжакевич виділяє фразеологізми з погляду їх уживаності й класифікує за джерелами виникнення. Роз­глядає вона також і функціонально-стильову характеристику фразео­логізмів [103: 150—208].

Таким чином, єдиної стилістичної класифікації ще не створено. Щодо конотацій, то вони, за переконанням Л. Блумфілда, незлічен­ні, не підлягають визначенню й загалом їх "важко відмежувати від прямих денотативних значень". Сказаним американський лінгвіст засвідчив і той дискусійний факт, що конотація — частина семан­тичної структури мовної одиниці.

У пропонованому посібнику розглядаємо розподіл ФО з по­гляду: