7700. Тільки свічі й воску. К, л., Пир., Кр., Гр. — воску й ладану (або: світла и кадила). Ил.

Такий спосіб розташування матеріалу придатний для ідеогра­фічного опису, але не зручний для користування словником. Тому автор додав посторінковий покажчик опорних слів.

З наведеного фрагмента збірника висновуємо, що М. Номис: 1) ретельно паспортизував вирази (Напр., Пир. — Пирятинщина, Л. — Лубенщина); 2) дописував варіанти (див. № 7690,7700); 3) тлу­мачив приказки (передав куті меду — переборщив, багато чого на-

407

Розділу

лив). Нерідко укладач поміщає історичну чи етимологічну довідку пояснює умови виникнення й становлення фразеологізму. Пор. До­павсь як дурень до мила. К.

Певно з брехеньки про дурня, що хотів поласувать митами, та й накупив мила — не тямив добре росказать крамареві. Далося ж те ему мик-мик (так він у крамаря питав Mugie) добре у тямки!.. Иноді в брехенці, замість дурня — Мартин (див. № 12193), Ном.

Слова в назві "Збірники О.В. Марковича и других" означають, що до Номисової збірки увійшли матеріали О. Марковича та чис­ленних інших збирачів народного слова — В. Білозерського, М. Бі-лозерського, О. Кониського, П. Куліша, В. Лазаревського, А. Свид-ницького, О. Шишацького-Ілліча та ін., а це дало змогу охопити значну територію України — Київщину, Чернігівщину, Полтавщи­ну, Поділля, Полісся, Волинь, Слобожанщину, Черкащину, частко­во Південь України. Слова ж "и таке инше" свідчили, що, крім при­казок, прислів'їв, різноструктурних ідіомів {Лихої долі не вгадаєш, Нещастя ніколи само не приходить, Бреше, як собака, дуба дав), укладач помістив побажання {Щоб тебе положили на лаву!), калам­бури {Тинди-ринди за три гроти), загадки {Що без рук стучить?) (грім) та ін. За його словами, він "містив у книжку усе, що було в збірниках (загадки, шепоти, зацурування, замовляння і д.); усе ко­мусь знадобицця!"

Не можна переоцінити й творчого подвигу Івана Франка як фольклориста, лексикографа, діалектолога й етимолога, який на по­чатку минулого століття опублікував тритомну збірку української фразеології "Галицько-руські народні приповідки" (1901—1910). Величезною заслугою І. Франка було утвердження основних при­нципів укладання такого величезного матеріалу. Гостро критикую­чи М. Номиса за спосіб розташування матеріалу, пор.: "Як відомо всякому, хто переглядав Номиса, його збірка впорядкована так не­раціонально, що якби розписати конкурс на невідповідне та непрак­тичне впорядкування матеріалу, то наш Номис певно одержав би першу премію", сам І. Франко не став групувати їх "по темам", ви­ходячи "із певної філософічної системи", як чинили це Номис, Даль, Челаковський, а за абеткою стрижневого слова, звичним "лексико-новим способом". Отже, під словом Зозуля поміщені такі вислови: Л бодай ти зозулі не чув!, Зозулі як сї подавит ячмінним колосом, то перестає кувати; Не тобі зазуля кувала; Чекай, аж ти зазулі закує.

408

Українська фразеографія

Такий спосіб групування наочно засвідчує фразеотворчий діапазон того чи іншого слова, його енциклопедично-культурологічний фон, він зручний для користування. Йому віддають перевагу (з деякими варіаціями) й численні сучасні дослідники-лексикографи: К. Анд-рейчина, С. Влахов, Ст. Димитрова і Кл. Запряганова (1980), А. Ів-ченко (1990), В. Мокієнко і Т. Нікітіна (2001), С. Скорупка (1974), В. Ужченко і Д. Ужченко (1998; 1993; 1997; 2000; 2002), укладачі академічних ФСУМу (1993) та СФУМу (2003), О. Федоров (1997), інколи І. Лепешев (1993) та ін. Кожна приповідка в збірнику пас­портизована. І. Франко дотримувався правила "географічного уміс-цевлення приповідок", окреслюючи таким чином їх ареал, наголо­шуючи, що "обік загально розповсюджених, а почасти інтернаціо­нальних приповідок в устах кожного люду раз у раз твориться, обертається і забувається сила місцевих приказок, дотепів". Укла­дач тлумачить кожну приповідку. Нерідко пояснення поєднується з показом прототипу ФО, умов уживання, її стилістичною характе­ристикою, варіативністю, конотацією, походженням, як-от: бере на зелений овес. Еліптично: бере на борг, позичає під застав ще не ви­жатого вівса; переносно: "задовжує ся, не маючи відповідного по-критя для довгу" [49, X: 118]; викурив го як лиса з ями. Знач(ить) вигнав, вистрашив. Натяк на звісний мисливський спосіб виганяти лиса з ями димом [49, X: 174]; носит ся, як баба з топором. (Мінч.) ...з тйжборъом. (Лол.) ... зо ступов. (Наг.). Утворено, мабуть, за аналогією до приповідки носиться як дурень зо ступою, основаної на відомому оповіданні про дурня, що, "одержавши по батькови ступу, не хотів розстати ся з нею і, ночуючи в лісі на дереві, витяг її туди..." [49, X: 14]. Франкові етимології численних ФО — щоби тя волами возили! "натяк на давній звичай — "везти домовину з покій­ником на кладовище не інакше, як волами"; до гробової дошки того не забуду ".. .вислів "гробова дошка" вказує на давній звичай класти покійника на дошці", а також бігає як навіжений, боїть ся, щоби му заяць дороги не перебіг, виглядає, як каїн дощу, скривив ся як середа на пятницю і сотні інших — указують, що перед нами, власне, ве­ликий етимологічний словник української (ширше — слов'янської) Фразеології. Біля багатьох приповідок поміщені паралелі з лексико-і фразеографічних праць С. Адальберга, В. Даля, Г. Ількевича, І. Но-совича, І. Тимошенка, Ф. Челаковського та ін. згідно з правилами наукового етимологізування.

409

_Розділ_і7

"Приповідки" — справжня енциклопедія матеріального й духов­ного життя українського народу XIX ст. Вони відображають побу­тові реалії (дай си раду, лізь в коноплі), умови торгівлі (аби з ру_к збути), спостереження за тваринами (загнути хвіст під себе), на­родні ігри (щура пущати), язичницькі вірування (дістати з доброї руки, добрий на руку), відшарування анекдотів (піти як рак по дріж­джі), прокляття (бодай твого сліду псами шукали та й найти не могли!) та ін. [49, XXVIII].