§ 1. Ознаки фразеологізму

У процесі вивчення ФО називалися їх різні ознаки: семантична цілісність (В. Виноградов, І. Торопцев, Г. Удовиченко), відтворю-ваність (С. Гаврин, О. Федоров, М. Шанський), фразеологічна від-творюваність (Л. Ройзензон), метафоричність (О. Бабкін, О. Кунін, Б. Ларін), стійкість (В. Жуков, П. Лекант, Л. Юрчук), еквівалент­ність слову (А. Аксамітов, В. Нікітін, О. Реформатський), нарізно-оформленість (О. Молотков, Р. Попов, Л. Скрипник), наявність не менше двох повнозначних слів (М. Шанський, Б. Шварцкопф), не­перекладність (Л. Булаховський) та ін. Чи не найчастіше головною ознакою ФО називають їх відтворюваність у процесі мовлення, че­рез що вони й набувають стійкості. Однак, як справедливо зазначив О. Кунін, ФО не тому стійка, що відтворюється в готовому вигляді, а навпаки, вона відтворюється тому, що вирізняється стійкістю на фразеологічному рівні. Виокремлені дослідниками ознаки звичайно включаються до дефініції терміна "фразеологізм". Ним Л. Скрип­ник називає стійкі сполучення двох і більше слів, що створюють семантичну цілісність і відтворюються в процесі мовлення як готові словесні формули [246: 7]. Отже, релевантними авторка, як і біль-

16

фразеологізм як лінгвістична одиниця

шість згаданих учених, вважає декілька ознак. Наприклад, В. Жу­ков називає відтворюваність, часткову або повну цілісність значен­ня, стійкість. О. Бабкін обстоює семантичну цілісність, стійкість, експресивно-емоційну маркованість. Поряд з відтворюваністю М. Шанський та Є. Малиновський називають надслівність. Нареш­ті, близько півтора десятка ознак (відтворюваність, єдність значен­ня, внутрішньокомпонентні зв'язки, граматична організованість, строгий лексичний склад та ін.) визначає В. Архангельський. Оче­видно, тут наявна певна надмірність — у масиві ознак втрачаються основні, релевантні харакеристики фразеологізму.

Детальніше зупинимося на досить обґрунтованій статті Л. Юр-чук, основними положеннями якої користувалися укладачі ака­демічного "Фразеологічного словника української мови" у 2 кн. (1993). Авторка вважає, що якісну характеристику фразеологізмові дають "диференційні ознаки в їх сукупності", називаючи, зокрема, такі з них: 1) він має специфічне, фразеологічне, значення; 2) зна­чення фразеологізму не може проявлятися окремо або незалежно від його граматичних особливостей; 3) його постійний, відтво­рюваний за традицією компонентний склад. Фразеологізм — це мов­на одиниця, що виражає специфічне фразеологічне значення, грама­тичні категорії та має постійний, відтворюваний за традицією склад компонентів, що втратили лексичну самостійність [336: 24, 26].

Погоджуючись із першою ознакою, висловимо деякі міркування щодо другої й третьої. Навряд чи значення лексичних або фразеоло­гічних одиниць може проявлятися окремо від граматичних значень, що розуміється само собою. Очевидно, Л. Юрчук мала на увазі саме фразеографічну розробку, де характер статті значною мірою детер­мінований належністю ФО до того чи іншого лексико-граматично­го розряду. Аргументуючи третю характеристику, вона практично не каже про "постійний, відтворюваний за традицією компонент­ний склад", знову акцентуючи увагу на десемантизації компонентів та синтагматичних можливостях ФО. Якщо ж говорити про постій­ний і відтворюваний за традицією компонентний склад, то треба обумовити принаймні допуск варіантності (лексичні заміни в ме­жах норми, наявність факультативних компонентів, зміна порядку компонентів у багатьох ФО тощо). Порівняймо, зокрема, приклади Л. Юрчук і варіанти, зафіксовані Фразеологічним словником укра­їнської мови у 2 кн. (ФСУМ) [317], для укладання якого й признача-

17

Розділ 1

лася стаття. У Л. Юрчук: позичити очей у Сірка, на головах ходити, за царя Гороха, крутити як циган сонцем. У ФСУМі: очей у Сірка (Рябка, вовка) позичити, на головах (на голові) ходити, за царя Го­роха (Панька, Тимка, Митрохи, Хмеля), як (мов, ніби і т. т.) циган сонцем (зі словами крутити, вертіти). В останньому випадку компо­ненти крутити, вертіти навіть виведені за межі ФО й розгляда­ються як її лексичне оточення. Дослідниця залишає поза увагою емоційно-експресивне забарвлення фразеологізму, конотативний компонент його семантичної структури, який у фразеологізмах пре­валює і робить фразеологічне значення специфічним. Постійність, таким чином, є відносною, не абсолютною, варіантною при домі­нанті інваріанта. Що ж до втрати компонентами лексичного значен­ня, то й ця теза спонукає до роздумів. Компоненти у ФО залиша­ються словами (що наочно виявляється у різних структурно-семан­тичних трансформаціях ФО, їх варіантності), тільки в кожній з лек­сем відбувається транспозиція (перегрупування) сем. Інакше як би вони, наприклад, виконували важливу кумулятивну (культуроло­гічну) функцію, створювали специфічну для кожного етносу мов­но-фразеологічну картину світу? "Співність" компонентів ФО особ­ливо виявляється при їх діахронічному аналізі та при розгляді в межах когнітивної парадигми.

Серцевиною фразеологічного складу є ідіоми — переосмислені сполучення слів, як правило, образно мотивовані. Останнє пов'язано з тим, що ми підсвідомо співвідносимо фразеологічне значення з тим образом, який постає з буквального значення ФО. О. Селівано-ва в річищі когнітивної парадигми виділяє шість типів мотивації ФО. У результаті вторинного семіозису відбувається мовна концеп-туалізація різних сфер (тваринного світу, соматичного коду, про­сторової орієнтації тощо). Ідіомою / вухом не вести характеризуємо людину, яка не виконує чийогось наказу, прохання, волі кого-не-будь; зовсім не слухає. Подібно до тварини, яка завжди наставляє ("веде") вухо в бік якогось звука, а тут зовсім не реагує на нього. Виразами старий лис, стара лисиця називають лукаву, нещиру й хитру людину, нібито подібну до лисиці, яка не тільки побувала у всіляких, часто небезпечних і складних ситуаціях (а тому стала до­свідченою і обережною), а й за допомогою хитрощів, якими так щедро наділив узус цього звіра (як найвиразнішого символу такої властивості), навчилася знаходити вихід із подібних ситуацій: "За-

18

фразеологізм як лінгвістична одиниця

відуючий був старий лис, з медом на устах" (С. Васильченко). При цьому названа особливість сприймається часто як не сумісна з по­рядністю. До сприйняття цього фрагмента дійсності додається і його оцінка, що включає й емоційне ставлення. Такий образ-анало-гія став сприйматися не тільки як образ-подібність, а й набув певно­го стилістичного забарвлення. Якщо семантичний акцент ставиться на першому компонентові {старий, стара), то ідіома сприймається переважно як жартівлива з домінантою семи "досвідчений" ("Мене [декана], старого лиса, кругом пальця обкрутили", П. Колесник). Коли ж превалює неприваблива "фольклорна хитрість", то домінує сема "підступності", "лисячих хитрощів" і формується зневажливе стилістичне забарвлення ідіоми ("Стара лисиця той Турковський! А я? Де мої очі були?!", Леся Українка; "Коронний гетьман Жол-кевський пише мені чемні листи й посилає послів. Чує старий лис нові часи, як жаба зміну погоди", 3. Тулуб).

Для позначення постійного перебування людини у в'язниці влучно знайдений образ-подібність "неба в клітинку", оскільки світ для неї відгороджений решіткою-ґратами: "Дуже нині кусається дармовиця, довго буде небо тобі в клітинку" (В. Дрозд). Щоб пере­дати значення "довести когось до злиднів, залишити без майна; ро­зорити", в етносвідомості віднайдений образ-подібність озути в постоли кого ("Один розкошує, а другий... — Озуть пана в посто­ли", М. Коцюбинський), оскільки постоли — селянське взуття, шматок шкіри без підошви, яке прив'язували мотузяччям до но­ги, — символ крайньої убогості. Зі словом кішка широко відомі де­кілька українських ідіом. У значенні "хто-небудь посварився з ки­мось, між ким-небудь виникла незгода" уживається вислів чорна кішка пробігла (поміж ким). Звичайно підкреслюється напруженість таких "глухих" стосунків, які тривають довгий (певний) час і при­чина яких буває для широкого загалу невідомою ("Побачивши Ко­лу, він повернув у хвіртку, — давно між ними чорна кішка пробіг-ля", О. Кундзич). В образі-порівнянні, який ліг в основу формуван­ня внутрішньої форми фразеологізму, відображені залишкові уяв­лення про чорну кішку як посланця відьми або й про саму відьму, оскільки в народних віруваннях відьма охоче обертається в кішку. Проте в значенні ФО ці уявлення зовсім затінені, а "діяли" тільки на певному етапі складання загальної семантики ідіоми.

19

Розділ і

ФО — це зазвичай семантико-конотативне, стереоскопічне зоб­раження реалії. У вислові кішки скребуть на серці (в кого) можна виділити такі елементи семантичної структури: 1) стан ревної туги; 2) стан людини, що втратила рівновагу в житті; 3) стан постійної тривоги; 4) неспокій; 5) спроба приховати цей стан; 6) усвідомлення своєї неправоти; 7) докори сумління; 8) нерідко очікування чогось неприємного; 9) несхвальність. Відчуття пригніченості (а звідси й сповільнена, а то й неадекватна реакція в процесі комунікації) вини­кає тому, що старанно приховуване може бути раптом виявлене.

Пряме значення прототипу ідіоми є мотивувальною базою, пер­вісним матеріалом (максимально конкретизованим) для її складан­ня, однак ідіома не вичерпує семантики структури-прототипу й од­ночасно означає щось більше. Ідіома / через тин не перегнеться означає не просто "хтось ледачий", а той, хто не може чи не хоче зробити найпростішу дію, пор. ще / пальцем не торкнеться, і за холодну воду не візьметься. Чи навпаки, хтось і займається чимось простим, але не потрібним або не гідним дорослої людини-трудів-ника (собак ганяти, посиденьки справляти). Чи займати позу, у якій не можна взагалі працювати з користю, — лежні справляти або сидіти склавши руки.

Таким чином, ідіома свідчить про тісну взаємодію номінативної мотивувальної бази і нового метафоричного значення; номінатив­ного задуму й образу-подібності, що лежить в основі формування внутрішньої форми ФО. Порівняння-образ найтісніше пов'язане з етимологічним компонентом значення, що відбивається не тільки в загальній семантиці ФО, а й у її конотації, стилістичному забарв­ленні, культурологічних обрисах: ідіоми детерміновані тими сфера­ми життя, які перебувають у центрі інтересів етносу в той чи інший час. У подібних метафоричних уявленнях-картинах відбувається пе­ренесення концептуалізації предметів, які спостерігаються, на об'єк­ти, що безпосередньо не спостерігаються, але які в цьому процесі концептуалізуються. Власне, ідіома — мовний феномен, семантика якого зумовлена внутрішньою формою, що становить результат безпосереднього відбиття образу якого-небудь часто повторюва­ного явища, факту, що перебуває на перехресті численних лінгві­стичних та екстралінгвістичних імпульсів.

Однак необхідність дефініції поняття, його розуміння потребує виокремлення принаймні основних, категоріальних, ознак фразео-

20

фразеологізм як лінгвістична одиниця

логізму. Такими, на нашу думку, є цілісність значення, фразеологіч­на відтворюваність, відносна постійність компонентного складу та структури й експресивність.

Цілісність значення — "семантична монолітність" (С. Абаку­мов), "цілісність номінації" (О. Ахманова) — формується внаслідок переосмислення вільного словосполучення-прототипу, мотивуваль­ного фрагмента дійсності. "Деактуалізація" компонентів, які різною мірою втрачають предметну (денотативну) спрямованість як оди­ниці вільного вживання — не що інше, як транспозиція (перегрупу­вання) сем у лексемі, власне, у семемі, коли лексема стає компонен­том ФО. Розглядаючи один зі способів психологічного аналізу, коли ціле розпадається на елементи, професор Л. Виготський у моногра­фії "Мислення і мова" порівнював його з хімічним розщепленням води на водень і кисень. У результаті одержуємо продукти, чужорід­ні воді як цілому. Щось подібне (але тільки в кінцевому підсумку) відбувається й зі словами в складі ФО. Найвиразніше названа дина­міка виявляється у фразеологічних зрощеннях і фразеологічних єд­ностях. Цікаво, що й Ш. Баллі, і В. Виноградов у фразеологічних студіях послуговувалися саме хімічною термінологією. "Воно (фра­зеологічне зрощення. —Авт.) не є ні добуток, ні сума семантичних елементів, — пише В. Виноградов. — Воно — хімічне з'єднання розчинених із погляду сучасної мови аморфних лексичних частин" [43: 147]. Проте водень залишається воднем, а кисень — киснем, а "аморфність" фразеологічних складників є дуже й дуже умовною.

Цілісність семантики фразеологізмів виявляється у відносній (приблизній) ідентифікації їх словом (як маків цвіт — гарний; / вуст не розтулити — мовчати), у здатності їх виступати окремим членом речення, у відтворюваності в мовленні і в стабільності (з допуском варіантності) компонентного складу й структури.

Фразеологічна відтворюваність зворотів у мовленні пояс­нюється тим, що вони існують в мові (свідомості і пам'яті) вже як готові блоки, з яких ми й конструюємо (разом зі словами) речення та які використовуємо для образної вторинної номінації реалій, власне, найчастіше — ситуацій. Влучно знайдений образ-аналогія (собача шкура <-► "стати злим, недоброзичливим" <-► пошитися в собачу шкуру; удари грому <-► "приголомшений, остовпілий" <-► як громом прибитий) стає позначати новий смисл і в складі якогось сполучення слів, вербального словоряду набуває відтворюваності.

21

Розділ 1

Фразеологічні звороти не створюються, а саме відтворюються як готові цілісні одиниці з певним значенням, компонентним складом і структурою. Через те, що нарізнооформленість залежить від ети­мологічного елемента змісту кожного компонента, фразеологізми не перетворюються в складні слова. З іншого боку, їх цілісність по­стає внаслідок метафоризації, "деактуалізації" компонентів (транс­позиції сем), які лише разом зберігають зміст, відтворюючись у мов­ленні. М. Шанський вважає, що ця ознака властива й словам. Проте має рацію Л. Ройзензон, коли вводить поняття "фразеологічна від-творюваність", яка притаманна тільки подільним мовним одиницям і лише тим, складові яких можуть функціонувати як самостійні. Цим фразеологічна відтворюваність відрізняється від відтворюва-ності слів і морфем. З вільними словосполученнями вони лише омонімічні й відрізняються від них саме можливістю фразеологіч­ного відтворення. Відтворення того чи іншого звороту як стійкого словесного комплексу (ССК), підсумовує Л. Ройзензон, тільки тому й можливе, що цей зворот може бути сприйнятим і як нефразеоло-гічне словосполучення [229: 104].

Термін "ідіома" походить від грецького слова ідіос (спочатку — "своєрідна людина", а потім розширено — "той, що відхиляється від норми"). "Відхилення" полягає не тільки в метафоризації склад­ників ФО, а й у тому, що вона відтворюється в такому "неприродно­му" постійному складі як цілісна за значенням одиниця.

Відносна постійність компонентного складу та структури виявляється як діалектична єдність константного (інваріантного) й змінного (варіантного). Фразеологізми відтворюються в мовленні в обмеженому, — грошовий (золотий) мішок "багатство", з іншої (з другої, не з тієї) опери "те, що не стосується теми розмови" (однак неможливо сказати діамантовий мішок, з п'ятої опери чи з іншої увертюри) — а саме тому й постійному складі слів-компонентів. Недаремно О. Потебня поряд з терміном "приповідка" називав фразеологізм "постійним сполученням слів", часом, у фіксованому їх порядку, у визначених традицією граматичних формах. Можна сказати кров з молоком "рожевовидий, здоровий", але не можна — молоко з кров То. Природно звучать граматичні форми всипати бе­резової каші, всипле березової каші, всипав березової каші, а непри­родно — сипле березової каші чи трансформовано — всипати кле­нової каші. Форми ФО з фактами в руках "цілком вірогідно", на

22

фразеологізм як лінгвістична одиниця

руках (чиїх) "на чиємусь утриманні", у надійних руках "у повній без­пеці" узвичаєні, проте не почуємо з фактами в руці, на руці (чиїй). Переважно або й виключно деяким фразеологізмам властива запе­речна форма — хати не перележить, але не тямитися, не стало життя.

Теоретично згадану вище ознаку ФО можна інтерпретувати як діапазон варіювання в межах її норми.

У літературній мові фразеологізми представлені різними варіан­тами, зокрема лексичними: горішок твердий (міцний); фонетични­ми: ґедзь (ґедз) напав; словотворчими: ласий шматок (шматочок); граматичними: горить діло в руках (під руками); квантитативними, факультативними (за ступенем повноти): рости як гриби [після дощу]. Нерідко зутрічається декілька типів варіювання одночасно: хоч [би] півслова (півсловечка), цідити кров (ріки крові), з-під (з-пе­ред) [самого] носа.

Варіанти зумовлені природою семантичної структури ФО (ціліс­ністю її значення при компонентному складі); системністю зв'язків у лексиці (взаємозаміна компонентів у ФО найчастіше відбувається за ознакою синонімічних чи антонімічних зіставлень, метонімічно­го зближення, тематичної належності, варіантності самих лексем); лінійністю структурної будови ФО (еліпсис, факультативність, на­рощення компонентів); історичним розвитком (рухом, "життям") самої фразеологічної системи (заміна архаїзмів загальновживаними словами, зближення з актуалізованими мовними одиницями тощо). Таким чином, постійність компонентного складу і структури ФО, тобто вживання стабільного сполучення слів-компонентів, їх стій­кість є відносною, а не абсолютною, не статичною.

Експресивність як онтологічна риса ФО постає з їхнього при­значення — передавати через почуття наше ставлення до фактів навколишньої дійсності, підсилювати логічний та емоційний зміст висловленого, виступати засобом суб'єктивного увиразнення мови. Фразеологізми виступають не для позначення нових реалій, а для оцінної характеристики вже названого. Експресивність базується насамперед на^образності (вага каменя —> з каменем на душі, важ­кий камінь давить душу (кому), камінь на шию (кому), тяжкий ка­мінь ліг на груди (кому, кого, чиї), зникнути як камінь у воду; небез­пека каміння для суден —> підводне каміння; перепона —> камінь спотикання; основа —► наріжний камінь), тобто на імпліцитному

23

Розділ 1

зіставленні вільного й фразеологічного омонімічних словосполу­чень, словокомплексу-прототипу з нейтральними його складниками й цілісної метафоричної одиниці. Влучність характеристики, скон­денсованість думки, емоційність і відчутна оцінна функція, яскраво виражена конотація як провідний компонент семантики пояснюються самою природою фразеологізмів як специфічних мовних одиниць — передавати емоційно-оцінне, образне ставлення людини до реалії, живописати її. Утілені в них яскраві метафора (зайти в глухий кут, звити гніздечко), метонімія (у сповиточку, до білого волосся), про­мовисті гіпербола (ледь не покотитися зо сміху, сім верств пішки за шмат кишки) або літота (навіть мухи не зачепить мізинцем, ста­рій жабі по коліна), іронічне зіставлення-паралелізм (добре — як голому в терну, захопити — шилом патоки), безеквівалентна спо­лука з відчутним культурологічним компонентом (мати порожню макітру на плечах, як Сірко на прив 'язі) і породжують експресив­ність. Цьому сприяють також антитезна структура ФО (ложка дьог­тю в бочці меду, як мерзле горить), каламбур (друга молодість, сім мішків гречаної вовни та чотири копи гречки), тавтологія (плавом пливти, за дідів-прадідів), уведені в римовані частини ФО конота­тивні оніми (ні сюди Микита ні туди Микита, знати почому в Трос-тянці гребінці), іронія (знати з миски та в рот, збиратися як све­кор пелюшки прати), прозорий чи імпліцитний евфемізм (скакати в гречку, піти за межу "померти") та ін. Вони створюють у процесі сприйняття ФО естетичний ефект протиріччя між формою і зміс­том, образністю й безобразністю, імпліцитністю й експліцитністю. Експресивність — "це обумовлені образністю, інтенсивністю чи емоційністю" виразово-зображувальні властивості фразеологізму (М. Коломієць); це "сама інтенсифікована виразність" як інгерентна риса ФО, що "підтримує загострену увагу, активізує мислення лю­дини, викликає напругу почуттів у слухача (читача)" (В. Чабанен­ко). Цьому сприяє й сам вибір об'єктів, які підлягають вторинній номінації: через фразеологію проходить не все людське життя, а тільки ті його сторони й грані, які вторинно відображаються "через випукле дзеркало людських почуттів, сприймань і їх оцінок" [231: 75]. Фразеологія обслуговує переважно емоційну сферу, а тому нав­колишня дійсність не знаходить у ній свого повного відображення. Окремі поняття, наприклад "дурний", "старий", "товстий", "байди­кувати", "померти", "бити", "рано", "пізно", "ніколи", представлені

24

фразеологізм як лінгвістична одиниця

в мові численними зворотами, а інші — "стіл , "дерев янии \ "лож­ка" — практично не "офразеологізовані" жодним. Недаремно об'єктом ономасіологічних словників обирається насамперед фра­зеологічне вираження емоцій (Ю. Прадід), емоцій і почуттів люди­ни (Р. Яранцев), емоційного стану та якостей людини (Г. Доброльо-жа).

Стильова належність та стилістичне забарвлення, які дістають лексикографічне вираження,—один з виявів експресивності фразео­логічних одиниць (медові та молочні ріки, нар.-поет.; розводити антимонії, несхв.; розводити шури-мури, жарт.; розпускати губи, зневажл.; розпустити ханьки, грубо; з великого розуму, ірон.; дурне сало без хліба, лайл.; свій у дошку, фам. та ін.), як і вказівка на інтен­сивність якості, дії, на активність їх вияву (і не ночував "зовсім не­має", голодний і голий "дуже бідний", ламати голову "напружено думати", до носа й коцюбою не дістати "надмірно чванитися"). Хоча для більшості фразеологічних словників "характерний стиліс­тичний різнобій": інтегральну стилістику ФО визначити точно дуже складно "через виняткову динамічність цього параметра" (В. Мо-кієнко). Об'єктивними І. Лепешев вважає сім критеріїв функціо­нально-стильового розмежування ФО:

1. значущість внутрішньої форми фразеологізму, його здатність "створити певне враження";

2. етимологічний;

3. семантичний;

4. структурний;

5. евфонічний;

6. компонентний;

7. кількісний.

Кожен з цих критеріїв можна розкласти ще на складові. Так, під етимологічним критерієм укладач двотомного "Фразеологічного словника білоруської мови" розуміє генетичні особливості фразео­логізму, його походження, первісну сферу вживання, шляхи про­никнення в літературну мову й час виникнення [146,1: 8].

Розмовність абсолютної більшості фразеологізмів, яка звичайно ніяк не маркується (як самоочевидна), не є їх нейтральністю. Це яскраво виявляється і в усному, і в художньому використанні: "Ма­буть, Череванівні на роду написано бути гетьманшею" (П. Куліш підкреслює тут невідворотність долі); "Здається, вола б з Те... і чер-

25

Розділ 1

ствий хліб здався смачним" (Панас Мирний гіперболічно подає стан персонажа); "Перед суворими очима світу Ми не опустим очі до землі" (Б. Олійник обігрує фразеологічно зв'язане й вільне значен­ня слова). Проте всі названі в контекстах ФО лексикографовані як розмовні.

Домінантною ознакою створення експресивності є тісно пов'я­зана з метафоричністю формально виражена або не виражена ком-паративність. Об'єктивним показником компаративності є сама можливість трансфомації сполуки з формально не вираженим порів­нянням (з однієї глини зліплений) у формально виражене (як з однієї глини зліплений). Сема порівняння може бути досить відчутною, ле­жати "на поверхні" чи бути дещо завуальованою, "вичленовувати-ся" внаслідок розумових операцій. Фразеологізми, отже, приносять естетичну насолоду: вони пробуджують діяльність уяви й виклика­ють переживання в слухачів (О. Федоров).

Поєднання названих критеріїв і лежить в основі визначення ФО. Фразеологізми організовані за моделлю словосполучення (сполу­чення слів) або речення [300: 3]. Незважаючи на різнобій у поглядах на природу фразеологізмів, можна констатувати, що простежується тенденція: 1) виділяти як категоріальні декілька ознак ФО; 2) ро­зуміти відносність виділених ознак; 3) усвідомлювати природу ФО залежно від синхронічного чи діахронічного аспекту дослідження; 4) інтерпретувати властивості ФО як антиномічні, діалектичні: кон­стантні і варіантні, лінгвістично абстрактні й екстралінгвістично конкретні.

Фразеологізм, таким чином, — це надслівна, семантично ціліс­на, відносно стійка (з допущенням варіантності), відтворювана й переважно експресивна одиниця, яка виконує характеризуючо-но-мінативну функцію.

26

фразеологізм як лінгвістична одиниця