§ 8. Іншомовні слова

Слова, запозичені з інших мов, становлять близько десяти відсотків словникового складу української мови. Переходячи в іншу мову, слово пристосовується до її закономірностей, фонетично й граматично адаптується. Іншомовні слова в офіційно-діловому стилі вживаються значно рідше, ніж у науковому.

Слід критично ставитися до їх уживання: у документації рекомендується вживати лише ті іншомовні слова й терміни, які або дістали міжнародне визнання, або не мають еквівалента в нашій мові. До міжнародних належать фінансові терміни, терміни бухгалтерського обліку, поштово-телеграфних зв’язків, діловодства, зовнішньої торгівлі (бланк, віза, гриф, кредит).

Джерелом формування термінів, що позначали особливі юридичні поняття, було римське право, характерними рисами якого були точність формулювань, простота, зрозумілість. Більшість таких слів дійшла й до наших днів (юстиція [justitia – букв. справедливість] – 1) правосуддя; 2) сукупність судових установ, їхня діяльність або судове відомство; дигести [digesta > digerere – розміщувати в порядку] у Стародавньому Римі – правові збірники систематично розміщених і тематично об’єднаних коротких витягів із законів і творів юристів. Дигести (інша назва – пандекти), складені в VI тис. н.е. у Візантії за імператора Юстиніана, мали як і інституції силу закону)¹.

Правильне й доречне вживання іншомовних слів у діловому тексті потребує певних зусиль з боку укладача документа й вимагає від нього знання цілого ряду правил:

1. Іншомовне слово повинно бути необхідним, тобто не мати в українській мові відповідників із тим самим значенням.

2. Іншомовне слово слід вживати саме в тому значенні, з яким воно запозичене.

3. Запозичене слово в тексті документа має бути зрозумілим для тих, хто знайомитиметься з цим документом, опрацьовуватиме його.

4. Не рекомендується в тексті одного документа вживати на позначення того самого поняття і запозичене, і власномовне слово. Автор документа мусить зупинити свій вибір на одному з двох слів і користуватися лише ним.

Характерно, що сьогодні, як зазначає А.С. Токарська, "віддаючи перевагу національним словотворчим зразкам у виробленні термінології з одночасним поєднанням їх з іншомовними елементами, можна спостерігати в галузі терміносистеми права цікаві факти транслітерації й появи багатоваріантних форм номінації в галузі терміносистеми права"². Автор наводить такі приклади: затвор (від рос. затвор); неустойка (від рос. неустойка); вимагательство, вимагання (від рос. вымогательство); покази, показання, свідчення, зізнання (від рос. показания) та ін.

Як не прикро, але неабияку роль у появі таких небажаних варіантних форм відіграють засоби масової інформації, хоч саме їм має належати роль заслону на шляху до вживання запозичених термінів, як-от: рекет, кілер, омбудсмен та ін.