logo
pashuk_r_i_polishuk_n_m_taran_n_e_dilove_movlennya_pravoohor / Пособие

§ 2. Телефонна розмова – специфічний вид

усного ділового мовлення

Телефонна розмова – це один із видів усного мовлення, до того ж – досить специфічний: оскільки співрозмовники не бачать один одного, то виключається передача інформації через міміку, жести, вираз обличчя та ін.1. Тому при веденні телефонних ділових розмов особливо важливо використовувати інтонаційні та лексичні можливості літературної мови (насамперед багату синоніміку й точність термінології).

Складові частини телефонної розмови:

1) момент установлення зв’язку (ініціатор розмови чи той, хто передає інформацію, повинен після привітання з’ясувати наявність потрібного співрозмовника, назвати себе);

2) виклад справи (спершу слід довідатися, чи може ваш співрозмовник спілкуватися з вами, а потім чітко й коротко сформулювати суть справи, питання, проблему);

3) заключні слова, які означають, що розмову закінчено.

Є загальні правила, яких треба дотримуватися, незалежно від того, нам телефонують чи ми телефонуємо.

Розмова повинна вестися на позитивному емоційному фоні. Загальним правилом будь-якої телефонної розмови є максимальна її насиченість інформацією. Телефонна розмова передбачає діалог, тому, якщо партнер вельми довго роз’яснює, не слід мовчати. Своє ставлення до сказаного треба підтримувати словами: "так", "розумію", "добре", "зрозуміло", інакше може скластися враження, що зв’язок перервано.

Якщо сталося роз’єднання з технічних причин, відновлює зв’язок той, хто телефонував.

Закінчує розмову той, хто її розпочав. Іноді партнери-чоловіки віддають у цьому перевагу жінці, якщо вона - їхній співрозмовник.

У діловій розмові відповідати на дзвінок "алло" чи "так", "да" та ін. неприпустимо. У виробничих умовах, перебуваючи на службі, на телефонний дзвінок відповідають таким чином: називають свій підрозділ чи установу (якщо це не суперечить умовам безпеки), звання, прізвище.