§ 1. Стиль і його різновиди

Слово стиль досить часто вживається в сучасному мовленні (архітектурний стиль, стиль керівництва, молодіжний стиль, стиль письма тощо). Воно має багато значень і вживається як термін у літературі, мистецтві, архітектурі, мові, соціології, але в кожній науці в нього вкладається своє поняття. Мовний стиль – це суспільно усвідомлена й функціонально зумовлена внутрішньо об’єднана сукупність прийомів уживання, відбору й поєднання засобів мовного спілкування в сфері тієї чи іншої загальнонародної, загальнонаціональної мови, співідносна з іншими такими ж способами вираження, що служать для інших цілей, виконують інші функції в мовній суспільній практиці даного народу (В. Виноградов).

У мові поняття стилю пов’язане з поняттям функції. Відомо, що літературна мова виконує важливі функції: філософсько-світоглядну, комунікативну, коґнітивну, емоційну, гносеологічну, культуротворчу та ін. "Мовний стиль – це сукупність засобів, вибір яких зумовлюється змістом, метою та характером висловлювання"¹.

Поняття мовного функціонального стилю базується не лише на сукупності відповідних мовних засобів. Вони можуть повторюватись у різних стилях. Наприклад, наукова термінологія не є ознакою лише стилю наукової мови. Вона може вживатися і в діловому стилі, і в публіцистичному.

Основу функціонального стилю становить принцип добору мовних засобів із загальнонародної мови, поєднання цих елементів, високоефективне використання з певною метою, відповідно до змісту висловлювання і функції цих елементів у межах даного стилю. Ті самі мовні категорії в різних стилях виконують різні функції. Наприклад, функція термінологічної лексики в науковому стилі – точне, однозначне вираження поняття, а в художньому стилі вона може вживатися в переносному значенні.

В українській літературній мові виділяють традиційно п’ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, розмовний. З відомих причин довго замовчувався конфесійний стиль, який обслуговує сферу релігійно-церковного життя суспільства й використовується в богослужебних книгах, церковних відправах, проповідях, молитвах. Наприклад:

Тебе взиваємо, правдивого Бога… Не зсилай на нас ні турбот, ні голоду, ні нагальної смерти, огню, потопи, щоб не відпали від віри нетверді вірою. Мало нас карай, багато милуй, мало рани, а милосердно лікуй; мало смути, скоро звесели, бо не може наша душа довго стерпіти Твого гніву, як стеблина вогню. Вкороти свій гнів, умилосердися, бо Твоя є сила милувати й спасати. Тому й продовжи ласку Твою для людей Твоїх: прожени ворогів, побори країни, вкороти голод, наших володарів роби пострахом для сусідніх країв, посели городи, церкву свою розбудуй, своє добро збережи, мужчин, жінок і молодців спаси. Всіх, що в роботі, в полоні, на засланні, в дорозі, у плавбі, в темницях, в голоді, і спразі, і наготі – всіх помилуй, усіх потіш, усіх возрадуй, зсилаючи їм радість тілесну й душевну (Митрополит Іларіон, "Похвала").

Кожний стиль має певний, зумовлений його особливостями набір мовних засобів із виразною стилістичною й функціонально-стильовою забарвленістю, а також міжстильовими засобами. Усі стилі мають усну й писемну форми, але для одних (розмовного) основною є усна форма, а для інших (наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, художнього) – писемна форма. Усі стилі, крім розмовного, сформувалися на книжній основі, тому їх називають книжними.

Слід зазначити, що фонетичні, лексичні, граматичні засоби, якими володіє українська мова, використовуються для творення текстів усіх стилів, однак функціонують вони в кожному стилі по-різному. Тому й мовні ознаки стилів неоднакові. Наприклад, для наукового стилю характерні терміни, наукова лексика (інтенсивність, індексація, дослідження, аналіз, функціонування), а для офіційно-ділового стилю – назви ділових паперів, ділова лексика (постанова, накласти резолюцію, акт, винести догану, заява, протокол, рішення). Відрізняються стилі мови й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства, забезпечуючи спілкування в різних його сферах і галузях.

Для вироблення хорошого стилю потрібно прагнути до повної уніфікації засобів висловлювання з метою якнайточнішого формулювання думки (такого, яке б не викликало сторонніх асоціацій). З приводу цього Ш. Баллі зазначав: "Термін у галузі лексики й формула в галузі синтаксису є тими ідеальними типами мовного висловлювання, до яких неухильно прагне наукова думка"¹.