Норми української літературної мови

Нормативним фахівці вважають мовлення: 1) яке відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) у якому варіант норми має нові семантико-стилістичні можливості, увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову інформацію; 3) у якому не допущено стилістичного (і стильового) дисонансу; 4) у якому доречно обґрунтовані форми з іншого стилю; 5) у якому не допущено змішування норм різних мов під впливом білінґвальної мовленнєвої практики¹.

Отже, дотримання мовних норм, вивчення всіх їх особливостей сприятиме виробленню мовного чуття. "А те чуття мови, – як зазначає О. Курило, – стає у великій пригоді тоді, коли думка, ширшаючи, ідучи вглиб, вимагає нових висловів, коли треба знайти зв’язок між конкретним і абстрактним значенням окремих слів і цілих зворотів, словом, коли треба творити мови!"². Поняття чуття мови нібито й не належить до термінологічних понять культури мови, але без нього важко уявити собі дос-конале володіння мовою у всіх її функціонально-стильо-вих різновидах.

Чуття мови – це здатність людини відчувати належність того чи іншого слова до певного стилю, доречність чи недоречність уживання певного слова в тій чи іншій ситуації. Воно виробляється в людини поступово й зростає з її досвідом. Однак одного його недостатньо: мало інтуїтивно відчувати правильність або неправильність у вживанні – треба точно знати правила вживання мовних засобів і користуватися ними свідомо.

Залежно від характеру мовленнєвої діяльності, способу оформлення висловлювання, мети й завдань спілкування виділяють кілька різновидів мовлення, а саме:

Найважливішими типами монологічного викладу фактичного матеріалу є розповідь, опис і роздум (міркування). В основі цього поділу лежить передусім комунікативна роль висловлювання.

Якщо мовець ставить своїм завданням повідомити про послідовний розвиток певних подій, текст набуває форми розповіді. Якщо його мета – дати уявлення про якийсь об’єкт, його зовнішній вигляд, він створює опис. Маючи намір довести або заперечити якісь тези, розкрити зв’язки між явищами дійсності, він оформляє своє висловлювання як роздум. Структура тексту залежить від його комунікативного призначення. Будь-яке висловлювання мусить бути побудоване так, щоб зміст усіх речень, що до нього входять, давав у підсумку опис одного предмета, розповідь про одну подію, обдумування однієї тези, тобто забезпечував висвітлення теми й розкриття головної думки.

Кожен тип мовлення, залежно від мети й обставин мовного спілкування з адресатом, реалізується у висловлюваннях певного стилю, і це теж позначається на структурі текстів.

У чистому вигляді розповідь, опис і роздум як окремі завершені висловлювання бувають нечасто і не в усіх стилях. Роздуми трапляються в деяких ділових документах (напр., доповідна записка з пропозиціями і їх обґрунтуваннями). Описи як самостійні висловлювання належать здебільшого до ділового та наукового стилів (опис зовнішнього вигляду людини, яку треба розшукати, опис місця події тощо). Стисла розповідь реалізується у формі звіту (ділового або наукового), газетної інформації.