§ 5. Художній стиль

Художній стиль – це своєрідне емоційно-образне й естетичне використання засобів загальнонародної мови для образного зображення дійсності. Він функціонує в галузі художньої літератури, для змалювання різних сфер і галузей людського життя, поєднує в собі елементи інших функціональних стилів. Художній стиль пов’язаний з поетичним світосприйманням, образним мисленням.

Художньому стилю властива комунікативна й есте-тична функції мовлення, емоційність і експресивність, художня образність. Мовні засоби художнього стилю – знаряддя словесного мистецтва. Важливу роль відіграють звукові засоби: алітерації (повторення однакових приголосних), звуконаслідування, ритмомелодика тощо.

Однією із суттєвих ознак художнього твору є образ автора, який виявляється як в авторському світобаченні, так і в доборі й організації мовних засобів. Тому художній стиль розпадається на ряд індивідуальних, авторських стилів. "Але, – зазначає О.Д. Пономарів, – удаючись до тих чи тих лексико-фразеологічних і морфолого-синтак-сичних засобів загальнонародної мови, вживаючи фольклорних, говіркових, просторічно-жарґонних елементів, автор мусить завжди орієнтуватися на літературну норму"¹. Для прикладу подаємо текст художнього стилю.

Козацький суд

Коли, скажімо, трапиться, що двоє козаків між собою засперечаються чи поб’ються, або один одному по-сусідськи зробить шкоду і не можуть помиритися між собою, тоді обидва, купивши на базарі по калачеві, йдуть позиватися у паланку, до якої належать, і, поклавши калачі на стіл, стають біля порога, низенько вклоняються суддям і кажуть: "Кланяємося, панове, хлібом і сіллю". Судді починають питати: "Яке ваше діло, панове молодці?" Покривджений розповідає про образу. Судді звертаються до кривдника: "Ну, братику, говори, чи правда те, що товариш на тебе каже?" На що кривдник відповідає: "Та що ж, панове? Те все правда, що я шкоду зробив своєму сусіду, але не можу його вдовольствувати затим, що він лишнє од мене требує і шкоди не має стільки". Вислухавши їх, паланка посилає від себе козаків для засвідчення шкоди. Після їх повернення, якщо скарга виявляється слушною, судді казали кривднику: "Ну що ж ти, братику, чи згоден заплатити шкоду своєму сусіду чи ні?" Якщо обидві сторони згодні, паланка сама вирішує їхню справу й відпускає по домівках. Якщо ж кривдник огинається й не примирюється в паланці, то їх відсилають у Січ. Якщо не міг розсудити й примирити суддя військовий, не могли отамани, йшли позиватися до самого кошового. Якщо ж там винний не погоджувався із присудом, то частували його киями, змусивши тут же, на очах у всіх заплатити покривдженому, скільки той вимагає (За Д. Яворницьким).