§ 3. Багатозначність слова, або полісемія

Властивість слова вживатися в різних значеннях називається багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними. Частина слів в українській мові є однозначними або моносемічними.

За походженням кожне слово однозначне, а здатність виражати різні значення набувається ним згодом. До однозначних належить більшість спеціальних наукових термінів (компетенція, апеляція, комерція, закон, юриспруденція, аудієнція).

Із багатьох значень слова одне для нього є основним, або прямим, а решта – переносні, або непрямі.

Пряме значення найчастіше є первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.

Переносні завжди пов’язані з прямим значенням. На основі переносного значення виникає метафора (перенесення значень одного предмета на інший). Перенесення значення слова виникає на основі схожості предметів та їх функцій і на основі суміжності предметів. Метонімія виникає на основі зв’язку, суміжності. Суміжність предметів може бути: 1) тимчасовою, коли називаються: а) дія та її результат: підозрюваний дає підписку (дія) – підписка залучена до справи; б) матеріал і вироби з нього: срібло (метал) – викрадене срібло: чайний сервіз, столові ложки; 2) просторовою, коли називаються: а) місце, де відбувається дія, і люди, які перебувають у цьому місці: прокуратура – споруда, у якій міститься орган, що здійснює нагляд щодо дотримання законності, і прокуратура – працівники цього органу; б) місце, де відбувається дія, і сама дія: вхід відчинено, але: постороннім вхід заборонено; в) дія й людина, яка здійснює її: захист обвинуваченого на суді і захист в особі адвоката.

Багатозначні слова слід відрізняти від омонімів – слів, що однаково звучать, але мають відмінні значення: бал (одиниця виміру) – бал (банкет); кучер (візник) – кучер (локон). Це так звані повні, або абсолютні, омоніми. До неповних, або часткових, омонімів належать такі, що збігаються звуковим складом лише в деяких формах слів: поле (іменник) – поле (дієслово).

З усіх видів полісемії в мовленні правоохоронців найчастіше трапляється метафора. Причому в писемному мовленні, як правило, метафори – єдино можливі найменування окремих предметів: грубе порушення громадського порядку, холодна зброя, суворе покарання тощо. Образні метафори тут неприпустимі. У судовій же полеміці, навпаки, без яскравих ориґінальних образних метафор, які допомагають переконливіше впливати на присутніх, просто не обійтися. Як точно підмітив І. Гете, ораторське мистецтво користується всіма вигодами поезії та всіма її правами.

Для прикладу наведемо вступну частину промови головного обвинувача від США Джексона на Нюрнберзькому процесі:

"Панове судді! Честь відкривати перший в історії процес із злочинів проти загального миру накладає важку відповідальність. Злочини, які ми намагаємося засудити й покарати, настільки зловмисні, злісні й мають настільки руйнівні наслідки, що цивілізація не може потерпіти, щоб їх іґнорували, бо вона загине, якщо вони повторяться.

Той факт, що чотири великі держави, які захоплені перемогою та які страждають від заподіяної їм шкоди, утримали руку розплати й передали своїх полонених ворогів на Суд справедливості, є одним із найвидатніших прикладів тієї данини, яку влада платить розуму.

Цей Трибунал, хоча він і є нововведенням і експериментом, не є результатом абстрактних міркувань і не був створений задля того, щоб виправдати правові теорії. Цей судовий розгляд віддзеркалює практичне намагання чотирьох великих держав використати міжнародне право для того, аби протидіяти найбільшій загрозі нашого часу – аґресивній війні. Здоровий глузд людства вимагає, щоб закон не обмежувався покаранням рядових людей за здійснені ними незначні злочини. Закон також повинен карати людей, які набувають величезну владу й використовують її навмисно і водночас для того, щоб привести до дії зло, яке не дає порятунку жодному вогнищу у світі.

Такого роду ґрандіозних масштабів справа й передана нам на розгляд, панове судді.

На лаві підсудних сидить 20 морально зламаних людей. Відчуваючи докори тих, ким вони керували, майже до такої ж міри, як і горе тих, на кого вони напали, ці люди назавжди тепер позбавлені можливості особисто творити зло.

Зараз важко угледіти в цих жалюгідних полонених ознаки тієї влади, за допомогою якої вони як нацистські лідери колись панували над значною частиною земної кулі й наганяли жах на більшість її населення. Їх особиста доля не має великого значення для людства.

Цей судовий розгляд набуває такої важливості тому, що ці в’язні представляють у своїй особі зловісні сили, які будуть таїтися у світі ще довго після того, як тіла цих людей перетворяться на попіл. Ці люди – живі символи расової ненависті, терору й насилля, пихатості й жорстокості, народжених владою. Це символи жорстокого націоналізму і мілітаризму, інтриґ і провокацій, які протягом одного покоління неодноразово втягували Європу в безодню війни, знищуючи її чоловіче населення, руйнуючи її будинки, сіючи злидні. Вони до такої міри приєднали себе до створеної ними філософії та до керованих ними сил, що прояв до них милосердя буде означати перемогу і заохочення того зла, яке пов’язане з їхніми іменами.

Цивілізація не може дозволити собі будь-який компроміс із соціальними силами, які здобувають нову могутність, якщо ми поведемося двозначно або нерішуче з людьми, в особі яких ці сили продовжують своє існування"¹.