logo search
pashuk_r_i_polishuk_n_m_taran_n_e_dilove_movlennya_pravoohor / Пособие

§ 3. Публічне ділове мовлення, його види і жанри

Залежно від змісту, мети, обставин розрізняють такі види публічного ділового спілкування: ділова нарада, пуб-лічний виступ (доповідь, промова, лекція, репортаж тощо).

Характерною ознакою ділової наради є те, що тут, як правило, присутні майже всі майбутні виконавці тих рішень, які приймаються, і потреба передавати інформацію, унаслідок чого вона неодмінно збіднюється, відпадає.

Види нарад. До інформаційних належать ті наради, на яких учасників знайомлять з певними новими даними, положеннями й настановами. Оперативні наради мають на меті охопити всі три стадії управління – збирання інформації, її переробку й ухвалення рішень. Вони мають завершуватися прийняттям конкретних розпоряджень. Окремі наради можуть мати й дискусійний характер.

Час проведення нарад. Визначаючи дату наради, треба враховувати реальну можливість підготування до неї. Дата наради не повинна змінюватися (якщо ж виникають виняткові обставини й нараду треба переносити, то всі учасники її повинні бути завчасно попереджені про це).

Підготування наради включає в себе цілу низку питань: визначення тематики, порядку денного, завдань наради, приблизного складу учасників, дати й часу початку наради; підготування доповіді й проекту рішення, підготування приміщення та ін.1.

Реґламент наради визначається її учасниками. Уважається, що навіть найскладніше питання потребує для свого ефективного розв’язання не більше 40 хвилин, якщо доповідь була роздана учасникам наради заздалегідь. Велика роль у дотриманні реґламенту належить голові зборів.

Голова зборів повинен домагатися того, щоб кожен, хто виступає, пропонував свій варіант розв’язання винесеного на обговорення питання; жоден оратор не повинен брати слова, якщо не може його закінчити пропозицією.

Виступи мають характеризуватися максимальною увагою до кожної пропозиції, розкутістю думки.

Тон виступу – діловий, спокійний; голос не форсований, не підвищений. Темп виступу повинен бути неспішним, тоді кожне слово звучить вагоміше.

Найважливішим, однак, у проведенні наради є її результат – рішення, яке може готуватися двома способами:

1) спеціально обрана комісія заздалегідь готує його проект; проект заслуховують на засіданні, учасники вносять до нього зміни й доповнення; після цього рішення затверджується;

2) головуючий безпосередньо на засіданні підбиває підсумки обговорення та формулює рішення.

Публічний виступ.

Пристрасне, переконливе слово – дійовий засіб впливу на слухачів. Лекції, доповіді, теоретичні конференції, диспути, залучають мільйони людей до активного громадського життя, допомагають їм виявляти творчу ініціативу, служать засобом для обміну думок з певних політичних, економічних і спеціальних наукових питань.

Підготування до виступу. До виступу людина готується протягом усього життя. Уміти читати й занотовувати прочитане – необхідна риса й ознака інтелектуальної праці. Не пропускати критичні статті, щоб ураховувати недоліки інших. Збагачення свого життєвого досвіду спостереженнями, роздумами над прочитаним – це й означає готувати себе до виступів, полегшуючи тим самим підготовку до конкретного виступу.

Отже, успіх виступу залежить від знання предмета розмови в теорії й реального стану справ із розглядуваного питання. Можна запропонувати таку послідовність у підготовці повідомлення:

1. Визначення основних думок, положень доповіді.

2. Визначення порядку викладу думок, тобто складання плану виступу.

3. Запис змісту кожної думки, тобто формулювання тез виступу.

4. Добір до кожної тези доводів - фактів, прикладів, цитат.

5. Підготування висновків, узагальнень стосовно основної частини виступу.

Робочі інструменти доповідача: виписки, конспект, план, тези.

Виписки (їх краще робити на картках) – це дослівне відтворення думок автора праці (цитати) або короткий, близький до дослівного, виклад змісту потрібної частини тексту. Вони дають змогу значною мірою уникнути помилок і неточностей під час виступу. Слід обов’язково зазначати всі вихідні дані виписок: автора, назву твору, рік і місце видання, сторінки.

Обов’язковим робочим "інструментом" доповідача є план – схематично записана сукупність коротко сформульованих думок-заголовків, "скелет" виступу. Ніякі інші форми запису, крім плану, не можуть у такій зручній формі відобразити послідовність викладу матеріалу.

Тези, на відміну від виписок, що містять здебільшого ілюстративний або фактичний матеріал, повинні завжди мати докази судженням. Основні тези – це принципово важливі положення, які узагальнюють зміст праці, іноді за своєю сукупністю мають характер головних висновків.

Конспект – це систематизований, логічний запис змісту всієї праці чи окремих розділів, параграфів, частин. Він містить найсуттєвіші факти, положення, висновки джерела.

Важливими компонентами публічного виступу є інтонація, міміка, жести.

Доповідь це прилюдне повідомлення на певну тему; найпоширеніша з форм публічних виступів. Доповіді бувають політичні, звітні, ділові, наукові.

Політична доповідь виголошується державним чи громадським діячем (доповідь Президента України). Політична доповідь ставить нові проблеми, визначає програму дій держави чи її органу.

Ділова доповідь містить виклад певних питань із вис-новками та пропозиціями. З такою доповіддю може виступати практично будь-який член колективу, відповідно підготувавшись до неї.

Звітну доповідь можна назвати різновидом ділової. Однак, якщо в звичайній діловій доповіді йдеться про обмежене коло питань, то в звітній робиться повідомлення про результати всієї роботи за певний період. Скажімо, аналізується оперативно-службова діяльність органів внутрішніх справ за минулий рік. Звітна доповідь за схемою нагадує письмовий звіт.

Наукова доповідь узагальнює наукові дані, інформує про досягнення, відкриття чи результати наукових досліджень.

Промова – це аґітаційний виступ на мітингах або масових зборах; він присвячується одній великій темі, яка хвилює слухачів.

Крім мітингових, сюди зараховують промови судові, дипломатичні, виборчі.

Судова промова – це "промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, у якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи. Це виступ судді, прокурора, адвоката"1.

Науковці виділяють три основні засади судової промови: психологічну, етичну й логічну, кожна з яких впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови. Історія красномовства подає нам чимало прикладів високого мистецтва промови на суді. Ніби до нинішніх риторів звернені, наприклад, цінні поради П. Поро-ховщикова, який був і залишається видатним теоретиком судової риторики:

- поважайте гідність осіб, які виступають у судовому процесі;

- уникайте домислів про самого себе й про присяжних;

- не допускайте, щоб різкість переходила в грубість, але пам’ятайте й інше: непотрібна ввічливість також може різати вухо і, гірше того, може бути смішною;

- говоріть просто, але водночас виразно й вишукано;

- знайте ціну словам, пам’ятайте, що одне просте слово може інколи виражати всю суть справи з точки зору звинувачення або захисту; один вдалий епітет інколи вартий цілої характеристики2.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі наукових знань. Ця форма публічного виступу відзначається більшою офіційністю, академічністю викладу. Вона має чітку структуру (вступ, головна частина, висновки). Майстерність лектора полягає в досконалому знанні матеріалу й умінні донести його до слухачів.

Правоохоронці повинні уміти прочитати лекцію на правову тему. Лекції на правові теми підвищують рівень правової грамотності й правової культури громадян, виховують повагу до закону й правопорядку, розширюють кругозір слухачів, формують їхню правосвідомість, правомірну поведінку1.

Вони, на відміну від інших публічних лекцій, характеризуються великою конкретністю. Розрізнюючись між собою тематикою, вони так чи інакше пов’язані з правом. Тут, як і в судовій промові, усе підпорядковується змістові: не повинно бути перебільшень, якихось вигаданих лектором епізодів, домислів тощо. Лекції на правові теми повинні відзначатися:

а) фактологічною точністю й глибиною ідейно-теоретичного змісту;

б) правдивістю, тобто повною відповідністю явищ, що пояснюються, об’єктивній істині;

в) розглядом суспільних явищ у їх суперечності;

г) дохідливістю й простотою.

Репортаж – це жива розповідь очевидця про якусь подію суспільного життя. Темою репортажу можуть бути політична чи виробнича подія, спортивні, культурні заходи.

Готуючись до того чи іншого виду публічного виступу, ораторові слід пам’ятати, що одним з основних показників мовленнєвої культури є літературна вимова. Важливим елементом звукової організації мовлення є дотримання акцентологічних норм, про що йшлося в першій темі.