Основні вимоги до мови оратора

1. Точність формулювань.

2. Стислість, небагатослівність.

3. Доречність (мова не може бути "хорошою" чи "поганою" сама по собі; вона оцінюється залежно від свого конкретного призначення; при цьому враховується як мета мовлення, так і умови спілкування: час, місце, склад слухачів, тема та ін.).

4. Доступність, зрозумілість (мовлення, яке не породжує труднощів у розумінні змісту, уважається доступним; це риса відносна; змінюється слухач – змінюється й поняття "доступність").

5. Виразність (це риса експресивної, емоційної мови, яка, крім понятійної інформації, несе на собі, як додаток, ще й чуттєву інформацію, виражає не лише логічні поняття, а й почуття, переживання мовця).

6. Своєрідність, ориґінальність.

7. Краса мови (почуття естетичного задоволення викликає, звичайно, бездоганна мова, тому красивим може й повинне бути мовлення будь-якого типу: краса створюється і лексикою, і синтаксисом, і ритмом, і харак-тером зв’язків між словами в реченні, а головне – повною відповідністю між змістом, словесним утіленням думки й ситуацією мовлення).

Як зазначається в Етичному кодексі працівника органів внутрішніх справ України, правоохоронець у службових та позаслужбових стосунках із людьми має бути зразком не лише чесності, внутрішньої організованості, охайності, але й чемності, тактовності, культури спілкування і, зокрема, мовної¹.