§ 1. Складні випадки вибору найдоцільнішої

граматичної форми іменника (рід, число,

особливості відмінкових закінчень)

Ознакою культури мовлення є граматична правильність. Сюди входить дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.

В офіційно-діловому стилі важливо не тільки правильно дібрати слово, а й правильно використати його форму (відмінок, рід, число, особу та ін.). Неправильно вибрана форма слова спричиняє граматичні помилки, що утруднює розуміння тексту. Досить часто доводиться спостерігати помилки у використанні форм іменників. Труднощі у вживанні їх пов’язані з категорією роду (підсудного Калинець чи Калинця, Верхолаба чи Верхолаб? З потерпілим була чи був собака?), із відмінковими закінченнями (запрошено нових свідків чи свідок?)

Рід іменників. Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., зазвичай, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду. У виборі однієї з цих форм слід орієнтуватися на такі правила:

1. Офіційними, основними назвами посад, професій і звань є іменники чоловічого роду: секретар, директор, професор, прокурор та ін.

2. Текст набуває суворого офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли йдеться про жінок: старший слідчий дозволив. Проте якщо в тексті вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду. Наприклад: Старший слідчий прокуратури капітан міліції Рябчинська Т.С. установила ....

3. Уживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи відомої співачки).

4. Не вживаються в офіційно-ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани (мешканці села).

В українській мові є іменники спільного роду: сирота, бідолаха, каліка тощо. У них рід визначається за статтю.

Незмінювані складноскорочені слова мають переважно той самий рід, що й основне слово: виш (вища школа – жін. рід), СБУ (служба – жін. рід), НБУ (банк – чол. рід).

Число іменників. Граматичне значення числа іменника виражається у формах однини й множини.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1. Іменники, що вживаються і в однині, і в множині (суддя – судді).

2. Іменники, що вживаються тільки в однині (туризм, всевладдя, гнів, горілка, Луганськ, Дінець, студенство, рідня, листя).

3. Іменники, що вживаються тільки в множині (гроші, люди, витрати, вибори, заручини, канікули, окуляри, двері, Карпати, Чернівці).

У ділових паперах трапляються випадки необґрунтованого вибору форм однини там, де повинні вживатися іменники в множині.

Однина іменників в українській мові, як і в російській, може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (Увесь урожай коноплі в кількості 50 тонн здано…). У цих випадках однина є засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів. Якщо ж якась маса однорідних предметів є внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (…партію макових голівок було вилучено в наркодільців). На жаль, цього правила не завжди дотримуються: у мові документів кількість іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, часто неправомірно збільшується. При цьому буває так, що в тексті міститься навіть пряма вказівка на кількість цих предметів (…у результаті обшуку було виявлено бронежилета в кількості 100 штук). Таке вживання форм однини не виправдане. З’являється воно під впливом деяких документів, у яких його використання можна вважати цілком грамотним і логічно обґрунтованим (наприклад, у стандартних бланках, номенклатурних переліках і списках та ін.). Позначення предметів при переліченні їх звичайно подаються в початковій формі: називному відмінку однини. Проте в документах інших типів таке використання форм однини є відхиленням від норм літературної мови. У реченнях типу: Викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом; Вступники, які отримали виклик, з’являються… назви документів ужиті у формі однини, хоч ідеться не про одну особу, а про багатьох (викликані вступники). Ця форма однини вказує, що однакові предмети (паспорт, приписне свідоцтво, виклик) стосуються кожного з групи названих осіб (викликані вступники). Саме так треба писати.

Відмінювання іменників. Найбільше помилок допускається у вживанні форм давального відмінка однини іменників чоловічого й жіночого роду.

Іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і -у (-ю).

У діловому стилі переважає закінчення -у (-ю): директору, документу, прокурору (хоч цілком можлива й форма директорові, документові, прокуророві).

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові (-еві,-єві), а не -у (-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа в тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках. Наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашому заводу (давальний відмінок). У таких випадках у тексті документа для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

В іменниках - власних назвах на -ів (-їв), -ов (-ев, -єв), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у (Харкову, Києву, Гришину). Двояке значення може мати родовий відмінок в іменниках жіночого роду, унаслідок чого можлива поява двозначності в тексті, наприклад: контроль прокуратури – це і прокуратура контролює, і прокуратуру контролюють. У подібних випадках слід будувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності.

Багато помилок допускається в закінченнях родового відмінка однини іменників чоловічого роду. В одних випадках це -а, -я (абзаца, акта, документа, об’єкта та ін.), в інших випадках - у, -ю (проекту, протоколу, рапорту, факту та ін.) До того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера; працівник апарату – стояв біля апарата та ін.

Закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби. Крім того, слід пам’ятати таке загальне правило: у родовому відмінку однини іменники чоловічого роду, які означають назви чітко окреслених предметів і понять, істот, населених пунктів, мають закінчення -а (-я) (трамвая, лоба, радіуса, вівторка, Конотопа); усі інші – звичайно -у (-ю) (шляху, інституту, алюмінію, футболу, Криму), хоча є й винятки¹.

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду типу доповідь, галузь мають закінчення -ей (доповідей, галузей), а не -ів. Іменник стаття в родовому відмінку множини має форму без подвоєння т: статей.

Досить поширеною є й така помилка: іменники, що називають неживі предмети, відмінюють так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні використати МАЗів (треба МАЗи). "Оживлювати" їх не слід.

Категорія істот і неістот. Цю тему особливо слід засвоїти майбутнім правоохоронцям для того, щоб не допускати помилок при вживанні іменників у знахідному відмінку. Як, скажімо, написати: допитати два свідки чи двох свідків, декілька чоловік чи декількох чоловік?

Для конкретного визначення форми знахідного відмінка треба правильно ставити запитання: назви істот відповідають на запитання кого? а неістот – що?

Реальний зміст слова й граматичні ознаки категорії істот/неістот збігаються. Так, "труп" позначає неживий предмет, отже, у знахідному відмінку – оглянути труп, упізнати труп, але слово "покійник" асоціюється з іще недавно живою людиною. Тому тут наявна категорія істоти. Слово "особа" в юридичному мовленні має значення суб’єкта, тому має категорію істоти: допитати осіб, які впізнали підозрюваних.

Невідмінювані іменники. До невідмінюваних іменників належать: а) іншомовні слова, що закінчуються на голосний (крім -а після приголосного): амплуа, кашне, протеже, ательє, парі, таксі, депо, метро, кіно, інтерв’ю, Нікарагуа, Туапсе, Сочі, Монако, Баку; але слово пальто змінюється: пальта, пальті, пальтом і т.д.; б) жіночі прізвища на приголосний та -о: про Ганну Чубач, з Ліною Костенко; але чоловічі прізвища на приголосний та -о відмінюються: про Петра Чубача, з Григорієм Костенком; в) більшість буквених абревіатур: на ЧАЕС, послуги ДКО, у СПУ, договір з ВАТ, від райвно; але до ВАКу.