logo
Лекції

Стилістичне використання синонімів

“Багатство синонімів, – відзначає М. Рильський, – одна з питомих ознак багатства мови взагалі. Уміле користування синонімами, тобто вміння поставити саме те слово і саме на тому місці – невід’ємна прикмета доброго стилю, доконечна риса справжнього майстра”.

Отже, синоніми є одним із найважливіших складників арсеналу стилістичних засобів мови. Стилістику цікавлять реальні можливості вибору, що їх дає мовцеві мова для вираження думки. Важливою є не більша або менша близькість словникових значень двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті. В українській мові, наприклад, можна побудувати два тексти з однаковим змістом, де не повторюватиметься жодна з повнозначних частин мови:

Ішов мисливець лісом. Побачив на гілці білку. Скинув з плеча рушницю й націлився увись. Білка – скік! та й визирає здаля з віття. Він мерщій услід – звірятко ще далі. Мисливець поспішив навпростець через кущі, та тільки й бачив пустунку. Огледівся – навколо хаща. Раптом – ґвалт! – угруз у яму. А білка згори: ках-ках”;

Простував ловець гаєм. Уздрів на галузці вивірку. Зняв з рамена гвинтівку й направив догори. Вивірка – плиг! і виглядає оддалік із гілля. Той хутчій слідом – тваринка знову в далеч. Ловець поквапився прямцем крізь чагарі, а її, капосниці, й слід пропав. .Подавився – кругом гущавина. Зненацька – ой леле! – застряв у вибоїні. А вивірка зверху: ха-ха” (АМатвієнко).

Використання синонімів у різних функціональних стилях неоднакове. В одних широкий простір для синоніміки, в інших набагато вужчий. Офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову (щоб уникнути неправильного тлумачення), використовує синоніми обмежено, бо вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Наприклад: “Процедура приватизації державних підприємств включає такі основні елементи: визначення підприємств або їх часток (акцій, паїв), що продаються громадянам України за приватизаційні сертифікати, а також часток (акцій, паїв), що продаються членам трудових колективів за номінальною вартістю” (Концепція роздержавлення і приватизації підприємств, землі і житлового фонду). Тут синоніми використані для пояснення й деталізації.

Загалом синонімія як стилістичний засіб не характерна і для наукової мови, хоч тут вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. У наукових текстах синоніми використовуються як засіб контекстуального уточнення: “Електроліз застосовують також в електролітичному нікелюванні та хромуванні. Така обробка не тільки надає виробам гарного зовнішнього вигляду (блискучої поверхні трохи жовтуватого відтінку у нікельованих і злегка синюватого у хромованих виробів), а й оберігає сталеві вироби від іржавіння” (підручник). Для наукового стилю, як відомо, характерні точність, відсутність емоційності та експресивного забарвлення, прагнення до однозначності, до того, щоб кожному поняттю відповідав один термін. Але всупереч загальній тенденції виникає чимало паралельних назв того самого поняття. Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного походження, а запозиченний термін, як і будь-яка нетермінологічна іншомовна лексема, зазнає різнобічного впливу в мові поширення, вступає в контакти з іншими словами на лексичному, семантичному, словотвірному рівнях. Унаслідок таких контактів з’являється однозначне слово – шляхом морфологічного чи семантичного калькування. Маємо синонімічні пари, один компонент яких питомий, а другий – запозичений: атеїстбезбожник, бібліофіл – книголюб, біографія – життєпис, евфонія – милозвучність, пентагон – п’ятикутник, гігант – велетень, грамотний – письменний, циклоп – песиголовець, монах – чернець. Особливо багато таких паралельних утворень серед астрономічних назв: Оріон – Косарі (Полиця, Чепіги), Плеяди – Волосожар, Велика Ведмедиця – Великий Віз, Молочний Шлях – Чумацький Шлях (Чумацька Дорога).

У термінології так само є парні назви: біном – двочлен, асиміляція – уподібнення, дисперсія – розсіяння, осциляція – коливання, квалітативний – якісний, квантитативний – кількісний. Крім походження, вони нічим не відрізняються й певний час співіснують як дублети (слова, що не мають відмінностей ні в значенні, ні в стилістичному забарвленні). А згодом або набувають ознак семантичних чи стилістичних синонімів і залишаються в мові, або один з них, не набувши таких ознак, переходить до розряду пасивної лексики, а то й зовсім зникає з мови. З-поміж названих термінологічних пар компоненти іншомовного походження вживаються, як правило, в суто науковому стилі, а питомі українські – в науково-навчальному, науково-популярному та інших різновидах. З пари слів мовознавство й лінгвістика перше вживається тепер як назва науки про мову, її суспільні функції, загальні особливості, конкретні прояви її структури, а друге застосовується як назва окремого напрямку мовознавства. Кажемо: порівняльне (історичне, сучасне, українське, слов’янське, загальне) мовознавство, але структурно-математична лінгвістика. Коли такого розподілу значень або відтінків не відбувається, один із дублетів виходить з ужитку: у сучасній українській мові слово поверх витіснило запозичення з французької етаж.

У публіцистичному стилі з огляду на його нахил до експресії висловлення, орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення синоніми використовуються досить широко, причому не лише загальномовні, а й контекстуальні. Загальномовні синоніми – це слова, синонімічні взаємини яких не обумовлені жодним контекстом; синоніми мови: швидко, прудко, хутко, жваво і под. Контекстуальними синонімами звуться слова, що набувають синонімічних стосунків тільки в певному контексті. Скажімо, прикметники давній і замріяний, узяті кожен сам по собі, синонімами не є, вони стануть ними, коли їх поставити в такий контекст: “Ідучи зеленими вулицями рідного міста після багатолітньої розлуки, я зустрів свого давнього, замріяного друга”.

Специфікою публіцистичного стилю є розмежування семантично тотожних слів з погляду оцінки описуваного явища. Коли синонімічний ряд має в своєму складі іншомовне слово, воно набуває, негативного забарвлення. Із синонімічного ряду подорожувати, їздити, мандрувати, вояжувати останнє слово в публіцистиці використовують як засіб негативної оцінки: “Всеукраїнський референдум, крім усього іншого, засвідчив і те, що малопрохані захисники так званого російськомовного населення, які безперервно вояжували східними та південними теренами України, не досягли бажаних для них наслідків – їм не вдалося порушити єдності людей нашої землі в прагненні до волі” (із газ.). У художньому стилі такого розмежування немає, тут синоніми, незалежно від походження, можуть уживатися як нейтральні або з відтінком іронії, але без негативного забарвлення: “Молодший син Софії, Вольдемар, і зараз вояжував десь у Сполучених Штатах” (О. Гончар).

Синоніми в публіцистичному й особливо в художньому стилі використовуються для врізноманітнення викладу, для уникнення монотонності, повторів. Кожен компонент синонімічного ряду, маючи більші чи менші семантико-стилістичні відмінності, дає можливість повніше відтворити картину зображуваного, відбити суть явища чи поняття: “Григір Тютюнник принципово близький до натури зображення, принципово їй вірний, маючи вроджене чуття на подробиці, на деталі, на колоритні характерності, і в живописанні його не зраджує чуття міри, письменник, як то кажуть, не передає куті меду, та й самої куті в нього не багато чи мало, а рівно стільки, скільки треба” (Є. Гуцало).

Значний стилістичний ефект досягається розщепленням загального поняття на синоніми-складники. Це сприяє більшій переконливості викладу: “Справжній бум зацікавлення національною історією та культурою спостерігається сьогодні на Полтавщині. Інтерес викликають різноманітні розвідки науковців і спеціалістів сивої давнини, забуті та напівзабуті звичаї, деталі побуту, навіть традиційні українські зачіски, скажімо, славнозвісний запорізький “оселедець”. Зокрема, йому присвятив ціле дослідження полтавський етнограф Валентин Посухов” (журн.).

Як свідчать наведені приклади, при наявності різних емоційно-експресивних відтінків у публіцистичних текстах переважають оцінні моменти використання синонімії. А в художньому стилі на першому плані функція естетично-зображальна: “Витри сльози, ти ще проллєш їх цілеє море – гарячих, гірких материнських сліз. Краще змирись, бо така твоя доля. У великих муках ти народила живу крихіточку, вигодувала її молоком із своїх пречистих, прегарних грудей, ростила, співала найкращих, найніжніших пісень, і він, той мізинчик людства, виростав прямо із твого серця. І ось він стає дорослішим, ні, він уже став дорослим, уродливим, розумним і нараз – комусь там потрібним. Комусь, а не тобі!.. І вже тебе не питатимуть, вириватимуть його, твого сина, прямісінько з серця твого, вириватимуть силоміць, а таки вирвуть, і на тому місці, де росла твоя дитина, залишаться тільки рани, глибокії рани” (Ю. Колісниченко, С. Плачинда).

У розмовному мовленні широко представлені загальномовні й контекстуальні синоніми, що є емоційно-експресивними замінниками нейтральних слів загальнонародної мови: “– Так хто тут змерз, питаю? – вже прискіпується Ладко. І чим довше мовчать під бузком та біля оградки, тям гучніше гамселить у його просторах грудях велике й лагідне серце, і гаряча хвиля збудження трепетно лоскочеться в жилах. Дівчата щільніше туляться одна до одної, прискають у долові й не озиваються – так, наче їх і немає. Тоді Ладко не витримує, ступає до лавочки ще один крок і, розчепіривши руки так, що тінь від них злітає аж на сільбудівській стіні, хапає в обійми першу-ліпшу. І знову ґвалт, і знову регіт. Не чути вже більше, як шелеститьвидзвонює листя на осичках, видно тільки, як воно тремтить і перекидається млинка, полискуючи при місяці білими підспіддячками” (Григір Тютюнник).

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази. Евфемізм – слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній формі. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів; вживаються з почуття страху чи сорому: замість дурний – немудрий, не хапає зірок я неба; замість скоро помре – йому вже не топтати рясту; замість брехня – фантазії, вигадки; замість п’яний – під градусом, під мухою, під Бахусом. Як евфемізми можуть використовуватися терміни з суспільно-політичної галузі: лібералізація цін, вільне підприємництво та ін.

Перифраза – зворот, за допомогою якого явище, предмет, особа, реалія називаються не прямо, а описово, через характерні їх риси. Найчастіше перифрази вживаються в публіцистичних та художніх текстах: “Що не кажіть, не любити кішок просто неможливо. Приходиш додому, а ваша красуня-грація зустрічає біля порога, потреться об ноги, хвіст трубою, промуркоче заспокійливу пісеньку, вмоститься на колінах. Погладиш пухнасте диво – і воно вбере в себе всі денні стреси” (із газ.).

Для посилення ознаки використовується нанизування синонімів: “Він був доброю і співчутливою людиною, безстрашною і рішучою... Як він любив хоробрих і стійких людей!” (В. Тихонов). Нанизування може породжувати градацію, коли кожен наступний синонім посилює (послаблює) значення попереднього: “Фашизм ворожий усякій національній культурі, у тому числі й німецькій. Усяку національну культуру він прагне розгромити, знищити, стерти саму пам’ять про неї” (А. Тесленко).

Таким чином, синоніми є одним із найактивніших засобів стилістики.