Стилістичні можливості омонімії
Як правило, омоніми є стилістично нейтральними словами. Однак деякі з них відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою та змістом – адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). У ділових та наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються. Наявні в загально мовному лексичному складі омоніми можуть тільки утруднювати спілкування в цих стилях, якщо звуковий комплекс якогось термінологічного слова тотожний зі словом загальнонародної мови, а контекст недостатньо чіткий. Проте такі збіги трапляються рідко.
Омоніми широко вживаються в художній літературі, у народній творчості, в усному мовленні. Використання омонімів тут ґрунтується на такій загальній рисі усіх мовців, як намагання шукати спільне між словами. Є також інша, прямо протилежна властивість нашого сприймання чиєїсь мови, а саме, – ми, знаючи тему розмови, заздалегідь готуємось до сприймання певного кола понять і фіксуємо лише такі лексичні елементи, які належать до однієї понятійної сфери. Постійна внутрішня потреба зіставляти слова, шукати в них спільність, з одного боку, і орієнтація на передбачувані слова, з іншого, і створюють ґрунт для каламбурів. побудованих на омонімії. Наприклад:
“Ч о р н и й (глянув на стіл). А це що за галантерея? (Повів поглядом на Вічного)
В і ч н и й. Рядовий Вічний!
Ч о р н и й. Рядові всі вічні.
В і ч н и й. Так точно, товаришу старший лейтенант, – рядові вічні. Вічні, бо їх без ліку” (О. Коломієць).
Омоніми вводяться в текст для виявлення дотепності, для пародійного спрямування тексту, його стилістичної витонченості. Дотепність, як відомо, сприяє кращому висвітленню певного поняття:
Він на éпосі жадає
Прислужитися епóсі
(В. Лагода).
У деяких непрямих відмінках слова епос та епоха різняться тільки наголосами, що й використав автор для каламбуру.
Омоніми використовуються не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Особливо яскраво виділяються ці лексеми наприкінці поетичного рядка, римуючись як однозвучні і протиставляючись за значенням, вони наповнюються особливою виразністю та силою:
Думи мої, думи мої,
Квіти, мої діти.
Виростав вас, доглядав вас.
Де ж мені вас діти?
(Т. Шевченко).
Стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (із газ.); “Керівники Палацу культури “Україна” – люди повнолітні і можуть відповідати за довірений їм об’єкт. За витрачені мною гроші. За зіпсований настрій замість піднесеного. Бо коли те, що я бачила, українська культура, тоді я, як мінімум, – цариця Клеопатра. Або Тамара. Або дві разом узятих плюс Катерина П. Ось тому так і трапилося – йшла на “Комбінацію”, щоб дістати задоволення від дійсно непоганого ансамблю, а замість того дістала зовсім іншу комбінацію. З трьох пальців. Не сумніваюся, що такої ж думки й добра третина глядачів” (Л. Ніколайчук). Значний стилістичний ефект досягається при поєднанні в одному контексті омонімів із вільним та фразеологічно зв’язаним значеннями: “На захисті ступінь хвилювання дисертанта здебільшого вищий за пошукуваний ступінь” (Ю. Шанін). Тут зіставляється вільне значення слова ‘ступінь’ і термінологічне ‘вчений ступінь’.
Міжмовну омонімію також використовують як засіб створення образності. На тлі українського тексту іншомовні вкраплення створюють потрібний колорит розповіді: “Вони переправилися через річку Хебар, пішли над морем, що його болгари прозвали Білим, тобто гарним, ласкавим, бо так у них звалося все найтепліше і найніжніше, вони поступово заглиблювалися в гори, білий (не ласкавий, ні!) пил стояв над шляхом удень і вночі, сонце немилосердно палило все живе й мертве...” (П. Загребельний).
Письменники іноді по-новому тлумачать відомі в мові слова, створюючи індивідуально-авторські омоніми. Вони лежать і в основі багатьох жартів, що друкуються на сторінках гумору в газетах (пригубити – ‘поцілувати’, гусар – ‘птахівник’ тощо).
Таким чином, зі стилістичного погляду омоніми цікаві тим, що можуть створювати умови для двоякого розуміння тексту, основними сферами використання стилістичного потенціалу омонімії є художнє, публіцистичне та розмовне мовлення.
- Тема 1. Мова як суспільне явище. Українська мова в колі інших мов світу. Поняття літературної мови
- Мова як суспільне явище. Функції мови
- Місце української мови серед мов світу
- Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. Людей. Літературна мова. Поняття мовної норми
- Поняття державної мови
- Питання для самоконтролю
- Тема 2. Стилі та форми мовлення
- Функціональний стиль. Стилістична норма
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови
- Експресивні стилі української мови
- Усна та писемна форми мовлення
- Питання для самоконтролю
- Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова
- Предмет лексикології
- Слово як одиниця мови
- Лексичне і граматичне значення слова
- Основні типи лексичних значень слова
- Питання для самоконтролю
- Тема 4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Значення багатозначного слова
- Переносне значення й переносне вживання слова
- Види переносних значень і переносних вживань
- Стилістичне використання багатозначності
- Особливості перекладу багатозначних слів
- Неточності, що можуть виникати при використанні багатозначних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 5. Омоніми
- Поняття омонімії
- Омонімія та полісемія
- Повні й неповні омоніми
- Джерела омонімії
- Міжмовні омоніми
- Стилістичні можливості омонімії
- Неточності, що можуть виникати при використанні омонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 6. Пароніми
- Поняття паронімії. Види паронімів
- Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія
- Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів
- Стилістична роль паронімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 7. Явище синонімії в сучасній українській мові
- Поняття синонімії
- Однорівнева й міжрівнева синонімія
- Синонімічний ряд
- Абсолютні та неповні синоніми
- Особливості перекладу синонімів
- Стилістичне використання синонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 8. Антоніми
- Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови
- Види семантичних антонімів
- Однокореневі та різнокореневі антоніми
- Антоніми багатозначного слова
- Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції
- Стилістично невиправдане вживання антонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 9. Склад лексики сучасної української літературної мови за походженням
- Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика
- Характерними для власне українських слів є також суфікси:
- Лексика іншомовного походження
- Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми
- Запозичення з неслов’янських мов
- Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів
- Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 10. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови
- Стилістично нейтральна лексика
- Стилістично забарвлені слова
- Емоційно-експресивне забарвлення слів
- Стилістичні функції книжної та розмовної лексики
- Питання для самоконтролю
- Тема 11. Лексика української мови з точки зору вживання
- Загальновживана лексика
- Лексика обмеженого вживання
- Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.
- Питання для самоконтролю
- Тема 12. Активна і пасивна лексика сучасної української літературної мови
- Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови
- Неологізми
- Функції неологізмів
- Застарілі слова
- Номінативні та стилістичні функції застарілих слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 13. Фразеологія. Предмет фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- Фразеологія як розділ мовознавства
- Визначення поняття фразеологічної одиниці
- Питання класифікації фразеологічних одиниць
- Джерела української фразеології
- Стилістичне використання і трансформація фразеологічних засобів мови
- Особливості перекладу фразеологічних одиниць
- Питання для самоконтролю
- Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова
- Етимологія як розділ мовознавства
- Народна етимологія
- Стилістичні можливості етимології
- Питання для самоконтролю
- Тема 15. Лексикографія
- Предмет лексикографії
- Загальна характеристика словників
- Типи словників Перекладні словники
- Тлумачні словники
- Словники синонімів, антонімів, паронімів
- Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
- Фразеологічні словники
- Список словників
- Питання для самоконтролю
- Тема 16. Фонетика. Фоностилістика. Орфоепічні норми української літературної мови
- Поняття орфоепії
- Вимова голосних звуків в українській мові
- Вимова приголосних звуків
- Вимова абревіатур
- Тема 17. Асиміляція, зміни приголосних при збігу, спрощення в групах приголосних
- Асиміляція приголосних у потоці мовлення
- Зміни приголосних при збігу їх
- Спрощення приголосних у звукосполученнях
- Тема 18. Милозвучність мовлення
- Милозвучність мовлення
- Засоби милозвучності української мови
- Наголос
- Питання для самоконтролю
- Які функції може виконувати наголос?
- Тема 19. Фоностилістика
- Інтонаційна виразність мовлення
- Використання засобів фонетики у стилях літературної мови
- Питання для самоконтролю