logo
Лекції

Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми

До найдавніших запозичень належать старослов’янізми.

Старослов’янська мова – це літературно-писемна мова слов’ян, зафіксована в пам’ятках Х-XI ст., що належить до південнослов’янської групи мов і нині є мертвою. Сформувалася вона на основі македонського (солунського) діалекту староболгарської мови. Однак була розвиненішою й багатшою від своєї народномовної основи; нею користувалися для перекладу грецьких церковних книг і для запровадження християнської релігії у слов’янських країнах (Моравії, Болгарії, Сербії, Київській Русі). Давньоболгарські просвітителі Кирило та Мефодій внесли до старослов’янської мови елементи з інших слов’янських мов того періоду. Мова Київської Русі також мала спільні фонетико-граматичні та лексичні елементи зі старослов’янською.

У словниковому складі східнослов’янських мов старослов’янізми посідають неоднакове місце. Наприклад, вплив книжної старослов’янської (церковнослов’янської) мови на російську літературну, а через неї й народну мову досить таки значний, сучасна ж українська літературна мова, а тим більше народна, майже зовсім не зазнали такого впливу. Порівняймо: рос. храбрый, сладкий, главний, владеть, враг – укр. хоробрий, солодкий, головний, володіти, ворог і под.

Деякі старослов’янізми повністю засвоєні українською мовою (ланіти, уста), деякі за походженням є спільнослов’янськими, але набули особливого (церковного) значення у старослов’янській мові й із ним закріпилися в мові Київської Русі (гріх, Господь тощо).

Старослов’янізми можна розпізнати за фонетичними, морфологічними, семантико-стилістичними ознаками.

Їх фонетичні особливості такі:

1) неповноголосся ра, ла, ре, ле (в українських словах – повноголосся оро, оло, ере, еле): врата – ворота, влага – вологий, брег – берег;

2) сполучення ра на початку слова: раб (укр. робота);

3) сполучення жд: вождь, страждати, утверждати, нужда;

4) [jе] на початку слова: єдність, єдиновладдя;

5) початкове [jу]: юнак, юдоль, юродивий.

Словотворчі прикмети старослов’янізмів:

1) суфікси іменників -знь, -тель, -ств-, -ин-, -тв-, -тай: приязнь, мислитель, братство, гординя, битва, глашатай;

2) дієприкметникові суфікси -ащ-(-ящ-), -ущ-(-ющ-): роботящий; грядущий, болящий, невмирущий;

3) префікси воз-, пре-; пред-, со-: возз’єднаний, предтеча, премудрий, соратник;

4) характерні для старослов’янської мови перші частини складних слів благо-, бого-, добро-, зло-: благодать, богобоящий, богогласник, добродійство, злорадство.

Семантико-стилістичні властивості старослов’янізмів полягають у тому, що деякі з них до цього часу утримують свою стилістичну віднесеність – книжні слова й абстрактні, деякі виражають церковні поняття: воскресати, воскресіння, образ, хрест, хреститель, святий, кадило, кадити, пророк, творець.

В українській мові є також запозичення з інших слов’янських мов – білоруської, російської, польської, словацької та ін. Проникали вони пізніше від старослов’янізмів. Наприклад, з польської запозичені такі слова: скарб, бандура, герб, куртка, бруд, ґудзик, дах, хутро, справа, байка, полковник, рекрут, гусар, клянчити, петрушка, каштан, жупан, вензель, хлопець, кохати, мешкати, пильнувати, підлога, місто, барвінок; з російської: паровоз, завод, передовиця, самовар, льотчик, швейний, училище, льодоруб, зачинатель, безробіття, книголюб, декабрист; з білоруської – дьоготь, жлукто (‘посудина, видовбана зі стовбура дерева, в якій золять полотно’), бадьорий; ряд слів українська мова запозичила з чеської переважно через польську: брама, влада, ганьба, праця, табір, бавовна, гасло, вагатися, власний, ганити тощо.