Поняття орфоепії
Однією з найважливіших ознак української літературної мови є її орфоепічна унормованість, тобто наявність цілої системи правил вимови, наголошування та інтонування.
Звукова сторона мови – необхідний елемент, без неї мова як засіб спілкування і знаряддя думки не могла б існувати. Проте значення звукової сторони мови не є самостійним. У процесі спілкування люди не зосереджують своєї уваги на звучанні мови, а сприймають лише зміст її. Звертають увагу на звучання лише тоді, коли з’являються відхилення від звичної вимови, узвичаєних інтонацій. Усякі відмінності у вимові, наголошенні та інтонуванні ускладнюють спілкування між людьми, утруднюють сприймання інформації, бо відвертають увагу слухачів від змісту і зосереджують її на помилках. Основним правилом усного спілкування повинно стати таке: Люди мають слухати, що я говорю, а не як я говорю.
Українська літературна вимова склалася на базі говірок середньої Наддніпрянщини, зокрема полтавсько-київського діалекту. Особливості вимови, характерні для саме цього мовного середовища, були найпоширенішими і найбільш вільними від фонетичного впливу інших мов, тому їх було покладено в основу орфоепічних норм української літературної мови. Правила орфоепії склалися завдяки діяльності українських письменників, культурних та громадських діячів, науковців уже в другій половині XIX століття і підтримуються носіями літературної мови в наш час. У формуванні та закріпленні орфоепічних норм велику роль відігравав і продовжує відігравати театр, а також радіо і телебачення, які в кращих своїх програмах відтворюють зразкову літературну вимову. Знання орфоепічних норм та їх дотримання є одним із суттєвих показників загальної культури людини. Тому для перекладача природним і органічним є прагнення до правильної вимови та наголошування.
Орфоепія визначається як сукупність правил вимови, наголошування та інтонування, а також як розділ мовознавства, що вивчає та систематизує норми літературної вимови. Проблема орфоепічної норми виникає в тих випадках, коли в мові існує два або більше варіантів вимови одного й того ж звука. Так, у різних діалектах української мови звук [ч] вимовляється як твердий або як пом’якшений, тому природно з’являється питання про те, який з цих варіантів відповідає літературній нормі, а який є порушенням норми.
Щоб добре засвоїти правила літературної вимови, слід усвідомлювати, які причини призводять до їх порушення, чого треба уникати в своїй вимові.
Порушення норм української літературної вимови відбуваються здебільшого під впливом таких чинників:
а) вплив певної місцевої говірки або ширше – вплив територіального наріччя, що звичайно охоплює значний регіон. Так, на Слобожанщині нерідко можна почути м’який звук [р’] на місці нормативного твердого: у [р’]амц’і, чоти[р’]ма, буква[р’]. Також трапляється ненормативна вимова твердого [л], де норма вимагає м’яку вимову: бі[л]ше;
б) вплив іншої мови, з якою українська перебуває в безпосередньому контакті. Зокрема, це стосується впливу російської мови, причому не лише на суміжних з Росією територіях, а й на всій території України внаслідок розширення мережі шкіл з російською мовою викладання, російськомовної освіти у вузі тощо. Такий вплив спричиняє “акання” на зразок російської вимови, тобто вимову [а] на місці [о] в ненаголошеному складі: [гала]вá, [папра]сúти, [заба]рóнений тощо. Також під впливом російської мови часто доводиться чути м’яку вимову звука [ч]: [ч’]асто, [ч’]истий і под. Водночас на українських територіях, суміжних з Польщею, можна відзначити шепелювату вимову приголосних [с], [з], [ц]: [сш’іно], [узж’али], [синицч’а] тощо;
в) вплив письма, графіки. Ця помилка з’являється внаслідок вимови окремого звука чи сполучення звуків відповідно до звукового значення літер. Наприклад, в українській графіці звук [дж] передають двома літерами джміль, джерело. Під впливом письма часто засвоюється вимова двох звуків [д] і [ж] у подібних словах, а не одного. Те саме стосується вимови дієслівних форм типу смієшся, сміється, де в кінці слід вимовляти [с’:а], а не [шс’а], [ц’:а], а не [т’с’а].
Таким чином, порушення орфоепічних норм з’являються не випадково, вони пов’язані з умовами, у яких функціонує й розвивається мова.
Практичну допомогу в засвоєнні норм орфоепії можуть надати словники, зокрема орфоепічний словник, укладений М. І. Погрібним. Цей словник нараховує понад 40 тисяч слів сучасної української літературної мови, поданих у різних формах, і може слугувати як довідник з норм вимови та наголошування.
Користуючись орфоепічними словниками та довідниками, слід пам’ятати, що для запису усного мовлення використовують спеціальну систему літер та позначок, які фіксують особливості вимови кожного звука. Такий запис називається фонетичною транскрипцією. Письмо, яким ми користуємося, було створене понад 1100 років тому для старослов’янської мови. З часом воно змінювалося, удосконалювалось, а українські вчені пристосували його до звукової системи нашої мови. Але не повністю: деякі способи позначення звуків залишилися такими, якими вони були в давнину (традиційний принцип правопису). Через те букви в українській мові не завжди відповідають певним звукам, наприклад:
а) для звуків [дж] і [дз] нема окремих букв. Їх позначаємо буквосполученнями дж і дз: ходжу, дзвоник.
Як два звуки буквосполучення дж і дз читаються лише тоді, коли д належить до префікса (від-, під-, над-; перед-, серед-), а ж або з – до кореня: підживити, переджнивний, відзначити, Середземний.
б) буквами щ та ї передаємо завжди два звуки – [шч] і [йі]: щука, їжак, в’їзд.
Буквосполучення шч в українській мові не вживається, замість нього пишеться буква щ: Мелашка – Мелащин, блиск – блищати.
в) букви я, ю, є безпосередньо після приголосних позначають один звук [а], [у], [е] і м’якість попереднього приголосного: ляк [л’ак], люк [л’ук], ллє [л’:е]; в інших випадках – два звуки [йа], [йу], [йе]: яр [йар], баюра [байура], б’є [бйе], портьєра [порт’йєра].
4. Буквою ь позначаємо м'якість приголосних: блакить [блакит’], льон [л’он], каньйон [кан’йон].
Через те, що повної відповідності між звуками та літерами немає, і виникає потреба у такому письмовому відтворенні, коли кожному звукові відповідає тільки за ним закріплений графічний знак. Такі можливості надає фонетична транскрипція.
- Тема 1. Мова як суспільне явище. Українська мова в колі інших мов світу. Поняття літературної мови
- Мова як суспільне явище. Функції мови
- Місце української мови серед мов світу
- Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. Людей. Літературна мова. Поняття мовної норми
- Поняття державної мови
- Питання для самоконтролю
- Тема 2. Стилі та форми мовлення
- Функціональний стиль. Стилістична норма
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови
- Експресивні стилі української мови
- Усна та писемна форми мовлення
- Питання для самоконтролю
- Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова
- Предмет лексикології
- Слово як одиниця мови
- Лексичне і граматичне значення слова
- Основні типи лексичних значень слова
- Питання для самоконтролю
- Тема 4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Значення багатозначного слова
- Переносне значення й переносне вживання слова
- Види переносних значень і переносних вживань
- Стилістичне використання багатозначності
- Особливості перекладу багатозначних слів
- Неточності, що можуть виникати при використанні багатозначних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 5. Омоніми
- Поняття омонімії
- Омонімія та полісемія
- Повні й неповні омоніми
- Джерела омонімії
- Міжмовні омоніми
- Стилістичні можливості омонімії
- Неточності, що можуть виникати при використанні омонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 6. Пароніми
- Поняття паронімії. Види паронімів
- Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія
- Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів
- Стилістична роль паронімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 7. Явище синонімії в сучасній українській мові
- Поняття синонімії
- Однорівнева й міжрівнева синонімія
- Синонімічний ряд
- Абсолютні та неповні синоніми
- Особливості перекладу синонімів
- Стилістичне використання синонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 8. Антоніми
- Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови
- Види семантичних антонімів
- Однокореневі та різнокореневі антоніми
- Антоніми багатозначного слова
- Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції
- Стилістично невиправдане вживання антонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 9. Склад лексики сучасної української літературної мови за походженням
- Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика
- Характерними для власне українських слів є також суфікси:
- Лексика іншомовного походження
- Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми
- Запозичення з неслов’янських мов
- Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів
- Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 10. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови
- Стилістично нейтральна лексика
- Стилістично забарвлені слова
- Емоційно-експресивне забарвлення слів
- Стилістичні функції книжної та розмовної лексики
- Питання для самоконтролю
- Тема 11. Лексика української мови з точки зору вживання
- Загальновживана лексика
- Лексика обмеженого вживання
- Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.
- Питання для самоконтролю
- Тема 12. Активна і пасивна лексика сучасної української літературної мови
- Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови
- Неологізми
- Функції неологізмів
- Застарілі слова
- Номінативні та стилістичні функції застарілих слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 13. Фразеологія. Предмет фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- Фразеологія як розділ мовознавства
- Визначення поняття фразеологічної одиниці
- Питання класифікації фразеологічних одиниць
- Джерела української фразеології
- Стилістичне використання і трансформація фразеологічних засобів мови
- Особливості перекладу фразеологічних одиниць
- Питання для самоконтролю
- Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова
- Етимологія як розділ мовознавства
- Народна етимологія
- Стилістичні можливості етимології
- Питання для самоконтролю
- Тема 15. Лексикографія
- Предмет лексикографії
- Загальна характеристика словників
- Типи словників Перекладні словники
- Тлумачні словники
- Словники синонімів, антонімів, паронімів
- Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
- Фразеологічні словники
- Список словників
- Питання для самоконтролю
- Тема 16. Фонетика. Фоностилістика. Орфоепічні норми української літературної мови
- Поняття орфоепії
- Вимова голосних звуків в українській мові
- Вимова приголосних звуків
- Вимова абревіатур
- Тема 17. Асиміляція, зміни приголосних при збігу, спрощення в групах приголосних
- Асиміляція приголосних у потоці мовлення
- Зміни приголосних при збігу їх
- Спрощення приголосних у звукосполученнях
- Тема 18. Милозвучність мовлення
- Милозвучність мовлення
- Засоби милозвучності української мови
- Наголос
- Питання для самоконтролю
- Які функції може виконувати наголос?
- Тема 19. Фоностилістика
- Інтонаційна виразність мовлення
- Використання засобів фонетики у стилях літературної мови
- Питання для самоконтролю