Вимова голосних звуків в українській мові
За звучанням, тобто за кількістю голосу й шуму, звуки української мови поділяються на голосні та приголосні.
Звуки, що мають тільки голос, називаються голосними. Їх шість: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Голосні звуки поділяються на губні ([о], [у]) та негубні (усі інші).
Кожен із голосних звуків має свої ознаки за вимовою. По-перше, голосні звуки розрізняються за ступенем піднесення язика до піднебіння. Найвище положення займає язик при вимові звуків [і] та [у]. Дещо нижче положення язика при вимові [и]. Середнє положення займає язик при вимові звуків [е] та [о], а низьке – при артикуляції [а].
Другою ознакою, за якою розрізняються голосні звуки української мови, є місце утворення. Вимова звуків [і], [и], [е] зосереджується у передній частині ротової порожнини, причому найактивнішою є передня частина язика. Звуки ж [у], [о], [а] вимовляються при активності задньої частини язика.
Третя ознака для розрізнення голосних звуків – активність губ: при вимові звуків [у] та [о] губи витягуються в дудочку, утворюючи округлий отвір, а при вимові [і], [и], [е], [а] губи неактивні.
Отже, голосний звук [і] є переднього ряду, високого піднесення і неогублений. Подібний до нього за трьома ознаками звук [и], тільки він високообниженого піднесення. Звук [е] також є голосним переднього ряду, неогубленим, але середнього піднесення. Звук [у] високого піднесення, заднього ряду, огублений, [о] – середнього піднесення, заднього ряду, огублений, [а] – низького піднесення, заднього ряду, неогублений. Такими є основні ознаки голосних звуків української мови.
Вимова голосних звуків певною мірою залежить від того, наголошеним чи ненаголошеним є голосний звук, тобто від позиції цього звука відносно наголошеного складу. Наголошений склад вважається сильною позицією для голосного звука. У сильній позиції голосний звук вимовляється найбільш виразно: т[ú]хо, т[é]пло, г[ó]луб. Ненаголошений склад є слабкою позицією для голосного звука. У цій позиції голосний вимовляється менш виразно: т[ие]хéнький, т[еи]плéнький, г[оу]лýбка. Ненаголошений голосний звук у вимові зазнає певних змін щодо тривалості, інтенсивності, якості самого звука, тобто зазнає незначної редукції (вимовляється менш інтенсивно, є менш тривалим за часом звучання, частково змінює якість). Такі зміни є більш чи менш помітними залежно від акустичних характеристик звука. Так, наприклад, зміни звуків [а], [у], [і] в ненаголошеній (слабкій) позиції майже непомітні. Порівняйте: р[á]дість – р[а]дíти, д[у]б – д[у]бú, г[í]лка – г[і]лкú. Водночас зміни звуків [е], [и], [о] в ненаголошеному складі помітніші. Порівняйте: с[é]ла – с[еи]лó, п[ú]ше – п[ие]сéмний. У деяких випадках можуть бути помітними зміни звука [о]: порівняйте г[ó]луб – г[оу]лýбка.
В українській мові голосні звуки переважно вимовляються чітко й виразно у будь-якій позиції. Тому їх називають звуками повного творення. Не має яскравого вияву редукція ненаголошених звуків, характерна для російської мови.
Розглянемо особливості вимови кожного з голосних звуків української мови.
Як уже зазначалося, звуки [а], [о], [у] вимовляються в сильній і слабкій позиціях майже однаково.
Звук [а] в усіх позиціях вимовляється виразно, чітко, ніколи не редукується: с[а]д, с[а]дóк, с[а]дівнúк; ч[а]с, ч[а]сú, ч[а]совúй; г[л’а]нь, г[л’а]дáч, г[л’а]дачí.
Звук [у]в усіх позиціях також вимовляється виразно, чітко:к[у]к[у]р[ý]дза, поб[у]д[у]вáти, п[у]рп[у]рóвий.Вимова цього звука зазнає змін лише в позиції після голосного перед приголосним:[у]може ослаблюватися до невиразного звука, який не утворює складу:а[ў]диторія. Подібним чином може вимовлятися приголосний[в],коли він стоїть після голосного:пра[ў]да, чо[ў]ни, ле[ў].Це буде розглядатися нижче.
Звук [і] вимовляється чітко в усіх позиціях. Вживається цей звук після м’яких приголосних, а також після приголосних, що злегка пом’якшені: [д’і]д, [д’і]дú, [д’і]дугáн; [ш’і]сть, [ш’і]стьмá; [ч’í]тко, [ч’і]ткúй.
Вимова звуків [о], [е], [и] дещо відрізняється в сильній і слабкій позиціях.
Звук [о] як наголошений, так і ненаголошений, вимовляється виразно, повнозвучно, ніколи не переходить в [а]: в[ó]ди, в[о]дá, в[о]дянúй, [о]бг[о]в[ó]рення, [о]бг[о]в[о]рúти, запр[о]п[о]нувáти, зр[о]бúти, п[о]х[о]дúти і под. У ненормованому мовленні спостерігаємо вимову звука [о] з наближенням до [а] під впливом російської мови: г[а]в[а]рúти, х[а]лóдний, к[а]лúсь. Такої вимови слід уникати.
Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: з[оу]зýля, т[оу]мý, к[оу]жýх. Це наближення є менш помітним перед складом з наголошеним [і]: г[оу]лíвка, п[оу]рíг, х[оу]дíмо, св[оу]їм.
У словах іншомовного походження наближення до [у] не відбувається: б[о]рдюр. Також [о] вимовляється, як правило, повнозвучно у префіксах до-, о-, про-, об-, роз-: д[о]бути, [о]дужати, [о]брубаний, пр[о]буджений, р[о]злучений.
Звук [е] вимовляється чітко в позиції під наголосом: с[é]ла, н[é]бо, т[é]плий. Не втрачає своєї якості звук [е] також на початку слова: [е]кран, [е]тап. Достатньо чітко звук [е] вимовляється, коли він входить до складу закінчення: Петр[е], друг[е], серц[е]м.
У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и]: с[еи]лó, т[еи]плó. Особливо відчутне це наближення перед складом з [і], [и], [у]: в[еи]дíть, в[еи]лú, в[еи]дý. Вимова з наближенням до [і] спостерігається також у позиції між м’якими приголосними: засво[йеін’:а], змага[йеіц’:а].
Звук [и] вимовляється чітко в позиції під наголосом: т[ú]хо, с[ú]н, бл[ú]зько. У деяких ненаголошених позиціях звук [и] також вимовляється виразно. Це спостерігаємо в закінченнях прикметників: готов[и]й, чист[и]й, готов[и]м, чист[и]м, у формі наказового способу дієслів: вийд[и], витр[и]. В інших ненаголошених позиціях звук [и] вимовляється з помітним наближенням до [е]: зб[ие]рати, п[ие]сати. Особливо відчутне це наближення перед складом з наголошеним [е]: ж[ие]вé, п[ие]сéмний, т[ие]жнéвий.
Отже, ми бачимо, що звуки [е] та [и] в ненаголошеній позиції звучать однаково. Зближення, нерозрізнення вимови цих звуків становить характерну рису української орфоепії. Це створює орфографічну проблему, оскільки написання не відповідає вимові.
- Тема 1. Мова як суспільне явище. Українська мова в колі інших мов світу. Поняття літературної мови
- Мова як суспільне явище. Функції мови
- Місце української мови серед мов світу
- Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. Людей. Літературна мова. Поняття мовної норми
- Поняття державної мови
- Питання для самоконтролю
- Тема 2. Стилі та форми мовлення
- Функціональний стиль. Стилістична норма
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови
- Експресивні стилі української мови
- Усна та писемна форми мовлення
- Питання для самоконтролю
- Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова
- Предмет лексикології
- Слово як одиниця мови
- Лексичне і граматичне значення слова
- Основні типи лексичних значень слова
- Питання для самоконтролю
- Тема 4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Значення багатозначного слова
- Переносне значення й переносне вживання слова
- Види переносних значень і переносних вживань
- Стилістичне використання багатозначності
- Особливості перекладу багатозначних слів
- Неточності, що можуть виникати при використанні багатозначних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 5. Омоніми
- Поняття омонімії
- Омонімія та полісемія
- Повні й неповні омоніми
- Джерела омонімії
- Міжмовні омоніми
- Стилістичні можливості омонімії
- Неточності, що можуть виникати при використанні омонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 6. Пароніми
- Поняття паронімії. Види паронімів
- Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія
- Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів
- Стилістична роль паронімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 7. Явище синонімії в сучасній українській мові
- Поняття синонімії
- Однорівнева й міжрівнева синонімія
- Синонімічний ряд
- Абсолютні та неповні синоніми
- Особливості перекладу синонімів
- Стилістичне використання синонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 8. Антоніми
- Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови
- Види семантичних антонімів
- Однокореневі та різнокореневі антоніми
- Антоніми багатозначного слова
- Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції
- Стилістично невиправдане вживання антонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 9. Склад лексики сучасної української літературної мови за походженням
- Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика
- Характерними для власне українських слів є також суфікси:
- Лексика іншомовного походження
- Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми
- Запозичення з неслов’янських мов
- Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів
- Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 10. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови
- Стилістично нейтральна лексика
- Стилістично забарвлені слова
- Емоційно-експресивне забарвлення слів
- Стилістичні функції книжної та розмовної лексики
- Питання для самоконтролю
- Тема 11. Лексика української мови з точки зору вживання
- Загальновживана лексика
- Лексика обмеженого вживання
- Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.
- Питання для самоконтролю
- Тема 12. Активна і пасивна лексика сучасної української літературної мови
- Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови
- Неологізми
- Функції неологізмів
- Застарілі слова
- Номінативні та стилістичні функції застарілих слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 13. Фразеологія. Предмет фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- Фразеологія як розділ мовознавства
- Визначення поняття фразеологічної одиниці
- Питання класифікації фразеологічних одиниць
- Джерела української фразеології
- Стилістичне використання і трансформація фразеологічних засобів мови
- Особливості перекладу фразеологічних одиниць
- Питання для самоконтролю
- Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова
- Етимологія як розділ мовознавства
- Народна етимологія
- Стилістичні можливості етимології
- Питання для самоконтролю
- Тема 15. Лексикографія
- Предмет лексикографії
- Загальна характеристика словників
- Типи словників Перекладні словники
- Тлумачні словники
- Словники синонімів, антонімів, паронімів
- Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
- Фразеологічні словники
- Список словників
- Питання для самоконтролю
- Тема 16. Фонетика. Фоностилістика. Орфоепічні норми української літературної мови
- Поняття орфоепії
- Вимова голосних звуків в українській мові
- Вимова приголосних звуків
- Вимова абревіатур
- Тема 17. Асиміляція, зміни приголосних при збігу, спрощення в групах приголосних
- Асиміляція приголосних у потоці мовлення
- Зміни приголосних при збігу їх
- Спрощення приголосних у звукосполученнях
- Тема 18. Милозвучність мовлення
- Милозвучність мовлення
- Засоби милозвучності української мови
- Наголос
- Питання для самоконтролю
- Які функції може виконувати наголос?
- Тема 19. Фоностилістика
- Інтонаційна виразність мовлення
- Використання засобів фонетики у стилях літературної мови
- Питання для самоконтролю