logo
Лекції

Однокореневі та різнокореневі антоніми

Якщо в різнокореневих (власне лексичних: ніжний – грубий, бадьорий – стомлений, сміливець – боягуз, зустріч – розлука, тепер – колись) антонімах протилежність виражається різними коренями (основами), то в однокореневих – додаванням до того самого слова або основи антонімічних афіксів (переважно префіксів) чи афіксоїдів (в’їхати – виїхати, зацвісти – відцвісти, розбірливий – нерозбірливий, морозець – морозище, англофіл – англофоб,) або префікса з заперечним та протилежним значенням (воля – неволя, революція – контрреволюція, смачний – несмачний, плідний – безплідний, правда – неправда, воля – неволя, друг – недруг, надія – безнадія, безпека – небезпека, спокійний – неспокійний, можливий – неможливий, корисливий – безкорисливий, бородатий – безбородий). Найчастіше однокореневі антоніми утворюються за допомогою іншомовних префіксів а- (без-, не-), анти- (проти-), ре- (поновлення, повернення), де-, дез- (від-, роз-), дис- (не-), контр- (проти). При родових кореляціях антоніми творяться додаванням або відніманням афікса із значенням протилежної статі (кум – кума, доярка – дояр). Проміжне місце між різно- й однокореневими антонімами займають пари складних слів з антонімічними компонентами (глибоководний – мілководний, доброякісний – злоякісний) або одним таким компонентом (рослий – низькорослий). Щодо антонімів з не- і без-, то ними можна вважати тільки слова з максимально протилежним вихідному слову значенням. Слова з цими префіксами, що просто заперечують значення твірного слова, до антонімів не належать, оскільки виражають не крайню, а неповну протилежність (порівняйте: молодий – немолодий – старий, корисний – безкорисний – шкідливий).

Поміж однокореневих антонімів виділяються слова, що виражають семантику протилежності стримано, м’яко (так звані антоніми-евфемізми): поганий – непоганий, малий – чималий (порівняйте: поганий – гарний, малий – великий).

До антонімів близькі різні номенклатурні й термінологічні опозиції, що членують більш загальне поняття (ціле) на два видові (дві частини цілого), повністю покриваючи його або виділяючи в ньому крайні точки: доконаний – недоконаний вид (дієслова), органічна – неорганічна (хімія), прокурор – адвокат, бас – тенор, префікс – постфікс, поміщик – кріпак, патрицій – плебей, Північний – Південний (полюс), пари типу верхів’я – гирло, підніжжя – вершина гори, стеля – підлога, що позначають два конкретні поняття на протилежних кінцях певного відрізка. Такі опозиції набувають статусу антонімів за умови розвитку в них якісного значення, зокрема на рівні метафоричних значень, порівняйте: актив – пасив, плюс – мінус, рай – пекло. І навпаки, антонімічність втрачається при розвитку термінологічних значень, порівняйте: простий – складний (питання – речення).

Загальномовні й контекстуальні антоніми

Регулярне протиставлення антонімів один одному спричиняє те, що кожен із них викликає в нашій свідомості уявлення про свою протилежність: високий – низький, загубити – знайти, радість – журба. Це антоніми мови, тобто загальномовні, постійні (слова, антонімічні стосунки яких зрозумілі поза будь-яким контекстом). Такі антоніми зафіксовані у словниках української мови й регулярно відтворюються в подібних або однакових умовах.

Поряд із загальномовними антонімами в антонімічні стосунки можуть вступати слова, які в звичайному вживанні не мають протилежних значень, і набувають їх лише в індивідуальному використанні, тобто в спеціальному контексті. Це антоніми мовлення, або контекстуальні. Вони тісно пов’язані з ознаками, властивими поняттям, вираженим загальномовними антонімами: “У душі моїй – Місця немає туманам. У душі моїй – Сонце червоне буя...” (В. Симоненко). У наведених рядках контекстуальні антоніми туман і сонце передають протилежні почуття, настрої, які в мові виражені антонімами сум, туга і радість, веселість.

Таким чином, слова, ужиті в переносних значеннях, за певних умов можуть виступати контекстуальними антонімами.