Стилістично забарвлені слова

Стилістично забарвлена лексика співвідноситься з одним чи кількома (але не з усіма) функціональними стилями. Ці слова часто виступають як паралельні до нейтральних: розуміти (нейтральне), усвідомлювати (книжне), кумекати (розмовне); піти (нейтральне), вирушити (книжно-офіційне), ушитися (просторічне); збори (нейтральне), збіговисько (зневажливе); високий (про чоловіка – нейтральне), довготелесий (розмовне).

Книжна лексика

Серед стилістично забарвленої лексики найбільш чітко протиставлені книжні та розмовні слова (втручатися – влазити, сунутися; позбавитися – відкараскатися).

Першу групу слів частіше зустрічаємо в писемній мові (назвемо їх книжними), другу – в усному мовленні (розмовні слова).

Спільною ознакою книжної лексики є до деякої міри відчутний відтінок “книжності”, тобто у побутовому мовленні такі слова будуть “чужими”.

До цього шару слів належать такі, що властиві книжному мовленню в цілому (еквівалентний, престиж, ерудиція, передумова), і лексеми закріплені за певним функціональним стилями (протокол, ухвала – за офіційно-діловим; монокультура, синтаксис – за науковим). Ця друга група слів може бути поділена на наукову, офіційно-ділову та публіцистичну лексику.

Наукова лексика представлена термінами всіх галузей наук та номенклатурним назвами.

Термінологічна лексика посідає велике місце у словнику сучасної української літературної мови. У наш час у розвинених мовах близько 90% нової лексики становлять науково-технічні терміни.

Термін (від латин. ‘кінець’, ‘кордон’) – одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять. Терміни не тільки називають, а й логічно вичерпно, точно визначають поняття, тобто містять у собі більше інформації, ніж нетермінологічні одиниці лексики.

Терміни поділяються на загальновживані (аксіома, ідея. постулат, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, уживані в якійсь одній галузі науки (дільник, частка).

З мовного погляду з-поміж термінів виділяються однослівні (атом, кисень, синус, корінь, натура), терміни-словосполучення (заяча губа, важкі метали). У військовій та спортивній галузях зустрічаються терміни-речення (кроком руш!). За зовнішніми ознаками терміни розпізнати не можна. Якщо за даним словом стоїть поняття і цим поняттям оперує певна галузь науки, то це і є термін. З розвитком науки може настати момент, коли між терміном та позначуваним ним поняттям виникає суперечність. Наприклад, атом утворено від грецького atomos (‘неподільний’). З поглибленням наукових досліджень з’ясувалося, що атом подільний. Термін залишився, але в нього з’явилася невідповідність форми і змісту. Питанню упорядкування термінології надається величезної уваги. Ця проблема набула міжнародного значення.

У складі української термінологічної лексики є компоненти, утворені на питомому ґрунті (нерідко як кальки чужих слів): клітина, водень, множник, добуток, присудок, займенник. Велика кількість українських термінів – слова іншомовного походження: префікс, косинус, натуралізм, морфема. Отже, при творенні термінології вдало поєднуються інтернаціональні й національні елементи з урахуванням фонетичних та граматичних особливостей, самобутнього обличчя української мови.

До науково-термінологічної лексики належать і загальновживані слова та словосполучення, що набувають у тексті термінологічного значення: ручка, нога, лапа, зубці, вушко, очко, крило, гребінь тощо. Наприклад: лапка машини, крило автомобіля, вушко голки, мостовий бик, гребінь хвилі, щока лещат, ярмо магніту, бабка шпиндельна, диск гальмівний, лампа дугова, стрічка ізоляційна.

Термін повинен бути однозначним у межах однієї термінологічної системи, оскільки полісемія в цій сфері призводить до плутанини. Багатозначні одиниці в різних термінологічних системах треба вважати омонімами: деривація (від латин. ‘відведення, утворення’) використовується в мовознавчій науці й означає ‘творення слів’ і у військовій справі – ‘відхилення кулі від лінії прицілювання’; морфологія – розділ мовознавства, що вивчає будову слова (лінгв.) і наука про закономірності формотворення тваринних і рослинних організмів (біол.).

Синонімія в термінології – небажане явище, але синоніми й у цьому розряді лексики є. Вони виступають у функції пояснення. Наприклад, епіфіз – шишкоподібна залоза. Нерідко до терміна іншомовного походження виникає синонім, створений на рідному ґрунті: алфавіт – азбука – абетка; протетичний – приставний; процент – відсоток. Це так звані терміни-дублети. Є тенденція термін іншомовного походження вживати в офіційно-діловому стилі та в суто наукових працях, а створений на питомому ґрунті – у науково-навчальній та науково-популярній літературі, у публіцистиці, красному письменстві: “У Києві виступали вокалісти – дует, тріо, квартет філармонії, солісти оперного театру” (газ.). “Брати Владики, забувши, що вже збиралися були йти, затягли пісню двоспівом, в обох добрі голоси” (О. Гончар). У першому випадку досягається більша точність вислову завдяки відсутності зайвих асоціацій, а в другому як позитивна якість цінується не зовсім утрачена образність.

Як правило, терміни не мають яскраво виявленого емоційно-експресивного забарвлення (крім тих випадків, коли вони виступають у ролі стилістичного засобу).

Від термінів треба відрізняти номенклатурні назви (від латин. ‘перелік, список’). Відмінність полягає в тому, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Це своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. До номенклатури входять серійні марки машин, верстатів, приладів, підприємств, установ, організацій; географічні назви. Наприклад, півострів, острів – терміни; Крим, Родос, Корсика, Сардинія – номенклатурні назви. У ботаніці терміни – вегетація, хвойні, колоскові, розоцвіті, квітконосний, номеклатурні назви – ялина, сосна, ялиця, пшениця, жито, овес, троянда, шипшина.

Невелика група слів, що належить до лексики книжної мови, складає лексику офіційно-ділову, яка використовується в публіцистичному й офіційно-діловому стилях та їх підстилях: інформаційному, дипломатичному, законодавчому, адміністративно-канцелярському. Ці слова є близькими до термінологічної лексики, бо вони однозначні, позбавлені емоційно-експресивного забарвлення, мають чітко визначену сферу використання, а часто – позицію та місце в тексті.

Прикладами офіційно-ділової лексики є слова указ, постанова, рішення, акт, декларація, комюніке, нота, протокол, угода, заява, ухвала, розпорядження, зобов’язання, наказ, звіт, референдум, підстава та ін. Ці слова називаються канцеляризмами в тому випадку, коли вживаються в мовленні, не пов’язаному з офіційно-діловим стилем, тобто тільки в стилістично невідповідному контексті.

Професійно-виробнича лексика вживається при визначенні спеціальних виробничих процесів, знарядь, продуктів виробництва. Кожна професія має своє коло професійно-виробничої лексики, куди входять і терміни, й офіційно-ділова лексика, і загальновживані слова, що в даній сфері набувають фахового значення. Наприклад, для професії вчителя – це слова учень, клас, школа, педрада, урок, підручник, канікули, чверть, півріччя, табель тощо.

До книжної лексики відноситься й урочиста, стилістично підвищена, яка становить неодмінну складову частину публіцистичного та художнього (поезія) стилів. Використовується вона і в усному мовленні (ораторський стиль). На відміну від термінологічної та офіційної, позначеної певною “сухістю”, урочисті слова надають висловлюванню високої тональності.

До урочистої лексики входить велика кількість старослов’янізмів і застарілих слів: стяг, зодчий, провісник, воїн, дар, борня, дерзання, торжество, клич, звитяжний, дерзновенний, величний, дерзати, сотворити, провіщати, возвеличувати, слава.

Близькою до урочистої є поетична лексика. Це вживані здебільшого в поетичному мовленні слова, які надають йому милозвучності, піднесеності, образності. Вони здатні викликати в читача естетичну насолоду. Частина таких слів прийшла в українську літературну мову з фольклору: гай зелененький, хрещатий барвінок, коник вороненький, козак молоденький, дівчина-калина, білеє личко, карії очі, голубонька, серденько, чистеє поле, синєє море, місяць яснесенький, темная нічка, буйний вітер, вишневий садочок, дрібні сльози, жива вода, золотії шабельки, кленові мости, ясні зорі. Значну кількість поетичних слів українська мова успадкувала зі старослов’янської: стяг, правиця, чоло, вуста, рамена, перли, благословляти, возлюбити, соратник, приязнь та ін. Поетична лексика української мови поповнюється і з художнього мовлення: чари, розкіш, мрія, надія, щирий, неозорий, леліяти, дитинна та ін.

Межа між поетичною і урочистою лексикою дуже хистка. Часто і в словниках вони подаються з двома позначками – уроч. і поет.

Розмовна лексика

Розмовна лексика в широкому розумінні цього поняття об’єднує дві групи слів: розмовно-літературну і просторіччя.

До розмовно-літературної лексики української мови належать слова капризун, капут, катюша (реактивний міномет в роки Великої Вітчизняної війни), головка капусти, кашкетка, квасниця (дика яблуня), кирпоносий, кицька, кіло, кінно (верхи), кіптюга (куряво), кучер (візник), лохи (лахміття), лебедиха (самка лебедя). Це лексичні одиниці, що входять до складу літературної мови, не порушуючи її норм. У розмовній формі літературної мови вони вживаються нарівні з нейтральними компонентами, не знижуючи стилю. Тобто, до складу розмовної лексики належать слова, що, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Як правило, вони використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Ця лексика відтворює прохання, спонукання, наказ, ствердження, заперечення, різні життєві імпульси: упрохувати, під’юджувати, сіпатися, чухмаритися, белькотіти, маніжитися, репетувати, ліжма, навстоячки, навкидя, мастак, гультяй, крутій, скиглій, завидющий, хитрющий, хрясь, бах, геп, бух. Сюди входять також уживані в переносному, здебільшого образному значенні слова, які в прямому значенні є нейтральними: ведмідь, заєць, лисиця (у застосуванні до людей), роздзвонити –‘проговоритися’, промахнутися – ‘помилитися’, розплатитися – ‘помститися’, охрестити – ‘назвати’; слова з додатковими стилістичними відтінками – жартівливості, іронії, зневаги, осуду: бовкати, бухикати, варнякати, приндитися, забрьоха, мандрьоха, придзигльований, підтоптаний, довготелесий. До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відповідники: мастак – митець, мудрак – мудрець, періщити – бити, перехнябитися– зігнутися, ліжма – лежачи, навстоячки – стоячи, довготелесий – високий.

Ця група лексики задовольняє розмовне спілкування, може вживатися в художній мові з певною стилістичною метою.

Розмовно-літературна лексика охоплює слова, що називають поняття та речі побуту різних соціальних груп. Вона найближче стоїть до загальновживаної, але відрізняється специфічним побутовізмом. Це назви одягу, речей, їжі, хатнього начиння, розваг, звичаїв певної соціальної групи людей чи певної території.

Прикладами розмовної лексики можуть бути і слова-скорочення із суфіксом -к: двадцятка, маршрутка, заліковка, читалка, нейтрала; назви осіб із суфіксом –ун: хитрун, пустун, балакун, веселун; збірні та неозначені числівники; частки еге, еге ж, авжеж; прикметники, іменники, дієслова із зменшено-пестливими суфіксами (їстоньки, питоньки, смаглявенький); займенник самісінький, числівник однісінький в значенні займенника, займенник всенький; прислівники ліньки, сидьма, донесхочу; слова з відтінком згрубілості; вигуки.

Що ж до другої частини розмовної лексики, – просторіччя, – це розмовно-знижені слова типу: агакати, мамкати, викати, тикати, волоцюга, злидота. Просторічна лексика перебуває на грані літературного вжитку і часто виходить за межі літературної мови. Сюди належать слова перекручені, спотворені з погляду норм літературної мови: звиняйте, піраміндон, скомпрометувати, санаторія, хвершал, хвігіль, секлетар, булгахтер, лаболаторія, інциндент; слова з різко зниженим, експресивним забарвленням: злигатися, знюхатися, свиняка, пика, рило, стерво. Просторічними елементами в українській мові є невмотивовані русизми на зразок пожалуста, понімаєте, діжурний, зобилля, ізячний, канєшно, невдобно. Така лексика, крім усного розмовного мовлення людей з низькою мовною культурою, використовується для надання текстові жартівливо-іронічного забарвлення, а ще частіше для негативної характеристики персонажів: “Хто вас, босяцюги, на чужу землю просив? Забирайтесь к чортовій матері, поки ребра цілі, поки голова на в’язах стирчить. Забирайтеся, злидні чортовії” (М. Стельмах).

Одним із компонентів цієї лексики є вульгаризми – просторічно-вульгарні слова, що перебувають за межами літературної мови і включають у себе лайки, прокльони, прізвиська.

Межі між розмовно-літературними словами і просторіччями, які не характеризуються брутальними й лайливими відтінками, є рухомими: слова розмовно-літературні можуть переходити у просторіччя, і навпаки.