Лексика іншомовного походження

В українську мову в різні періоди її існування входили й слова з інших мов. Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно десять відсотків лексичного складу нашої мови. З-поміж них виділяються інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова. Інтернаціоналізми – це слова, що вживаються в багатьох неблизькоспоріднених мовах і водночас зберігають спільність семантики та фонетико-морфологічної будови, переважають у сфері понять із галузі культури, науки, політики, мистецтва; як правило, не мають відповідників у мові поширення: бібліотека, музика, театр, еволюція, радіо, телефон, лірика, каталіз, синтагма, синус; морфематичні інтернаціоналізми: біо-, мікро-, полі-, назви, античних реалій: агора ‘майдан, де відбувалися народні збори в Давній Греції’; герусія ‘рада старійшин у давньогрецьких містах’; хітон ‘одяг у давніх греків’. Лексичними інтернаціоналізмами, як правило, є також слова, створені на основі грецьких та латинських коренів: відеотелефон, космодром, гідропоніка, біоніка.

Для розмежування запозичень і власне іншомовних слів порівняймо кілька уривків з різних українських текстів без посилання на авторів:

Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть.

Внизу лежало заквітчане левадками й садками моє місто.

На нью-йоркській біржі ще з весни агенти скуповують для шефа акції на донецькі шахти.

Дністро вливався в заокруглений лиман, неначе вилазив із зелених густих очеретів.

Не в шутку молодець був жвавий. Товстий, високий, кучерявий, Обточений, як огірок.

Слова біржа, агент, акція, шахта, шеф сприймаються як іншомовні, а хата, левадка, лиман, огірок – ні. Чому? Чужі слова та вислови, а також окремі морфеми входили в систему української лексики протягом усієї її історії у зв’язку з економічними, політичними, географічними, культурними контактами нашого народу з іншими народами. Найдавніші запозичення йшли в мову усним шляхом унаслідок безпосереднього контактування; пізніші засвоювалися як усно, так і через літературні джерела, прямо й через посередництво інших мов.

Давно запозичені слова глибоко ввійшли в мову, підпорядкувавшись усім її законам, і нічим чи майже нічим не зраджують свого іншомовного походження. Крім давнини та шляхів запозичання, цьому сприяє також близькість їх фонетичної структури до звукового складу власне українських слів. Це запозичення на взірець левада, лиман, троянда, бандура, палац, якір, папір, колір, барва, особові імена Андрій, Василь, Катерина, Микола, Олена, Олександр, Наталя, Валентина, Ганна, Іван, Данило, Михайло, Мусій. Особливо це стосується імен, що зазнали значних фонетичних змін на українському ґрунті: Горпина, Одарка, Оксана, Ілько, Стецько та ін.

На відміну від глибоко засвоєних мовою запозичень в українській лексиці є слова, що зберігають чужорідність звучання й форми. До складу таких слів входять невластиві українській мові звукосполучення нгл, мтп, пс, кс: конгломерат, симптом, психологія, ксилографія. Лише як іншомовні сприймаються слова з початковими а та е: абажур, абонемент, агент, акція, анахорет, артерія; економіка, емоція, емпіризм (бо в українській мові немає питомих слів, крім вигуків та похідних від них типу ай, айкати, що починалися б цими звуками). Не втрачають іншомовного звучання всі слова, що мають у своєму складі звук ф (оскільки цей звук слов’янські мови запозичили): фаворит, факультет, феномен, флейта, шеф тощо. Саме ці слова наводяться в словниках іншомовних слів.