Народна етимологія

Особливо широкі можливості для використання зі стилістичною метою має явище, що в мовознавчій літературі називають народною етимологією (несправжньою етимологією, наївною етимологією). Через те що несправжньою й наївною може виявитися часом і етимологія наукова, то найбільш прийнятним слід визнати термін народна етимологія, хоч його теж не можна прийняти без застережень, оскільки значна частина “народних етимологій” виникла не в народному середовищі. Ще в XVIII столітті академік і філолог В. К. Тредіаковський писав, що назва стародавніх мешканців Піренейського півострова ібери – це перекручене слово упери, оскільки вони за своїм географічним положенням з усіх сторін уперті морями. Британія, за Тредіаковським, це зіпсоване Братанія (від слова брат!... Отже, тут ми стикаємося з “народною етимологією” на найвищому (академічному) рівні.

На відміну від етимології наукової, народна етимологія не відновлює втрачених етимологічних зв’язків, а намагається пояснити походження слова, виходячи з сучасного стану мови. Проявом словотворчих асоціацій на підставі народної етимології є так звані “короткі етимологічні словники”, поширені в газетах і часописах. “Стаття” такого “етимологічного” словника будується за принципом: слово – стилістична ремарка – тлумачення. Отже, такі словники краще називати “тлумачно-етимологічними”: автограф (спец.) – водій із благородної сім’ї (насправді автограф походить від грец. слів зі значеннями ‘сам’ і ‘пишу’ і має значення ‘власноручний пам’ятний підпис’), жовтяниця (наук.) – штучна блондинка (справжнє значення слова ‘хвороба, що супроводжується пожовтінням шкіри та слизових оболонок’); нудист (сусп.) – доповідач монотонного типу (насправді нудист утворено від латин. слова зі значенням ‘голий’ і означає ‘прихильник культу голого тіла’); примірник (спец.) – манекен (за народною етимологією пов’язується з дієсловом приміряти); пройдисвіт (жарт.) – турист (справжнє значення слова пройдисвіт ‘шахрай’).

Як правило, ці етимології розраховані на створення комічних ситуацій: “А може, у Світлогорську скликається міжнародний конгрес спирторобів для дегустації Вустиних самогонок, які вона вміла варити з усіх відомих злаків, ягід, з садовини й городини, з табуреток, з макухи, силосу, сінажу і навіть з того шпагату, яким на цукрозаводах зав’язують мішки з цукром: саме звідси й пішли початки славетної української пісні про те, “як смикнули тої шпагатівки...” (П. Загребельний). Стилістичні можливості народної етимології використовуються й для характеристики персонажів: “Для когось океан – це просто велика вода, велике море, а Демид знав ціну цього поняття, він не раз казав своїм курсантам, що океан походить від слова око, бо океан – це найбільше, що може побачити людське око на нашій планеті” (В. Яворівський).

Народна етимологія використовується й у поезії, де стає оригінальним засобом образності:

Чутки ходили, що Павлюк не виждав,

Що ті Кумейки – то кривавий сніг.

Що хто там здався, тільки той і вижив,

А батько ж наш, він здатися не міг.

Вія гордий був, Гордієм він і звався.

Він лицар був, дарма, що постоли.

Стояв на смерть. Ніколи не здавався.

Йому скрутили руки і здали.

(Л. Костенко).

Ім’я Гордій походить від імені фригійського царя Gordion, даного йому за назвою столиці Фригії. Ліна Костенко свідомо зближує ймення батька Марусі Чурай із словом гордий, щоб підкреслити нескореність його духу.

Деетимологізація слів

Етимологічно прозорих (мотивованих для сучасної людини) найменувань у мовах збереглося порівняно небагато, але це не ускладнює спілкування. Пояснити таке явище можна процесом деетимологізації. Деетимологізація – втрата семантичних зв’язків похідного слова з тим, від якого воно утворене: личинки – тварини (черви, раки, комахи) на одній із перших стадій розвитку. Слово личина ‘маска’, від якого походить личинка, належить до архаїчних, тому деетимологізація в даному разі цілком природна, тим більше, що зв’язок уявлень, який свого часу визначав назву, досить штучний; кориця ‘висушена запашна кора тропічних рослин родини лаврових’ в українську мову запозичене з церковнослов’янської; походить від кора; мішок походить від утраченого сучасною українською мовою міх ‘хутро’. Відсутність слова міх із значенням ‘хутро’ в нашій мові й те, що мішки тепер із хутра не роблять, спричинилося до розриву етимологічних зв’язків; порошок ‘сипка маса – ліки, какао тощо’ вже не асоціюється зі словом порох ні в значенні ‘пил’, ні в новішому значенні ‘вибухова речовина’; міщанин ‘людина з обмеженими інтересами й вузьким кругозором’ на сучасному етапі не сприймається як похідне від місто.

Головні причини деетимологізації, як бачимо, такі: матеріальні зрушення в значеннях, деякі особливості природи називання, зокрема її умовність, розбіжності в стилістичних сферах уживання слів, звукові зміни, що затемнюють генетичні зв’язки, непродуктивність старих афіксів тощо. Деетимологізація відбувається в кожній мові. Це дуже корисний процес, він уможливлює розвиток багатозначності і водночас заощаджує мовні ресурси. Скажімо, слово чорнило походить від чорний, бо первісно рідина для писання була тільки чорного кольору. Згодом з явилися інші барвники. Оскільки в нашій свідомості тепер чорнило безпосередньо не пов’язується зі словом чорний, а сприймається лише в значенні ‘розчин будь-якого барвника, використовуваний для писання’, то ми кажемо зелене (синє, фіолетове, червоне) чорнило. Таким чином, деетимологізація звільнила нас від необхідності творити назви зеленило, синило й под.

Унаслідок деетимологізації зникає мотивованість навіть порівняно недавніх утворень на зразок літучка, п’ятихвилинка: “П’ятихвилинка, синку, це коли перший дядя балакає п’ять хвилин. Другий дядя, котрого зачепив за живе перший дядя, балакає тричі по п’ять хвилин. А третій, про котрого згадав другий, балакає вже п’ять разів по п’ять хвилин. А якщо зачеплять якусь тьотю, то п’ятихвилинка й до вечора не закінчиться” (журн.). Часто для називання того самого об’єкта використовується кілька ознак, унаслідок чого виникає кілька синонімічних найменувань. Наприклад, в українській мові пташка Erithacus rubecula зветься вільшанка (від рослини вільха, в заростях якої вона в’є гнізда); інші українські назви цієї пташки рудяк, червоне вольце, червеняк пов’язані з її забарвленням.