Застарілі слова

Застарілі слова, як і неологізми, належать до пасивної лексики. У процесі історичного розвитку словниковий склад кожної мови зазнає різних змін. Одні слова перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови і поступово виходять з ужитку.

У межах застарілої лексики виділяються слова, що зовсім вийшли з ужитку, і семантика їх майже невідома сучасним мовцям: галити – ‘радіти’, буй – ‘хоробрий’, гудець – ‘музикант’, правотар – ‘адвокат’ і под. (хоч вони мають у своєму складі зрозумілі й тепер компоненти). Ще одну групу цієї лексики становлять слова з меншим ступенем застарілості. Вони частіше чи рідше використовуються в сучасній мові з певною стилістичною метою: атрамент, боярин, отверзати, рать, прах: “Помацки відшукує Сагайдачний дощечку, кладе на неї білий аркуш і вмочує вигострене гусяче перо в атрамент” (3. Тулуб).

Ступінь застарілості слова залежить від місця його в лексичній системі, від часу використання в мові протягом її існування, від семантичних та граматичних якостей. Чим довше вживалося слово, тісніші були його значеннєві та словотворчі зв’язки, тим менше зачіпав його процес старіння. Відмінності між застарілими словами та межі їх використання в сучасній мові залежать від причин виходу цієї лексики з активного вжитку. Такими причинами є, по-перше, зникнення з життя певних понять, по-друге, заміна окремих назв іншими. Отже, одні слова переходять до розряду пасивної лексики або й зовсім припиняють своє існування разом з позначуваними поняттями; інші поступаються місцем новим лексемам, що виявляються придатнішими для називання тих самих понять.

Перша група застарілих слів – це матеріальні архаїзми, або історизми: князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат; лати, пернач; намітка, очіпок тощо. Слова, що належать до другої групи, звуться стилістичними архаїзмами, або просто архаїзмами (від грец. ‘стародавній’). З-поміж них виділяються лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови): десниця – права рука, правиця, вия – шия, ланіти – щоки, ликувати – радіти, зріти – бачити, відати – знати, перст – палець; словотворчі архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами): письмовець – письменник, возсіяти – засяяти, творитель – творець, возвеличувати – звеличувати, словеса – слова; лексико-фонетичні (від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням): злато – золото, серебро – срібло, глас – голос, прах – порох; фонетичні архаїзми (характеризуються застарілою вимовою окремих звуків): зіма – зима, братік – братик, збірати – збирати, крівавий – кровавий – кривавий; семантичні архаїзми (застарілі в одному із своїх значень): держати в розумінні ‘мати за дружину’: “Сам Мотуз докопався, що Грицаїв дядько держав його рідну тітку” (І. Нечуй-Левицький); живіт у значенні ‘життя’: “Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас ущух: “Клянуся живіт свій покласти за князя Данила” (А. Хижняк); староста в значенні ‘голова сільської громади’.