Словники синонімів, антонімів, паронімів

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. 1960 р. вийшов “Короткий словник синонімів української мови” П. М. Деркача. Словник уміщує близько 4 279 синонімічних рядів. Укладено також “Синонімічний словник-мінімум української мови” В. С. Ващенка (1972).

Двотомний “Словник синонімів української мови” (1999–2000), укладений ученими Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України, нараховує понад 9 000 синонімічних рядів.

2001 р. вийшов “Словник синонімів української мови” Л. М. Полюги, у якому до найуживаніших слів підібрані синонімічні відповідники, що супроводжуються короткими тлумаченнями та стилістичними ремарками.

1988 р. побачив світ “Словник фразеологічних синонімів” Д. П. Коломієць та Є. С. Регушевського.

“Словник антонімів” Л. М. Полюги (1987, 1999) вміщує понад 2 000 антонімічних пар, що складають понад 250 словникових статей. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх уживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв’язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах.

1986 р. вийшов “Словник паронімів української мови”, укладений Д. Г. Гринчишиним та О. А. Сербенською. Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів – близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1 000 паронімів, які найчастіше трапляється у шкільних підручниках, навчальних посібниках, науково-популярних кннжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні.