Фразеологічні словники

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів’ям та приказкам.

Надбанням української пареміографії є “Українські приказки, прислів’я і таке інше” М. Номиса (1864); “Галицько-руські народні приповідки” І. Франка – в 6-ти книгах (1901–1910). У ХХ ст. видано “Українські народні прислів’я та приказки” (1955, 1961), “Українські народні прислів’я та приказки” (1963), “Вік живи вік учись” (1961), “Народ скаже, як зав’яже” (1971), “Українські прислів’я та приказки” (1976, 1984), “Шляхами народних приповідок” (1994) та ін.

У серії “Українська народна творчість” Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАН України опубліковано фундаментальну працю, в якій широко представлені надбання народної мудрості та охоплені матеріали попередніх розробок у цій галузі. 1989 – 1991 рр. було видано найповніше зібрання паремійних одиниць – тритомник “Прислів’я та приказки” (упорядник М. М. Пазяк).

Крім названих праць, широко вживані в наш час довідники, у яких подано крилаті слова, афоризми, ідіоми та інші фразеологічні засоби. Основні з них: Коваль А. П., Коптілов В. В. “1 000 крилатих виразів української літературної мови” (1964). Друге, перероблене й доповнене видання цієї книжки вийшло під назвою “Крилаті вислови в українській літературній мові” (К., 1975).

“Словник українських ідіом” Г. М Удовиченка виданий 1968 р. У словнику подано понад 2 200 фразеологічних висловів української мови. Перу цього автора належить також “Фразеологічний словник української мови” в двох томах (К., 1984). У словнику представлено досить багатий матеріал, що охоплює ідіоми, фразеологічні вислови та синтаксично сталі (переважно термінологічні) словосполучення, семантична структура яких мотивується лексичним значенням їх компонентів.

“Словник фразеологічних синонімів” (К., 1988), авторами якого є М. П. Коломієць та Є. С. Регушевський, містить групи близьких чи однакових за змістом фразеологізмів, при яких подаються короткі відомості про їх змістові відтінки, емоційно-експресивне забарвлення, стилістичне використання та особливості вживання в сучасній українській літературній мові.

У “Короткому словнику перифраз” (К., 1985) цих самих авторів зібрано перифрази – описові назви різних понять, які особливо активно функціонують у мові засобів масової інформації.

“Українсько-російський і російсько-український фразеологічний словник” (К., 1971) І. С. Олійника та М. М. Сидоренка складається з двох частин: українська містить близько 7 000 фразеологічних одиниць української мови та їх російські відповідники; у російській частині, що налічує 6 500 фразеологізмів, подається український переклад заголовних російських одиниць.

1993 року вийшов “Фразеологічний словник української мови” у двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їх різноманітними функціональними характеристиками.