logo search
Лекції

Типи словників Перекладні словники

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням і поглибленням наукового, мовного опрацювання.

1948 р. вийшов “Російсько-український словник” за редакцією М. Я. Калиновича. У словнику вміщено понад 80 000 слів. Повніше, ніж у попередніх словниках, представлена лексика сучасної української мови, ураховані різні значення слів, їх стилістичні варіанти. 1955 р. вийшло друге видання словника з деякими виправленнями та доповненнями, а в 1961 р. – третє.

Новий “Російсько-український словник” (1968) складається з трьох томів, містить понад 120 000 реєстрових слів. Це найбільш повний сучасний словник такого типу. Здійснено його стереотипне перевидання у 1978, 1980, 1988 роках. У словнику значно розширені статті – за рахунок уведення синонімічних відповідників та варіантів слів.

У словнику 1968 р. набагато глибше опрацьовано значеннєву структуру слова, ураховано його різні змістові відтінки, особливості сполучуваності, стилістичних характеристик тощо. Подаються як вільні, так і сталі словосполучення, що переважно мають специфіку в перекладі, потребують особливої уваги.

Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний “Українсько-російський словник”, укладений колективом Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та виданий у 1953–1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови.

Серед однотомних російсько-українських та українсько-російських словників: “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника (1962); “Російсько-український і українсько-російський словник” цих же укладачів (1984); “Українсько-російський словник” за редакцією В. С. Ільїна (1964); “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник (1975). Перевидано “Російсько-український словник” Д. І. Ганича, І. С. Олійника та “Українсько-російський словник” за редакцією Л. С. Паламарчука, Л. Г. Скрипник.

Останнім часом побачили світ “Новий російсько-український словник-довідник” С. Я. Єрмоленко, В. І. Єрмоленка, К. В. Ленець та Л. О. Пустовіт (1996); “Українсько-російський та російсько-український словник. Відмінна лексика” О. П. Шевченко (1997); “Російсько-український словник: Найуживаніші слова і вислови” Н. Непийводи (2000).

Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також словники суспільної лексики – “Русско-украинский словарь юридических терминов” (К., 1985); “Російсько-український словник соціально-економічної термінології” Воробйової С. А. і Молодід Т. К. (К., 1976); “Російсько-український словник наукової термінології: Суспільні науки” Й. Ф. Андерша, С. А. Воробйової, М. В. Кравченко та ін. (К., 1994); “Російсько-український словник для ділових людей” О. О. Тараненка і В. М. Брицина (К., 1992) та ін.

Вийшли у світ термінологічні словники мішаного типу, так звані перекладно-тлумачні. 1985 р. вийшов друком “Словник лінгвістичних термінів” Д. І. Ганича та І. С. Олійника, у якому до термінів, поданих українською мовою, наводяться спочатку російські відповідники, а далі витлумачується значення терміна. 1999 р. вийшов “Російсько-український та українсько-російський тлумачний словник” за редакцією Л. Г. Савченко (Харків).

Крім російсько-українських та українсько-російських, видано також двомовні й багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Серед них “Англо-український словник” М. Л. Подвезька та ін. (1996), “Українсько-англійський словник” за редакцією Ю. О. Жлуктенка (1982, 1984), “Німецько-український словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1978, 1986), “Українсько-німецький словник” за редакцією Е. І. Лисенко (1983, 1989), “Німецько-український та українсько-німецький словник” Л. І. Сергєєвої, Є. Г. Лисенко, В. М. Колісник (1997), “Німецько-українсько-російський словник” Е. І. Лисенко та Л. І. Сергєєвої (1998), “Французько-український та українсько-французький словник” В. Б. Бурбело та ін. (1994, 1997), “Українсько-французький словник” Г. Г. Крючкова, І. В. Вєдіної та ін. (1995), “Українсько-французький словник” за редакцією К. М. Тищенка (1986, 1994), “Польсько-український словник” у двох томах – головний редактор Л. Л. Гумецька (1958–1960), “Чесько-український словник” у двох томах Й. Ф. Андерша та ін. (1988–1989), “Словацько-український словник” П. Бурганича (1985) “Болгарсько-український словник” І. А. Стоянова та ін. (1988), “Українсько-чеський словник” у двох томах А. Куримського, Р. Шишкової та Н. Савицького (Прага, 1994–1996), “Англо-український словник” у двох томах М. Балли (1996).

Багатомовні словники в українській лексикографії представлені такими працями: “Українсько-латинсько-російський медичний словник” (1960), “Англо-українсько-російський словник з інформатики, програмування, обчислювальної техніки” А. Б. Барткова, О. Я Гринчишина та Я. Т. Гринчишина (1995), “Словник фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російський” В. Козирського і В. Шендеровського (1996) та ін.

Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну та глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.