Предмет лексикології

Лексикологією (від грецьк. lexis – ‘слово’, logos – ‘вчення’) називають науку, яка вивчає лексику. Слово лексика походить від грецького слова лексикос – ‘словесний, словниковий’. Ним називають усі слова мови, а також окремі шари чи групи слів (побутова лексика, професійна лексика) та слова письменників і їх творів (лексика Шевченка, лексика “Гайдамаків”).

Розрізняють лексикологію історичну, яка досліджує закономірності формування, розвитку і збагачення словника мови від найдавніших часів, і лексикологію сучасної мови, або описову, яка вивчає лексичний склад мови сучасного періоду.

До завдань описової лексикології української мови входить вивчення лексичних значень слів та їх типів (однозначність і багатозначність, пряме й переносне, конкретне й абстрактне значення, омоніми й пароніми, синоніми й антоніми), стилістичної диференціації лексичного складу сучасної української літературної мови та інших шарів лексики і шляхів формування та розвитку лексики, визначення її активних і пасивних шарів на сучасному етапі функціонування мови.

Лексикологія як учення про словниковий склад мови тісно пов’язана з багатьма іншими розділами мовознавчої науки, що трактують слово: семасіологією, яка вивчає внутрішній зміст слова; етимологією – з’ясовує первинне значення слова, його походження; ономатологією – вивчає власні назви; фразеологією – досліджує стійкі сполучення слів, або фразеологізми; лексикографією – ученням про укладання різних типів словників – та іншими.