Слово як одиниця мови

Українська мова як засіб спілкування є мовою слів. Із слів формуються за допомогою граматичних правил і законів речення. Слово дає найменування для всіх пізнаних людиною предметів і явищ природи та суспільства, відношень і залежностей, для вираження людиною почуттів, емоційних реакцій і волевиявлень. Отже, фактично слово бере на себе номінативну (називальну) функцію мови.

Однією з основних властивостей існуючих у мові слів є їх відтворюваність, тобто вони не створюються у процесі спілкування, а відтворюються як готові одиниці.

Значне місце у визначенні слова має його фонетична оформленість.

Таким чином, слово – це основна функціонально-структурна й семантична одиниця мови, що становить звук або комплекс звуків і, характеризуючись самостійністю та відтворюваність, є будівельним матеріалом для словосполучення й речення.

За тим, що слова означають, вони поділяються на такі групи:

Повнозначні слова – це ті слова, які мають лексичні й граматичні значення: поле, ліс, гай, людина, серце, голова, учитель, урок, земний, гарний, свій, чотири, десять, шостий, сам, кожен, сміятися, ходити, думати, гарно, весело, взимку та ін.

До повнозначних належать іменники, прикметники, числівники, займенники, дієслова, прислівники. Слово, яке має лексичне значення, називають лексемою.

Неповнозначні слова мають тільки граматичні значення і можуть виражати відношення просторовості (на, під), причиновості (бо, через, тому що), єднальності (і, й, та), протиставності (але, проте), умовності (би, якби), наказовості (хай) тощо. Неповнозначними словами є сполучники, прийменники, частки.

Окремою групою слів є вигуки і звуконаслідування, бо вони нічого не називають, а лише виражають почуття, емоції, реакції, волевиявлення, акустичні образи (ой, ах, ура, гей, гать, леле, дзінь-дзінь, ку-ку).