Асиміляція приголосних у потоці мовлення
Вимова приголосних у звукосполученнях має свої особливості порівняно з тим, як вимовляються ці приголосні в позиції, наприклад, між голосними, після голосного, у кінці слова або перед голосним на початку слова. Коли приголосні звуки опиняються поруч, один з них може зазнавати якісних змін під впливом іншого звука. Найчастіше один із звуків уподібнюється іншому. Таке явище називається асиміляцією. Наприклад, у слові зсередини перший приголосний звук уподібнюється наступному, тому вимовляється [зсс]ередини.
Асиміляція може бути за напрямком прогресивною або регресивною, за повнотою повною або частковою, за характером також за дзвінкістю або глухістю, за місцем і способом творення та за м’якістю.
Сучасній українській мові, як і російській та іншим слов’янським, властива переважно регресивна часткова асиміляція за дзвінкістю, глухістю, м’якістю; за способом і місцем творення. Часто спостерігаємо повну асиміляцію.
Розгляньмо типові випадки асиміляції приголосних звуків.
1. Зміни дзвінких перед глухими
Дзвінкий приголосний унаслідок впливу наступного глухого звука дещо втрачає дзвінкість і вимовляється оглушено: зцідити – [зс]цідити, з хати – [зс]хати, розподіл – ро[зс]поділ, вогко – во[х]ко. У наведених словах вимова не відбивається на письмі (пишемо не так, як вимовляємо). Водночас є слова, у яких вимова відбивається на письмі: схилити, спочатку.
Експериментальні дослідження показують, що оглушення дзвінкого приголосного перед глухим звуком в українському літературному мовленні може проходити тільки на початку такту (як в межах одного слова-такту, так і на межі слів, що входять до цього такту). При цьому зімкнені дзвінкі шумні оглушуються рідше, ніж щілинні приголосні. Приклади регресивної асиміляції за глухістю:
а) префікс або прийменник оглушується перед дальшим глухим приголосним; оглушення префікса з- перед глухими [к], [п], [т], [х] та [ф] на письмі передається написанням с-: спитати, сфотографувати, стиха. Прийменник з перед названими глухими теж оглушується, але на письмі не змінюється: з тобою – [зст]обою, з книги – [зск]ниги, з хати – [зсх]ати і под. Префікс та прийменник з перед іншими глухими приголосними оглушується також, але в українській орфографії ніколи не замінюється на с: з чого – [зч]ого – > [жшч]ого – > [шч]ого, зшити – > [зш]ити – > [сш]ити – > [жшш]ити тощо;
б) кінцевий дзвінкий приголосний [з] у прийменниках і префіксах типу без-, роз- також здебільшого оглушується перед дальшим глухим, хоч повний перехід у вимові не відбувається, особливо перед глухим [с]; на письмі зміна не передається: розписка – ро[зс]писка, безпечний – бе[зс]печний, розсада – ро[зс]сада, безславно – бе[зс]славно і под.;
в) дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах нігті, кігті, легко, вогко та похідних від них утвореннях: [к’ігхт’і] або [к’іхт’і] .
Вище розглядалися випадки регресивної асиміляції за глухістю. Прогресивна асиміляція за цією ознакою сучасній українській літературній мові не властива.
Усі інші приголосні всередині слова перед наступним глухим не зазнають асиміляції, на відміну від російської мови. Так, в українській мові вимовляється ду[б]ки, ло[ж]ка, гри[б]ки.
2. Зміни глухих перед дзвінкими
Попередній глухий звук набуває дзвінкості, якщо за ним іде дзвінкий: молотьба – моло[д’]ба, вокзал – во[ґ]зал, боротьба – боро[д’]ба, якже – я[ґ]же тощо.
Асиміляція за дзвінкістю може відбуватися в межах одного слова або на межі двох слів, що вимовляються в одному такті чи в одній фонетичній фразі, тобто не розділяються помітною паузою: ось де – [оз’] де, хоч би – хо[дж] би і под. Коли ж приголосні збігаються в словах, що належать до різних тактів, асиміляція відбуватиметься тільки при швидкому темпі мовлення.
Перед сонорними приголосними [й], [р], [л], [н], [м], [в] в українській мові глухі приголосні не озвучуються: [сн]иться, [тр]охи, [пйа]ть.
3. Зміни свистячих перед шиплячими
До групи свистячих належать звуки [з], [с], [ц], [дз]. У позиції перед шиплячими ці звуки вимовляються як шиплячі. Розгляньмо приклади.
Звукосполучення [с+ш] вимовляється як [ш:]: принісши – прині[ш:]и, вирісши – вирі[ш:]и;
[з+ш] вимовляється як [жш]: вивізши – виві[жш]и, безшумний – бе[жш]умний. Можливе й повне уподібнення, коли це звукосполучення вимовляється як [ш:]: зшити – [ш:]ити;
[з+ж] вимовляється як [ж:]: зжовкнути – [ж:]овкнути, безжалісний – бе[ж:]алісний;
[з+ч] вимовляється як [жшч]: безчесний – бе[жшч]есний, розчистити – ро[жшч]истити.
[з+дж] вимовляється як [ждж]: з джерела – [ж дж]ерела, з джурою – [ж дж]урою;
4. Зміни шиплячих перед свистячими.
Шиплячі звуки внаслідок сусідства зі свистячими уподібнюються останнім:
звукосполучення [ш+с’] вимовляється як [с’:]: милуєшся – милує[с’:]я, смієшся – сміє[с’:]я;
[ж+с’] вимовляється як [з’с’]: наважся – нава[з’с’]я, намажся – нама[з’с’]я;
[ч+с’] вимовляється як [ц’с’]: не морочся – не моро[ц’с’]я, не мучся – не му[ц’с’]я;
[ш+ц’] вимовляється як [с’ц’]: на дошці – на до[с’ц’]і, на вишці – на ви[с’ц’]і;
[ж+ц’] вимовляється як [з’ц’]: у книжці – у кни[з’ц’]і, запоріжці – запорі[з’ц’]і;
[ч+ц’] вимовляється як [ц’:]: на річці – на рі[ц’:]і, дочці – до[ц’:]і.
5. Зміни звуків [д] і [т] перед шиплячими
У позиції перед шиплячими можуть зазнавати змін звуки [д]і[т]:
звукосполучення [д+ш]наближається у вимові до[джш]:молодший – моло[джш]ий, підшити – пі[джш]ити;
[д+ч] вимовляється наближено до [джч]: відчути – ві[джч]ути, підчепити – пі[джч]епити;
[д+ж] наближається у вимові до [джж]: віджати – ві[джж]ати, підживити – пі[джж]ивити;
[т+ш] вимовляється як [чш]: коротший – коро[чш]ий, багатший – бага[чш]ий;
[т+ч] вимовляється як [ч:] уквітчати – укві[ч:]ати, вітчим - – ві[ч:]им.
6. Зміни звуків [д] і [т] перед свистячими
У позиції перед свистячими звуки [д] й [т] також можуть асимілюватися:
звукосполучення [д+с] вимовляється з наближенням до [дзс] і до [дзц]: звідси – зві[дзс]и і зві[дзц]и, підсолити – пі[дзс]олити;
[д+ц] вимовляється з наближенням до [дзц]: над цим – на[дз ц]им;
[д+з] вимовляється як [дзз]: відзначити – ві[дзз]начити;
[д+с’] вимовляється як [дзс’]: підсіяти – пі[дзс’]іяти, відсіч – ві[дзс’]іч;
[д+ц’] вимовляється з наближенням до [дзц’]: двадцять – два[дзц’]ять, молодці – моло[дзц’]і;
[д+з’] вимовляється як [дзз’]: від зірок – ві[дз’ з’]ірок;
[т+с] вимовляється як [ц]: братство – бра[ц]тво;
[т+ц] вимовляється як [ц:]: коритце – кори[ц:]е;
[т’+с’] вимовляється як [ц’:]: робиться – роби[ц’:]я, навчається – навчає [ц’:]я;
[т+ц’] вимовляється як [ц’:]: ворітця – ворі[ц’:]я.
7. Зміни твердих перед м’якими
Звуки можуть асимілюватися також за ознакою твердості / м’якості. Під впливом наступного м’якого приголосного попередній твердий може пом’якшуватися: могутній – могу[т’н’]ій; пісня – пі[с’н’]я, повість – пові[с’т’], цвях – [ц’в’]ях, стіл – [с’т’]іл, свято – [с’в’]ято. Асимілятивного пом’якшення зазнають лише звуки [д], [т], [н], [л], [с], [з], [ц], [дз] та [в]. Однак на межі морфем ці приголосні пом’якшуються не завжди: ро[зв’]ідати, пі[дн’]імати, [зв’]істка, ві[дл’]якувати.
Губні [б, п, м, ф], шиплячі [ж, ч, ш, дж], задньоязикові [ґ, к, х], гортанний [г] та дрижачий [р] асимілятивного пом’якшення не зазнають.
Слід відзначити, що названі уподібнення характерні для усного мовлення, їх результати на письмі не передаються (крім випадків із пом’якшенням [л]: адміральський, сільський.
Асиміляція за м’якістю також буває тільки регресивною. Вона в усному українському мовленні надзвичайно поширена, але ступінь її здійснення залежить від характеру приголосних, що вимовляються поряд, та темпу мовлення.
Отже, звуки, які знаходяться поруч, взаємодіють у мовленнєвому потоці, асимілюються, і ці процеси відтворюються в нормативній вимові.
- Тема 1. Мова як суспільне явище. Українська мова в колі інших мов світу. Поняття літературної мови
- Мова як суспільне явище. Функції мови
- Місце української мови серед мов світу
- Українська мова входить до другого десятка найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 млн. Людей. Літературна мова. Поняття мовної норми
- Поняття державної мови
- Питання для самоконтролю
- Тема 2. Стилі та форми мовлення
- Функціональний стиль. Стилістична норма
- Функціональні стилі сучасної української літературної мови
- Експресивні стилі української мови
- Усна та писемна форми мовлення
- Питання для самоконтролю
- Тема 3. Лексикологія. Предмет лексикології. Лексичне значення слова
- Предмет лексикології
- Слово як одиниця мови
- Лексичне і граматичне значення слова
- Основні типи лексичних значень слова
- Питання для самоконтролю
- Тема 4. Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Багатозначність слів у сучасній українській мові
- Значення багатозначного слова
- Переносне значення й переносне вживання слова
- Види переносних значень і переносних вживань
- Стилістичне використання багатозначності
- Особливості перекладу багатозначних слів
- Неточності, що можуть виникати при використанні багатозначних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 5. Омоніми
- Поняття омонімії
- Омонімія та полісемія
- Повні й неповні омоніми
- Джерела омонімії
- Міжмовні омоніми
- Стилістичні можливості омонімії
- Неточності, що можуть виникати при використанні омонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 6. Пароніми
- Поняття паронімії. Види паронімів
- Види семантичних зв’язків між паронімами. Максимальна та мінімальна паронімія
- Міжмовні пароніми. Неточності при використанні паронімів
- Стилістична роль паронімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 7. Явище синонімії в сучасній українській мові
- Поняття синонімії
- Однорівнева й міжрівнева синонімія
- Синонімічний ряд
- Абсолютні та неповні синоніми
- Особливості перекладу синонімів
- Стилістичне використання синонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 8. Антоніми
- Поняття антонімії. Антонімія на різних рівнях мови
- Види семантичних антонімів
- Однокореневі та різнокореневі антоніми
- Антоніми багатозначного слова
- Особливості використання антонімів та їх стилістичні функції
- Стилістично невиправдане вживання антонімів
- Питання для самоконтролю
- Тема 9. Склад лексики сучасної української літературної мови за походженням
- Індоєвропейська, спільнослов’янська, східнослов’янська та власне українська лексика
- Характерними для власне українських слів є також суфікси:
- Лексика іншомовного походження
- Слова, запозичені з інших слов’янських мов. Старослов’янізми
- Запозичення з неслов’янських мов
- Фонетичне та морфологічне засвоєння іншомовних слів
- Особливості вживання та стилістичні функції іншомовних слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 10. Стилістична диференціація лексики сучасної української мови
- Стилістично нейтральна лексика
- Стилістично забарвлені слова
- Емоційно-експресивне забарвлення слів
- Стилістичні функції книжної та розмовної лексики
- Питання для самоконтролю
- Тема 11. Лексика української мови з точки зору вживання
- Загальновживана лексика
- Лексика обмеженого вживання
- Стилістичне використання лексики обмеженого вживання.
- Питання для самоконтролю
- Тема 12. Активна і пасивна лексика сучасної української літературної мови
- Активний і пасивний склад лексики сучасної української літературної мови
- Неологізми
- Функції неологізмів
- Застарілі слова
- Номінативні та стилістичні функції застарілих слів
- Питання для самоконтролю
- Тема 13. Фразеологія. Предмет фразеології. Типи фразеологічних одиниць
- Фразеологія як розділ мовознавства
- Визначення поняття фразеологічної одиниці
- Питання класифікації фразеологічних одиниць
- Джерела української фразеології
- Стилістичне використання і трансформація фразеологічних засобів мови
- Особливості перекладу фразеологічних одиниць
- Питання для самоконтролю
- Тема 14. Етимологія. Стилістичні можливості внутрішньої форми слова
- Етимологія як розділ мовознавства
- Народна етимологія
- Стилістичні можливості етимології
- Питання для самоконтролю
- Тема 15. Лексикографія
- Предмет лексикографії
- Загальна характеристика словників
- Типи словників Перекладні словники
- Тлумачні словники
- Словники синонімів, антонімів, паронімів
- Орфографічні, орфоепічні та інші словники правильності мови
- Фразеологічні словники
- Список словників
- Питання для самоконтролю
- Тема 16. Фонетика. Фоностилістика. Орфоепічні норми української літературної мови
- Поняття орфоепії
- Вимова голосних звуків в українській мові
- Вимова приголосних звуків
- Вимова абревіатур
- Тема 17. Асиміляція, зміни приголосних при збігу, спрощення в групах приголосних
- Асиміляція приголосних у потоці мовлення
- Зміни приголосних при збігу їх
- Спрощення приголосних у звукосполученнях
- Тема 18. Милозвучність мовлення
- Милозвучність мовлення
- Засоби милозвучності української мови
- Наголос
- Питання для самоконтролю
- Які функції може виконувати наголос?
- Тема 19. Фоностилістика
- Інтонаційна виразність мовлення
- Використання засобів фонетики у стилях літературної мови
- Питання для самоконтролю