Вимова голосних звуків в українській мові

За звучанням, тобто за кількістю голосу й шуму, звуки української мови поділяються на голосні та приголосні.

Звуки, що мають тільки голос, називаються голосними. Їх шість: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. Голосні звуки поділяються на губні ([о], [у]) та негубні (усі інші).

Кожен із голосних звуків має свої ознаки за вимовою. По-перше, голосні звуки розрізняються за ступенем піднесення язика до піднебіння. Найвище положення займає язик при вимові звуків [і] та [у]. Дещо нижче положення язика при вимові [и]. Середнє положення займає язик при вимові звуків [е] та [о], а низьке – при артикуляції [а].

Другою ознакою, за якою розрізняються голосні звуки української мови, є місце утворення. Вимова звуків [і], [и], [е] зосереджується у передній частині ротової порожнини, причому найактивнішою є передня частина язика. Звуки ж [у], [о], [а] вимовляються при активності задньої частини язика.

Третя ознака для розрізнення голосних звуків – активність губ: при вимові звуків [у] та [о] губи витягуються в дудочку, утворюючи округлий отвір, а при вимові [і], [и], [е], [а] губи неактивні.

Отже, голосний звук [і] є переднього ряду, високого піднесення і неогублений. Подібний до нього за трьома ознаками звук [и], тільки він високообниженого піднесення. Звук [е] також є голосним переднього ряду, неогубленим, але середнього піднесення. Звук [у] високого піднесення, заднього ряду, огублений, [о] – середнього піднесення, заднього ряду, огублений, [а] – низького піднесення, заднього ряду, неогублений. Такими є основні ознаки голосних звуків української мови.

Вимова голосних звуків певною мірою залежить від того, наголошеним чи ненаголошеним є голосний звук, тобто від позиції цього звука відносно наголошеного складу. Наголошений склад вважається сильною позицією для голосного звука. У сильній позиції голосний звук вимовляється найбільш виразно: т[ú]хо, т[é]пло, г[ó]луб. Ненаголошений склад є слабкою позицією для голосного звука. У цій позиції голосний вимовляється менш виразно: т[и^е]хéнький, т[е^и]плéнький, г[о^у]лýбка. Ненаголошений голосний звук у вимові зазнає певних змін щодо тривалості, інтенсивності, якості самого звука, тобто зазнає незначної редукції (вимовляється менш інтенсивно, є менш тривалим за часом звучання, частково змінює якість). Такі зміни є більш чи менш помітними залежно від акустичних характеристик звука. Так, наприклад, зміни звуків [а], [у], [і] в ненаголошеній (слабкій) позиції майже непомітні. Порівняйте: р[á]дість – р[а]дíти, д[у]б – д[у]бú, г[í]лка – г[і]лкú. Водночас зміни звуків [е], [и], [о] в ненаголошеному складі помітніші. Порівняйте: с[é]ла – с[е^и]лó, п[ú]ше – п[и^е]сéмний. У деяких випадках можуть бути помітними зміни звука [о]: порівняйте г[ó]луб – г[о^у]лýбка.

В українській мові голосні звуки переважно вимовляються чітко й виразно у будь-якій позиції. Тому їх називають звуками повного творення. Не має яскравого вияву редукція ненаголошених звуків, характерна для російської мови.

Розглянемо особливості вимови кожного з голосних звуків української мови.

Як уже зазначалося, звуки [а], [о], [у] вимовляються в сильній і слабкій позиціях майже однаково.

Звук [а] в усіх позиціях вимовляється виразно, чітко, ніколи не редукується: с[а]д, с[а]дóк, с[а]дівнúк; ч[а]с, ч[а]сú, ч[а]совúй; г[л’а]нь, г[л’а]дáч, г[л’а]дачí.

Звук [у]в усіх позиціях також вимовляється виразно, чітко:к[у]к[у]р[ý]дза, поб[у]д[у]вáти, п[у]рп[у]рóвий.Вимова цього звука зазнає змін лише в позиції після голосного перед приголосним:[у]може ослаблюватися до невиразного звука, який не утворює складу:а[ў]диторія. Подібним чином може вимовлятися приголосний[в],коли він стоїть після голосного:пра[ў]да, чо[ў]ни, ле[ў].Це буде розглядатися нижче.

Звук [і] вимовляється чітко в усіх позиціях. Вживається цей звук після м’яких приголосних, а також після приголосних, що злегка пом’якшені: [д’і]д, [д’і]дú, [д’і]дугáн; [ш’і]сть, [ш’і]стьмá; [ч’í]тко, [ч’і]ткúй.

Вимова звуків [о], [е], [и] дещо відрізняється в сильній і слабкій позиціях.

Звук [о] як наголошений, так і ненаголошений, вимовляється виразно, повнозвучно, ніколи не переходить в [а]: в[ó]ди, в[о]дá, в[о]дянúй, [о]бг[о]в[ó]рення, [о]бг[о]в[о]рúти, запр[о]п[о]нувáти, зр[о]бúти, п[о]х[о]дúти і под. У ненормованому мовленні спостерігаємо вимову звука [о] з наближенням до [а] під впливом російської мови: г[а]в[а]рúти, х[а]лóдний, к[а]лúсь. Такої вимови слід уникати.

Ненаголошений [о] перед наголошеним складом з [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: з[о^у]зýля, т[о^у]мý, к[о^у]жýх. Це наближення є менш помітним перед складом з наголошеним [і]: г[о^у]лíвка, п[о^у]рíг, х[о^у]дíмо, св[о^у]їм.

У словах іншомовного походження наближення до [у] не відбувається: б[о]рдюр. Також [о] вимовляється, як правило, повнозвучно у префіксах до-, о-, про-, об-, роз-: д[о]бути, [о]дужати, [о]брубаний, пр[о]буджений, р[о]злучений.

Звук [е] вимовляється чітко в позиції під наголосом: с[é]ла, н[é]бо, т[é]плий. Не втрачає своєї якості звук [е] також на початку слова: [е]кран, [е]тап. Достатньо чітко звук [е] вимовляється, коли він входить до складу закінчення: Петр[е], друг[е], серц[е]м.

У ненаголошеній позиції звук [е] наближається у вимові до [и]: с[е^и]лó, т[е^и]плó. Особливо відчутне це наближення перед складом з [і], [и], [у]: в[е^и]дíть, в[е^и]лú, в[е^и]дý. Вимова з наближенням до [і] спостерігається також у позиції між м’якими приголосними: засво[йе^ін’:а], змага[йе^іц’:а].

Звук [и] вимовляється чітко в позиції під наголосом: т[ú]хо, с[ú]н, бл[ú]зько. У деяких ненаголошених позиціях звук [и] також вимовляється виразно. Це спостерігаємо в закінченнях прикметників: готов[и]й, чист[и]й, готов[и]м, чист[и]м, у формі наказового способу дієслів: вийд[и], витр[и]. В інших ненаголошених позиціях звук [и] вимовляється з помітним наближенням до [е]: зб[и^е]рати, п[и^е]сати. Особливо відчутне це наближення перед складом з наголошеним [е]: ж[и^е]вé, п[и^е]сéмний, т[и^е]жнéвий.

Отже, ми бачимо, що звуки [е] та [и] в ненаголошеній позиції звучать однаково. Зближення, нерозрізнення вимови цих звуків становить характерну рису української орфоепії. Це створює орфографічну проблему, оскільки написання не відповідає вимові.