Розділ з основи професійної діяльності перекладача

Перекладач - це особа, без якої не відбувається жодного спілкування на міжмовному рівні в усній або письмовій формі. Еволюція професії перекладача від драгоманів, сепіру до сучасних перекладачів відбувалася протягом тисячоліть. Поступово були

40

складені вимоги щодо особи перекладача, його етики, культури, моралі і професійної лінгвістичної підготовки.

У наш час не кожна людина, навіть якщо вона досконало володіє іноземною і рідною мовами, може працювати перекладачем. Для цього необхідна спеціальна фахова освіта.

3.1. Перекладач :: тлумач: специфіка праці

У наш час значення перекладу і діяльності перекладача усних і письмових текстів є безперечним. Але виникає питання, що є більш важливим для сучасного суспільства, праця з усного перекладу чи письмового.

На це просте запитання нелегко дати відповідь. З одного боку, перекладач забезпечує письмовим оформленням твори різних жанрів, стилів і т. ін., надаючи змогу сучасним і наступним поколінням ознайомлюватися з тими чи іншими творами. З іншого боку, існує ціла низка ситуацій, для яких на сьогодні віжливішим є актуальний, вчасний або терміновий (негайний) переклад. Все більше питань (як робочих, так і побутових) потребують обговорення, консультацій, порад, спроб, які не можна організувати і забезпечити їх проведення, без усного перекладу.

Діяльність перекладача, на наш погляд, є більш консервативною у порівнянні із часто спонтанною працею тлумача. Вона вимагає вміння зосереджуватися і працювати необмежено в часі, терпіння і витримки, вміння стилістичної правки тексту, добірки влучного слова, навички роботи з різними словниками тощо. Тлумач же повинен, у першу чергу, володіти значним вокабуляром, вмінням зосереджуватися у будь-яких умовах праці, мати сформовані навички послідовного і синхронного перекладу, різних видів, бути ерудованою людиною, вміти вчасно проявити свою поліглотичну ерудицію, актуалізувати будь-які необхідні знання для того, щоб забезпечити негайне і правильне розуміння оригіналу повідомлення.

У будь-якому разі, перекладацькі спеціальності не є легкими. Вони вимагають від майбутніх професіоналів водночас і фізичної загартованості, і відмінних перекладацьких й мовних знань, вмінь, навичок, і знань основ психології людини, дипломатії тощо. Отже,

41

у залежності від власних здібностей майбутній перекладач повинен сам вирішити для себе, яку спеціальність він має обрати, і цілеспрямовано рухатися до наближення своєї мети.

3.2. Фаховий рівень підготовки перекладача на

сучасному етапі

Професія перекладача є дуже відповідальною. У компетенції перекладачів створювати тексти поза культурними і мовними бар'єрами (у тому числі й тексти про інші тексти). Саме перекладачі виступають консультантами і референтами своїх керівників та замовників перекладів. Спеціалісти є дійсними фахівцями, експертами у своїй галузі і несуть відповідальність за свою діяльність. Перекладачі виконують дії, які замовники не можуть здійснити без їхньої допомоги. Умови професійної діяльності перекладача визначаються її метою та характером матеріалів, що використовуються: перекладачі працюють з текстами, "поставляють" тексти для міжкультурної комунікації і "продають" свої переклади.

На думку Ю. Хольц-Мянттярі, перекладацька компетенція (тобто професійна належність) означає:

1. Перекладач повинен вміти "специфікувати" свій майбутній текст, зрозуміло і досконало пояснювати замовнику можливості використання даного тексту і його функції (в яких умовах, з якою метою, у якій галузі, який стиль перекладу і т. ін.), структуру тексту перекладу відповідно до його функцій. Для цього він повинен як експерт уміти аналізувати комунікативні цілі замовника, автора тексту на МО і адресата перекладу в межах відповідних культур та на основі такого аналізу формувати умови своєї діяльності.

2. Перекладач повинен вміти "проектувати" тексти. Для цього необхідно не тільки володіти мовною компетенцією, а й знати, як в іншій культурі говорять і пишуть в тому чи іншому випадку, яких тем можна торкатися в бесіді, а які краще обійти (наприклад, чи варто запитувати партнера-японця про його родину, американця про те, на чому він

42

робить свій бізнес), які аргументи слід наводити, щоб досягнути певної мети (наприклад, як у Франції рекламують авто), які засоби комунікації краще використовувати (тобто, якої довжини повинні бути паузи в бесіді, як гучно слід промовляти, чи варто про певні речі говорити по телефону чи краще написати листа). 3. Перекладач повинен уміти проводити дослідницьку роботу, набувати знань, необхідних для функціонально правильного, змістовного мовлення. Усі ці знання необхідно розвинувати у процесі підготовки майбутніх перекладачів [Holz-Manttari 1964].

Спроба Ю. Хольц-Мянттярі пов'язати свою концепцію з біологічно-соціальними аспектами перекладацької діяльності, без сумніву, представляє науковий інтерес. Зазначається, що усілякій перекладацькій діяльності притаманна певна структура, до якої обов'язково належать такі ролеві фактори: характер операції, яка відбувається (хто що робить), позиція операції у часі і просторі (де і коли відбувається), функція операції (чому і навіщо її виконують), професійний аспект операції (як і за допомогою чого вона виконується). Перекладач, створюючи текст, намагається правильно побудувати його структуру, щоб досягнути мети, яку поставив замовник.

Отже, підготовка перекладачів - справа нелегка [Комиссаров 1990; Чернов 1987; Миньяр-Белоручев 1994 та ін.]. Вона потребує вирішення багатьох проблем. Підготовка перекладачів має бути системною, цілісною, комплексною, такою, що відповідає вимогам сьогодення. Професійний хист перекладача обумовлюється навичками адаптивності до різних умов діяльності. Навички адаптивності - це похідна величина від знань та вмінь, які досягаються шляхом копіткої праці та навчання [Швачко 1999: 179].

Шлях перекладача нелегкий, тернистий, бо об'єктом перекладу є не тільки автономне слово чи речення. Об'єктом перекладацького процесу може бути вербальна / невербальна ситуація. Тому правомірним є вживання визначення філолог-перекладач на позначення суб'єкта перекладацького процесу.

Сучасний перекладач має бути обізнаним з теоріями та принципами сучасного перекладознавства, розумітися на методиці аналізу фонової інформації (В. С. Виноградов), лінгвокультурних

43

аспектів слова (Є. Верещагін, В. Костомаров), позатекстових структур (В. Шор), етномовного компоненту (Б. Ажнюк), індивідуального стилю перекладача (М. Новікова), відтворення образу в поетичному перекладі (О. Чередниченко, В. Коптілов, П. Бех), концептуальної інформації в тексті перекладу (Р. Зорівчак, В. Кухаренко), прагматичних трансформацій у процесі перекладу (В. Карабан), типів і функцій перекладу (О. Чередниченко, В. Радчук), функціонування символу в структурі тексту МО та суцільного тексту (М. Новікова), контекстуальної та стилістичної десемантизації слів (І. Колегаєва), міжконтекстуальних категорій (А. Попович) тощо.

Теоретичні та практичні знання майбутні перекладачі здобувають на аудиторних та позааудиторних заняттях. Традиційною є інтеграція теоретичних та практичних завдань, філологізація навчального процесу, поетапний контроль знань. Новими формами роботи є створення майстерні майбутнього перекладача: випуск газет та альманахів з аспектів перекладу, виставка творчих робіт, виступи по радіо та телебаченню, коректування текстів-методичних матеріалів тощо.