Терехова

4.4. Види перекладу

Проблема визначення видів перекладу все ще залишається актуальною в сучасному перекладознавстві. Це пов'язано з тим, що на сьогодняшній день не вирішені остаточно методологічні проблеми перекладу, співвідношення художнього і точного у перекладах різних типів і жанрів тощо.

Чому існує необхідність вирішити проблему типології перекладів, тобто визначити і класифікувати переклади ? На це запитання дослідники дають різні відповіді. Г. Лілова справедливо відзначає такі фактори:

1) необхідно вивчити основні, загальні для всіх видів та жанрів перекладу якісні особливості, закономірності й принципи. Іншими словами, конче потрібний цілісний аналіз системи перекладу як особливого виду діяльності суспільства і людини. Без

цього не можливий подальший розвиток теорії і практики перекладу;

необхідно визначити сутність і специфіку окремих видів та жанрів перекладу, а потім - найбільш суттєві закони й принципи, яким підпорядковані всі види перекладацької діяльності. Без вирішення цього питання не можна побудувати конкретні теорії художнього, суспільно-політичного і науково-технічного перекладу;
типологія перекладу дає змогу дослідити взаємодію різних видів та жанрів перекладу, адже ця проблема також має велике значення для перекладацької практики.

Розглянемо, як формувалася система видів перекладу з давніх часів до сучасності.

4.4.1. Види перекладу в діахронії

З давніх часів перекладачі намагалися визначити найбільш вживані й продуктивні види перекладу. Найдавнішим видом перекладу прийнято вважати послівний переклад (переклад слово в слово). Саме так перекладали в Давньому Вавілоні, Шумерах, Китаї, Індії, Єгипті та інших країнах. Античні перекладачі запровадили семантичний переклад (переклад зміст змістом), а також вільний переклад. Ці три різновиди проіснували протягом всіх історичних діб, по черзі посідаючи провідне місце.

Доба середньовіччя привнесла жанрову різноманітність перекладів. Перекладачі тих часів чітко диференціювали художні переклади (які здебільшого були представлені жанром лицарського роману в віршах) і точні (наукові й релігійні тексти). У першу чергу до перекладу добиралися релігійні тексти - біблійні і папські промови, оскільки церква була єдиню силою, що тримала державну владу за рахунок пропаганди християнської доктрини.

У період Відродження тематична спрямованість перекладу змінюється. На зміну середньовічному лицарському роману приходить поетичне оспівування коханої в сонетній формі,

популяризується драматургія у вигляді комедій плаща і шпаги. Поширюються художні твори просвітницького змісту. Шляхом перекладу поширюются античні філософські та інші думки. Релігійні переклади поступово стають другорядними в суспільстві.

Доба класицизму відкрила для перекладачів можливість удосконалювати вільний переклад. У цей період з одного боку існувало багато прибіжників перекладу точного, послівного; з іншого боку теорія класицизму виправдовувала прогресивність свавільного перекладу. Вважалося, що основним наміром художнього твору є відтворення ідеалу прекрасного, який уявляє собі автор твору. Твір, що з'явився у результаті творчої діяльності автора, є лише наближенням до ідеальної авторської уяви про нього. Перекладач, працюючи над оригіналом твору має змогу переробити його, покращити, наблизити ще більше до авторської уяви. То чому ж не "виправляти" автора ?!

Свавільний переклад був найпоширенішим у добу просвітництва і романтизму. Перелицьовані й перероблені, інтерпретовані художні твори перекладачів могли вважатися власними творами перекладачів більше, ніж перекладами.

XIX століття відновила правдиве, правильне відношення до перекладу і оригіналу твору. Адекватний переклад, що поширювався в усіх країнах у той час, передбачав правильне, повноцінне відтворення змісту, форми, стилю автора і комунікативної спрямованості першотвору при перекладі. Поступово адекватний переклад витіснив свавільний переклад. Також поширеними у цей час стають скорочені переклади-перекази.

У першій половині XX століття було уточнене поняття адекватності перекладу, його визнали точністю, повноцінним наслідуванням традицій автора оригіналу у перекладі. З'явилися перші методичні розробки перекладознавчих питань. Розвивається методологія перекладу. Наукове обгрунтування різноманітних перекладознавчих проблем стає прикметою часу. Був винайдений синхронний переклад.

Друга половина XX століття породила машинний (автоматичний, електронний) переклад. У цей час з'явилося багато перекладів, які суттєво різнилися між собою і потребували упорядкування. Отже, у XX столітті проблема класифікації видів (типів) перекладу постала перед науковцями світу досить гостро.

Ще на початку 50-х років XX століття дослідник Т. Севорі спробував класифікувати переклади і виділив серед них 4 типи:

досконалий переклад - це переклад суто інформаційних фраз-оголошень;
адекватний переклад - це переклад сюжетних творів, де є важливим тільки зміст, а форма його вираження не має значення. При такому перекладі перекладач має право вільно поводитися з першотвором (опускати слова або цілі речення, смисл яких йому здається незрозумілим, перефразує смисл оригіналу за власним бажанням). Фактично, другий тип перекладів Т. Севорі відповідає сучасному визначенню свавільного перекладу;
третій тип перекладу не одержав назви. Він являє собою переклад класичних творів, в яких форма так само важлива, як і зміст. Автор зазначає, що такий тип перекладу потребує стільки багато часу, що його комерційна значущість і цінність втрачається;
четвертий тип перекладу визначається як близький до "адекватного". Це тип перекладу наукових творів, технічних матеріалів, поява якого зумовлена суто практичною необхідністю. Він потребує від перекладача додаткових знань щодо предмету, явища і т. ін., про які йдеться у творі MO [Savory 1952 ]. Отже, у своїй класифікації Т. Севорі враховує не лише фактори змісту й форми, а й авторську інтенцію - тобто намір автора. Ця класифікація є однією з перших спроб визначити типи перекладів, тому є розгалуженою, недостатньо чіткою і послідовною у визначенні власне типів перекладу: третій тип фактично визначається через перший, а четвертий -через другий.

Наприкінці 50-х років вперше побачила світ книга "Людина і машина в ролі перекладача" болгарського перекладознавця А. Людсканова, яка мала велике значення для всього наукового і

Содержание