2.4.2. Переклад і збагачення мови та літератури

Протягом різних історичних періодів погляди теоретиків і практиків перекладу на його значення для розвитку і збагачення мови і літератури не були однозначними, висловлювалися навіть протилежні ідеї. Так, А. П. Сумароков (1717 - 1777) у праці "Про усунення чужих слів з російської мови" негативно висловлювався щодо запозичень з інших мов; він вважав, що переклад заважає розвитку вітчизняної літератури, заперечував позитивне значення міжнародної лексики [Фитерман 1963: 14; Орлов 1991: 74-75].

^^{ротилежної РУМШ дот}Р^имУ^{вався в}- К. Тредіаковський (1703 - 1769), який наполягав на збагаченні рідної мови новими словами, а літератури - новими сюжетами, жанрами, тропами та ін. [Дерюгин 1986; Орлов 1991: 42-44]. Погляди В. К. Тредіаковського збігалися з точкою зору більшості прогресивних перекладачів Західної Європи епохи Просвітництва та наступних історичних періодів (фрау Готшед, Г. Венцкі, братів А. та Ф. Шлегелів [Гавришков 1989: 50-52, 56] та ін.).

Дійсно, кожна розвинена нація / народ постійно розвиває і збагачує свою літературу, як художніми перекладами, так і науково-технічними, юридичними, офіційно-діловими тощо завдяки професійній, якісній діяльності перекладачів [Рубцова

32

2002: 432-436; Узунколев 2002: 525 - 529; Байганина 2002: 51-59]. Так, світова література (і її окремі національні напрямки) останнім часом суттєво збагатилася за рахунок художніх перекладів майже з усіх розвинених мов світу. Перекладені твори стають надбанням літератури тієї нації, на мову якої здійснено переклад, тобто, перефразовуючи відомі слова В. Г. Бєлінського, можна сказати, що твори Й. Гете, В. Шекспіра, Т. Драйзера, Данте А., Петрарки та ін., перекладені українською мовою, поповнюють скарбницю української національної літератури, стаючи її надбаннями.

Переклад - це перш за все мовна діяльність. Він базується на мові як такій в її письмовій або усній формі. Перекладач, забезпечуючи виконання комунікативної, інформативної та інших функцій перекладу, повинен пам'ятати про те, що він працює не тільки з людьми, а й з мовами. Ось чому вільне володіння МО і МП є обов'язковим для перекладача.

Переклад являє собою складний специфічний процес, і водночас він є лінгвістичним процесом, під час якого відбувається трансформація усного або письмового тексту з одної мови на іншу. За допомогою перекладу розповсюджується певна інформація, перетворюється система художніх образів, персонажів твору МО у відповідну систему в МП (в умовах літературного художнього перекладу). На переклад впливають закони мови, оскільки він є органічно пов'язаним з мовою.

Кожна літературна мова, на яку перекладається твір, обов'язково збагачується за рахунок перекладу. У ній з'являються нові граматичні конструкції, словосполучення, лексеми, а іноді -морфеми, графеми і звуки. Іншими словами, можна сказати, що відбуваються міжмовні запозичення на всіх рівнях мови. Найбільші зміни спостерігаються на лексичному (семантичному) рівні, оскільки саме цей рівень є більш рухомий за інші в будь-якій мові. Наприклад, в українську мову через переклад увійшли такі лексеми: леді, джентльмен, лорд та ін. з англійської мови, герцог, провінція, тет-а-тет та ін. - з французької, зюйд, вест, норд та ін. - з німецької, ошуюю, одесную та ін. - з давньослов'янської, гондола, піано, модерато, соната та ін. - з італійської, капріччо, кастаньєти, пасадобль, торреро та ін. - з іспанської і т. д. У свою чергу українська мова збагатила інші мови такими лексичними одиницями, як борщ, пампушки, плахта, козак, хата, рушник, колядка та ін.

5-2-3191

33

Розвиток народів, їхніх культур відбувається нерівномірно: одні країни йдуть попереду, інші - розвинуються повільніше. Зрозуміло, що перші переклади і більшість перекладів здійснювалися саме на мови найрозвиненіших держав світу. Як зазначають І. І. Ревзін і В. Ю. Розенцвейг, до XVI століття вісім десятих творів перекладалися латинською мовою. Лише у XVI столітті з'явилися іншомовні переклади, принаймні, у Франції -переклади з іспанської, у XVII столітті - переклади з англійської, у XVIII столітті - з німецької [Ревзін 1964: 12]. Тільки у XVIII-XIX століттях були здійснені перші переклади літературною українською мовою, які збагатили вітчизняну літературу новими жанрами, формами, сюжетами, художніми засобами та ін., а мову -новими лексемами, фраземами, синтаксичними конструкціями тощо.

Як відомо, переклад використовується як універсальний засіб семантизації та перевірки знань: з перекладу починається вивчення іноземної мови, переклад є надійним засобом засвоєння знань, формування умінь та навичок.

Проблема взаємодії мови і перекладу має й інший аспект. Переклад - це шлях встановлення і підтримання міжмовних контактів. Тому переклад небезпідставно можна вважати не лише одним із шляхів збагачення мов, а й одним з джерел (або як найменш - приводом) мовного пуризму. Як відомо, результатом міжмовних контактів є запозичення мовних одиниць різних рівней (лексем, фразем, грамем та ін.). Ставлення носіїв певної мови до подібних запозичень, до мови в цілому, і навіть ширше - до культури іншого народу - не завжди може мати позитивні наслідки. З іншого боку, різні мови неоднаково схильні сприймати запозичення: німецька мова має "низький "ступінь готовності" до сприйняття іншомовних одиниць, англійська і французька -"високий" [Вайнрайх 1979], так само як українська і російська.

Прояви мовного пуризму не є спрямованими проти іншомовних запозичень і неологізмів взагалі, але вони завжди спрямовані проти "конкретного" чужого в мові [Яворська 2000: 180]. Пуризм - це непрофесійна ненаукова діяльність, спрямована на неприродне збагачення мови запозиченнями з іншої мови, яка не враховує тенденції розвитку певної мови. Це мовне явище являє собою ставлення до мови, що приймає одні її елементи і відмовляється від інших [Thomas 1996: 170; Яворська 2000: 180].

34

Пуризм тісно пов'язаний і з процесом розвитку мови, і з перекладом, але на жаль ці зв'язки мають негативний характер. Основним об'єктом уваги пуристів є мовні неологізми та запозичення, яких, на їхню думку, слід позбавитися [Яворська 2000: 181]. Але дуже часто трапляється протилежне - пуристи самі створюють неологізми.

З цього приводу не можна знов не згадати праці А. П. Сумарокова "Про критику" та "Епістола про віршування", в яких видатний поет і перекладач доби класицизму гаряче відстоює думку про необхідність відмовитися від мовних запозичень, оскільки вони заважають розвитку рідної мови і "забруднюють" її. Перекладач повинен обходитися власними, корінними засобами МП [Фитерман 1963: 14]. Звичайно, не можна погодитися з думкою

A. П. Сумарокова щодо мовних запозичень, адже це означає заперечити міжмовні контакти і прогресивний розвиток мов, перекладу тощо. Інша справа, що над цією проблемою повинні працювати фахівці-філологи. Саме вони здатні шляхом дослідження мовних літературних норм та законів і тенденцій розвитку кожної окремо взятої мови професійно вирішувати проблему запозичень та новацій у мові (пор. позицію

B. К. Тредіаковського, літературного супротивника А. П. Сумарокова [Фитерман 1963: 16; Дерюгин 1985].).

Торкаючись проблеми пуризму, Л. А. Булаховський стверджував, що пуризм є етапом, тенденцією у розвитку літературних мов, через неї пройшли майже всі розвинені мови [Булаховський 1975]. Не менше значення для перекладу мають літературознавчі та лінгвістичні науки. Серед дисциплін, які мають суттєве значення для комплексного вивчення перекладу, в першу чергу слід назвати мовознавство і літературознавство. Як вже зазначалося, за допомогою перекладу можна ознайомитися з художніми і науковими творами іншомовних письменників, поетів, критиків, науковців. З іншого боку, ці наукові дисципліни допомагають перекладознавству вирішити питання (стосовно перекладів), які знаходяться на зіткненні перелічених наук, наприклад, зробити глибинний порівняльний аналіз твору МО і його перекладу, анатомізацію поетичного твору тощо. Мовознавство також збагачує переклад і перекладознавство новими методами дослідження мови, критеріями для проведення перекладацького аналізу текстів.

5*

35

Слід також відзначити, що літературознавство і естетика важливі для перекладу і перекладознавства у філософсько-історичному аспекті, адже література є художнім відображенням культурного і естетичного життя суспільства або його окремих (типових чи неординарних) представників.

Отже, переклад збагачує національні і - ширше - світову літератури новими творами. При перекладі відбувається й взаємозбагачення мов на різних їхніх рівнях. Він становить інтерес не тільки для мови і літератури, а й для мовознавчих та літературознавчих дисциплін.