Терехова

3.3. Особливості праці перекладача науково-технічної літератури

Як зазначалося вище, кожен перекладач повинен бути не лише фахівцем-філологом, а й спеціалістом тієї галузі науки, техніки, народного господарства та ін., у якій він постійно працює. Особливо це стосується перекладачів "точних" галузей - науки і техніки. Справа в тому, що саме зазначені галузі потребують правильності, досконалості, точності й вершини перекладу більше, ніж інші.

Дуже важливо вміти правильно перекласти термінологію (тобто емоційно-нейтральні слова або словосполучення, що передають назви точно визначених понять певної галузі науки чи техніки), адже термінологічна лексика дозволяє чітко й економно викласти зміст певного предмета і забезпечує правильне розуміння сутності проблеми, явища та ін. У наукових та технічних працях терміни несуть у собі головне семантичне навантаження у

порівнянні з іншими загально- літературними словами. Тому до термінів висувається вимога - бути однозначними, тобто мати єдине значення. Звичайно, дотриматися однаковості термінів в різних мовах складно, часто це під силу тільки фахівцям вузьких спеціальностей. Отже, перекладачу слід завжди консультуватися зі спеціалістами тієї галузі науки або техніки, якої стосується певний текст МО та його переклад.

Перекладачі науково-технічної літератури займаються такими видами роботи:

1) аналітико-синтетична переробка твору МО (складання анотації, реферованого перекладу (поширеного та скороченого), переклад заголовків статей);

усний переклад: а) переклад науково-технічної літератури ("з листа" без занотування або із занотуванням); б) послідовний переклад (на переговорах та у складі комісій; на конференціях та виставках); в) синхронний переклад усного мовлення ("з листа", читання тексту, перекладеного заздалегідь, переклад на слух);
письмовий переклад: а) усного мовлення (магнітофонного запису, під диктовку); б) науково-технічної літератури (повний, скорочений, вибірковий, чорновий, робочий, видавничий).

При укладанні, організації та плануванні перекладацької діяльності в будь-якій галузі науки, державної діяльності або народного господарства (особливо науково-технічних галузей) важливе місце посідає категоризація перекладачів. Отже, існують такі категорії перекладачів:

Штатний перекладач - перекладач, що займає штатну посаду перекладача на підприємстві або організації.
Позаштатний перекладач - перекладач, що не включений до штату підприємства або установи.
Перекладач-сумісник - спеціаліст, що працює за сумісництвом у двох або більше установах.
Перекладач-фахівець - фахівець з певної галузі науки або техніки, який сам виконує переклади відповідної тематики.
Перекладач-інженер - фахівець-інженер, який сам виконує переклади науково-технічної тематики.
Перекладач-нефахівець - перекладач, який робить переклад літератури з тієї галузі, з якої він не має спеціальної освіти.

Професійний перекладач (перекладач-лінгвіст, перекладач-філолог, перекладач-професіонал) - це дипломований перекладач, що постійно займається перекладом; це фахівець, для якого основним видом роботи є переклад.
Незалежний перекладач (вільний перекладач) - це перекладач, який самостійно виконує переклади і не є штатним працівником чи сумісником.

Наведена класифікація висвітлює основні посади перекладача, які існують в наш час. Вона не може вважатися абсолютною, оскільки, по-перше, не є повною (не виокремлює перекладача-синхроніста, не враховує рівні перекладацької діяльності тощо), а по-друге, з часом одні посади спрощуються, інші виникають, тобто відбувається реорганізація перекладацької діяльності. Тому вище згаданою класифікацією можна користуватися на певному відрізку сучасності.

3.4. Перекладацький етикет

Перекладацький етикет, або ширше - морально-етичний кодекс перекладача, передбачає усвідомлення і слідування перекладачем цілій низці правил поведінки у суспільстві, під час роботи і у позаробочий час. Це перелік правил і норм поведінки, якими повинен керуватися справжній перекладач у своєму житті.

На жаль, на сьогоднішній день навчальні програми вищих навчальних закладів не передбачають такої окремої навчальної дисципліни, але основні її положення можуть бути викладеними в курсі вступу до перекладознавства.

Відомо, що мета теорії і практики перекладу як навчальних дисциплін полягає у формуванні у студентів компетенції та компетентності, гуманістичного світогляду, поваги до загальнолюдських норм та національно-культурних правил етикету. Отже, основними напрямками морально-етичного розвитку майбутнього перекладача є:

- формування правильного розуміння і .об'єктивної оцінки подій суспільно-політичної ситуації в світі;

формування високоморальних норм і правил поведінки у будь-яких ситуаціях;
оволодіння професійними знаннями, вміннями і навичками у повному обсязі, а також фоновими знаннями;

- вміння вести зустріч, бесіду, дискусію тощо. Перекладач завжди повинен бути порядним громадянином

своєї країни. Він завжди має порядно поводитися з оточуючими, бути вихованим, витриманим, терплячим до недоліків інших, уважним до свого оточення і своєї праці. Працездатність перекладача, а особливо, тлумача, має бути невичерпною. Він має бути спроможним чекати скільки потрібно, вміти реагувати на різні ситуації і вчинки осіб (у тому числі й провокаційні) витримано, або, навпаки, негайно, залежно від адекватного становища, але виключно у межах закону. Він завжди готовий працювати ненормовано. Звичайно, для цього потрібно завжди підтримувати задовільним свій стан здоров'я і бути у гарній фізичній формі.

Тлумач повинен вміти миттєво аналізувати висловлювання з урахуванням комунікативних установок ситуації спілкування і завжди знати, як можна перекласти некоректні або грубі, просторічні вирази, негативні емоційні вислови і т. ін., як краще оформити ту чи іншу думку.

Перекладач повинен вільно орієнтуватися в особливостях національно-культурної проведінки різних країн сучасного світу, їх закони, традиційні свята і обряди, етикетні форми поведінки і вбрання, значення загальноприйнятих і загальновживаних жестів, міміки тощо. Будучи людиною з вищою освітою, він ніколи не виявить неповаги або непорядності до інших.

Яку б посаду не займав перекладач, він завжди має бути надзвичайно вимогливим до себе: виглядати неброско, скромно, акуратно, навіть педантично, по-діловому, не вирізнятися на зустрічі від інших, не привертати зайвої уваги до себе одягом або . зачіскою, парфумами, своєю поведінкою, не затьмарювати собою перших персон зустрічи. У зв'язку з цим на посаду перекладача, а особливо, тлумача, добирають осіб певного зросту, без особливих зовнішніх прикмет, видимих вад, таких, хто володіє поліглотичною ерудицією, динамічною пам'яттю, вміннями синтезувати і аналізувати інформацію, навичками індуктивного і дедуктивного способів мислення тощо. На відміну від тлумача, перекладачеві немає настільки ж гострої необхідністі так ретельно піклуватися

про свою зовнішність, оскільки більше часу він працює з паперами (часто у себе вдома), а не з людьми.

Історія знає багато випадків, коли перекладачі, крім своєї безпосередньої функції, виконували різні державні або комерційні, наукові, правничі, військові завдання, медико-психологічні установки тощо. Але у будь-якому випадку вони завжди відстоювали інтереси тієї установи (ширше - країни в цілому), на яку вони працювали. Тому сучасні молоді перекладачі повинні завжди бути уважними і обережними у своєму відношенні до учасників зустрічи, особливо до їх пропозицій, дарунків, обіцянок, пам'ятати про те, що ніколи цінні або коштовні подарунки не бувають даремними і дармовими; звичайно - це привід для вербування, переманювання на свій бік, або гірше - провокації чи диверсії. З іншого боку, цим можна нанести моральні або матеріальні збутки своїй установі / країні чи іншим дердавам світу. Тому не слід компрометувати і не дискридитувати себе і, тим більше, свою установу і країну.

Сучасне життя є надзвичайно динамічним, і в житті кожної країни трапляються різні негативні події або негаразди. Але вони не повинні викликати нарікань або скарг на економічні, політичні та інші труднощі. Все своє життя справжній перекладач завжди залишається патріотом, люблячим, відданим і вдячним сином (або донькою) своєї країни і свого народу.

Щодо виконання своєї роботи, то і перекладач, і тлумач повинні завжди бути пунктуальними, навіть педантичними. Це стосується не тільки термінів виконання замовленої роботи, а й якості. Перекладач не має права загубити якісь папери, що були передані йому для перекладу, спізнитися на зустріч, переговори та ін., які він перекладає, відлучатися без дозволу на певний час, не приходити на роботу без попередження і поважних на те причин, не забезпечити належним перекладом замовника тощо. Не дозволяється за власним бажанням змінювати зміст або форму документа, твору у перекладі, перекладати тільки частину твору, якщо був замовлений цілий твір, покращувати або погіршувати оригінал у перекладі, викривляти першоджерельну інформацію та ін.). Більш того, коли перекладач бере замовлення до роботи, він повинен з'ясувати з замовником, який вид перекладу необхідно виконати, якою є ціль перекладу.

Праця перекладача (і письмових, і усних текстів) має свої особливості і складнощі. На перший погляд здається, що тлумачем легше працювати, ніж перекладачем, оскільки він не зв'язаний часом, отже, йому не доведеться працювати вночі або інший незручний час; він має безпосередній контакт з джерелом тексту перекладу, якого завжди можна перепитати у разі, якщо є незрозумілим вислів чи вжите слово, конструкція тощо. Але в дійсності це не зовсім так. Тлумач-послідовник, а ще більшою мірою - синхроніст може працювати відокремлено, не бачачи джерела, тільки чути його. Він повинен перекладати швидко, відразу, не гаяти час на роздуми про те, як краще перекласти, і тим більше - на заглядання у словник, бо інакше він втратить цілий ланцюг висловів, призначених для перекладу. Синхроніст-нашіптувач повинен крім того вміти відобразити точно всю інформацію. Перекладачеві письмових текстів у цьому плані простіше - весь текст перед ним на папері. Він має час на роздуми, а щодо змісту перекладу, то він може не тільки звіритися зі словником, а й проконсультуватися щодо нього з фахівцями інших галузей або зі своїми колегами. Отже, праця тлумача вимагає від нього значно більшої професійної підготовки і вміння негайно продемонструвати її, ніж від перекладача. Тому вважається, що тлумач-початківець завжди зможе працювати перекладачем, але не кожен перекладач наважиться працювати тлумачем (особливо синхроністом). Хоча таке твердження викликає певний сумнів, оскільки навички стилістичного шліфування тексту притаманні перекладачу і тлумачу в різній мірі.

Не менш важливим є твердження про те, що перекладач завжди повинен бути помічником свого начальника. Дійсно, він повинен добре орієнтуватися у справах своєї установи, політиці держав, знати, якої мети слід досягнути в тій чи іншій бесіді, передбачати всі позитивні і негативні результати перекладу і вирішення того чи іншого питання тощо. Він повинен допомагати своєму керівнику, сповіщати його про можливі двосмисленості чи непорозуміння або, навіть, оману, упереджувати їх або, якщо є така нагода, навпаки, допомагати вивідати чи приховати необхідну інформацію. Особливо це має значення у роботі перекладача на вищих рівнях суспільно-політичного життя (наприклад, при підписанні угод, державних чи військових документів, комерційних та економічних контрактів, угод, під час політичних та інших

7 — 2-3191

переговорів). Саме на перекладачеві часто лежить відповідальність за хід розмови, її спрямованість і одержані результати. Отже, щоб справитися з усіма своїми обов'язками перекладач має бути дипломатом і дуже гарним психологом.

3.5. Мова перекладача. Культура мовлення

Як уже було зазначено вище, перекладач не може не бути філологом, але діяльність перекладача не обмежується суто філологічною працею [Кундзич 1955; Пасинок 1996]. Перекладач повинен вільно володіти як МО, так і МП. Лінгвістична компетенція перекладача тісно пов'язана з його соціальною компетенцією. Статус перекладача б'ємний, бо перекладацький процес - це поліфункціональна комунікативна діяльність: комунікація між джерелом та перекладачем, з одного боку, перекладачем і реципієнтом - з іншого. Перекладач - це тлумач тексту, ситуації, Гермес, який з'ясовує, експлікує інформацію, передає її реципієнтам і, таким чином, робить можливим процес міжмовної комунікації між представниками різних країн [Швачко 1999: 179].

Базова підготовка перекладача передбачає вивчення філологічних, перекладацьких, лінгвокраїнознавчих й інших профільних і суміжних курсів, які складають інфраструктуру перекладу. Працюючи над перекладом, необхідно досконально і старанно виконувати лінгвістичний аналіз тексту перекладу, перекладознавчий аналіз оригіналу, ретельно вичитувати одержаний у перекладі твір, не лінитися, звертаючись до словників, щоб не залишати в тексті МП незрозумілих, двосмислених уривків, фраз або так званих "білих плям". Такі частини тексту являють собою не тільки лінгвістичні курйози, а й демонструють непрофесіоналізм перекладача, а саме, його нерозуміння специфічних рис інших мов як складників іноземних мов, невміння володіти мовними етикними формами, культурою мовлення.

Культура мовлення перекладача - це не тільки слідування встановленим у даному суспільстві формам мовного етикету. Сюди ж відносяться й риторичні здібності (особливо тлумача), його

володіння власним голосом, вміння логічно послідовно висловлювати свою думку, відсутність дефектів мови, слуху, вміння вислухати співбесідника, створити для нього умови максимальної комфортності спілкування або (при спеціально заданій необхідності) підвищеної емоційної і психічної напруженості тощо.

До риторичних здібностей перекладача відносяться:

вміння красномовно висловлюватися;
знання різних літературних творів і вміння доречно цитувати уривки з них;
навички і вміння зацікавити співбесідника;
вміння просто і зрозуміло пояснити певну інформацію;
голосові здібності (тембр, польотність голосу, ритм, мелодійність, швидкість висловлення тощо);
вміння правильно ставити запитання;
вміння розпочинати і завершувати зустріч;
вміння лаконічно і точно висловлювати думки;
утримувати у пам'яті певний уривок тексту перекладу;
повністю і логічно послідовно викладати перекладену інформацію;
вміти нівелювати і відтворювати необхідну іллокутивну силу висловлювання (тобто принижувати емоційну напруженість, послаблювати нервове супроводження фрази, тощо).

Відмова від перелічених факторів і неуважність або легковірність перекладача можуть призвести до фальсифікації змісту оригіналу. Найпоширенішою причиною того є наявність у будь-якому тексті так званих "фальшивих друзів перекладача". "Фальшивими друзями перекладача" називаються міжмовні омоніми (омофони або омографи), за зовнішньою схожістю яких криються різні за лексичним значенням одиниці МО та МП. Це слова, що функціонують в різних мовах і є близькими за звучанням і написанням, але різні семантично або за вживанням в кожній з мов [Будагов 1974: 141-142]. В. В. Акуленко в статті "Про "фальшивих друзів перекладача" запропонував класифікувати "фальшивих друзів перекладача" і виокремив міжмовні синоніми, міжмовні омоніми і міжмовні пароніми. Міжмовними синонімами, на думку дослідника, є слова, еквівалентні при перекладі, оскільки їхнє значення і вживання повністю або частково збігаються. З

позиції сьогодення таке визначення потребує переосмислення, оскільки явище синонімії поширюється лише в межах мови, а не на міжмовному рівні. Тому цю групу слів слід назвати міжмовними t?n^Bajlf^^MH- ^{Мшмовним}и омонімами дослідник називає слова МО та МП які мають різні значення, але схожі за звуковою або графічною формою до ступеня тотожності. Міжмовні пароніми - це слова зіставлюваних мов, не зовсім схожі за формою, які можуть привести до виникнення неправильних, помилкових асоціацій і

1969° З?']™' ^Х°^Ча ^МШ0ТЬ ^НЄ ^(30ВСІМ) °^{ДНаК0ВІ} ^{значення} [Акуленко

Названі лексеми становлять діалектичну протилежність

інтернаціоналізме, тобто словам і словосполученням, що є

присутніми у відповідному звучанні, написанні й семантичному

оосязі в більшості сучасних розвинених мов. Саме завдяки

існуванню інтернаціональних лексем молоді перекладачі часто

покладаються на свою уявну обізнаність і не зазирають у словник,

Щоб перевірити свої знання. Такі помилки в роботі є

непробачними Одна справа, якщо дві схожі лексеми різняться

семантичним обсягом (кількістю лексико-семантичних варіантів), і

зовсім інша, коли значення слів взагалі неоднакові, наприклад,

пор., укр. ангіна 'гострий біль у горлі з причини застуди', та англ.

engine двигун, мотор, паровоз' - повна розбіжність семантики; укр.

інженер дипломований фахівець з технічних спеціальностей' та

англ. engineer 'механік', 'інженер' у нашому розумінні, а також

американське 'машиніст' - часткова розбіжність лексичного

значення. Подібні розбіжності можна бачити на прикладах

зіставлення слів бокс, композитор, аппарат, адвокат та ін. в

українській та англійській мовах.

Не слід плутати "фальшивих друзів перекладача" з псевдоштернаціоналізмами (термін введений на межі 20-30-х років XX століття французькими дослідниками М. Кесслером та Ж. Дерокшы), тобто лексемами одної мови, що походять від морфем, традиційно визнаних міжнародними. Такі слова не функціонують в інших мовах [пор.: Корунець 2000 а- 141-142-Ложные друзья" переводчика 1991: 3-7; Акуленко 1969- 371-384^!Задорожная 2000:26-30].

Лінгвістичні основи перекладу закладені в практичних та теоретичних курсах МО та МП. Відомо, що без знань з граматики

неможливо оволодіти перекладом, так само, як і без знання лексики, семантики, фразеології та інших мовних пластів.

Ефективність перекладу, нормативна швидкість та майстерність викладу залежить від підготовки перекладача, його фонових знань (тобто, знань суміжних, не суто перекладацьких дисциплін). Перекладачеві допомагає розуміння мети, осмислення матеріалу МО, хист представити інформацію зрозуміло, за нормами МП. Сучасний перекладач розуміється на прагматико-комунікативному принципі викладання мови. Цілком зрозумілими для нього є опозиції мова :: мовлення, статика :: динаміка, тема :: рема, слово :: контекст, стиль :: жанр, норма :: узус, стилістика :: граматика тощо.

Розуміння тексту твору МО передує його репрезентації в МП. Структура текстів МО - поверхнева і глибинна - розкривається шляхом лінгвістичних і літературознавчих аналізів тексту (його композиційних частин, тематичних та рематичних блоків, заголовків, інтродукцій, висновків), шляхом осмислення основної інформації, авторських намірів (інтенції), мовної картини світу та ін. Перекладач несе відповідальність за вірогідність фактуальної інформації, за правдивість подій у викладенні їх МО, їх емоційну і раціональну даність. Адаптивне використання мовних одиниць та функціонально-системного підходу має місце у перекладах-поясненнях різних текстів, у відтворенні протокольної, офіційної лексики в ділових паперах, в логічних аргументація наукових текстів, у психологічному трактуванні художніх текстів тощо.

3.6. Основи перекладацької техніки

Перекладацька техніка передбачає знання, вміння і навички перекладача, що забезпечують високоякісний, професійний переклад усного або письмового тексту, національно-культурний, науковий та ін. обмін інформацією у процесі або результаті міжкультурного спілкування. Основними складниками перекладацької техніки є:

1) професійне володіння МО та МП (знання словника, граматики, фразеології, синтаксису, орфоепії кожної з мов, законів розвитку мов, особливостей їх функціонування та ін.);

8-2-3191 ' ₅₃

3) вільне володіння теоретичними перекладознавчими та лінгвокультурознавчими знаннями, вміннями і навичками, вміння доречно і якісно актуалізувати їх під час перекладу;

риторичні вміння, прийоми і навички;

поліглотична ерудиція, знання законів логічної побудови висловлення МО та МП, законів розвитку мов;

володіння скорописом;
каліграфія;
швидкість комп'ютерного набору тексту;
знання і дотримання норм перекладацького етикету;

висока техніка читання;
швидкість розуміння і відтворення смислу висловлення;
вміння працювати із технічними засобами і пристріями;
володіння собою, своїми емоціями, почуттями у будь-якій ситуації, вміння управляти своїм психо-фізичним станом, контролювати фізиологічні процеси тощо.

Професійні вміння, навички і знання перекладача завжди реалізуються у, так званій, триаді процесу професыйного перекладу, що була запропонована А. П. Чужакіним [Чужакин 2002]. Основними чинниками професійної діяльності перекладача, на думку дослідника, є:

1) ситуаційний прогноз і прийняття перекладацького мислення, що передбачає формування вмінь і навичок запобігати і уникати небажаних ситуацій, що

демонструють неготовність перекладача до подолання професійних бар'єрів, таких як тривале мовчання, довгі паузи під час усного перекладу, викривлення оригінальної інформації в усному і письмовому перекладі тощо; 2) культура мовлення перекладача і культура презентації висловлення джерела - це вміння перекладача правильно, ясно і чітко висловлювати думки джерела МП, вміння представити висловлення (інформацію) в межах літературних норм МП, так, щоб передати відповідне відношення джерела до неї, його комунікативні установки, зацікавити реципієнтів, тобто вміло і швидко оформлювати МП і презентувати висловлення. До речі, це стосується не тільки усного, а й письмового перекладу.

3) Професійні перекладацькі прийоми, без яких не може віжбутися професійного високотехнічного перекладу. До найважливіших з них А. П. Чужакін відносить:

- генералізація (узагальнення інформації);

- конкретизація думки джерела (з цим положенням необхідно дуже ретельно і обережно працювати, знаючи, який обсяг інформації можна відтворювати у перекладі, а що не слід);

- анатомічний переклад - це своєрідний спосіб відтворення слова \ словосполучення оригінального тексту "від протилежного";

обгрунтоване перепитування (у разі, якщо перекладач з об'єктивних причин не зрозумів або недочув інформацію джерела, він при можливості має право перепитати джерело щодо неї, але не слід нехтувати цим прийомом);
редагування оригіналу, тобто покращення його змісту і форми. У залежності від мети перекладу перекладач може покращувати або погіршувати рівень викладення інформації джерелом. Будь-які зміни, привнесені в оригінал під час перекладу, повинні бути виправданими. Отже, редагування завжди має свідчити високий професійний рівень праці перекладача, його технічні перекладацькі навички, а не навпаки;

- членування речень. У більшості сучасних мов спостерігається загальна тенденція до спрощення граматичних конструкцій щодо побудови висловлення. Перекладач має право розбити оригінальне речення на декілька, для того щоб полегшити сприйняття і забезпечити правильне розуміння оригіналу. Будь-яке членування речень виконується завжди у межах літературних норм МП;

- об'єднання речень. Якщо перекладач з об'єктивних причин не встигає дослівно і якісно відтворити оригінальний текст (наприклад, під час синхронного перекладу) він має право поєднати речення, але при цьому не зашкодити смислу висловлення, його комунікативним установкам тощо. Часто цього потребує тип МП;

- логічне корегування під час усного перекладу значного за довженою уривку мовлення (тексту). Іноді логічного корегування потребують і письмові переклади (наприклад, при заміні жанру або стилю перекладу, під час усної і письмової адаптації оригіналу тощо);

- вміння зняти напруженість, розрядити ситуацію спілкування, не загострюючи її, не знижуючи емоційної, експресивної і оцінної спрямованості; при необхідності нівелювати іллокутивну силу висловлення;

- вміння змінювати темп мовлення; неприпускається суттєве відставання від джерела; від перекладача також вимагається чітка правильна дикція, дотримання правил орфоепії, спрямованість перекладу безпосередньо на реципієнта, обмежене жестикулювання, спокійна поведінка у будь-якій ситуації, вміння контролювати і уникати психомоторних реакцій (таких як покрасніння обличчя, активність рук, перекачування з ноги на ногу тощо); утримання осанки; презентабельність зовнішнього вигляду і його відповідність нагоді зустрічі [Чужакин 2002: 5-6].

Техніка і якість перекладу завжди залежить від професійності перекладача, його вміння правильно і раціонально планувати свою діяльність, розраховівати свої сили. Якщо з будь-яких причин трапляється так, що перекладач на може взяти участь у засіданні, він сам повинен сповістити про це керівника і забезпечити заміну.

Складниками професійної діяльності усного перекладача (тлумача), на думку А. П. Чужакіна, є: а) попередня перекладацька підготовка, яка включає в себе не тільки перегляд літератури і словників напередодні зустрічи, а й навчальна і післядипломна підготовка перекладача; б) безпосередно, переклад (односторонній, двосторонній, послідовний, синхронний тощо); в) аналіз результатів перекладу, що здійснюється після проведеної роботи, практичні висновки на далі, обробка нової інформації щодо самоудосконалення, поліпшення якості перекладу, підвищення кваліфікації [Чужакин 2002: 6]. Вважаємо, що перелічені складники професійної діяльності перекладача можуть відноситися і до письмового перекладу.

Техніку перекладу, особливо усного, необхідно постійно тренувати, виконуючи нескладні, але конче -потрібні вправи, наприклад, 1) шліфувати дикцію шляхом повторення скоромовок і прислів'їв у швидкому темпі; 2) перекладати синхронно спочатку тексти навчальні, записані у повільному темпі, поступово наближаючи рівень складності тексту-оригіналу до темпу живого мовлення; 3) тренуватися перекладати одні й ти самі думки різними стилями мови; 4) невтомно вести словникову роботу, поповнюючи свій словниковий запас; 5) вчитися перекладацькому скоропису;

6) поповнювати рівень фонових знань (тобто знань з інших, суміжних наукових дисциплін, що можуть допомогти при здійсненні перекладу якісно); 7) слідкувати за подіями, що відбуваються в світі; 8) невтомно працювати, удосконалюючи і поновлюючи свої знання з мови, теорії і практики перекладу; 9) підтримувати рівень обізнаності на культурі етикету спілкування різних країн світу тощо.

3.7. Моделі перекладацької діяльності. Моделі перекладу

3.7.1. Класичні моделі роботи перекладача. У сучасному перекладознавстві відомо декілька моделей перекладу. Класичними моделями повсякденної роботи перекладача (особливо усних текстів) вважаються одностороння і двостороння моделі перекладу. Одностороння модель перекладацької діяльності, найпростіша щодо техніки її виконання, має такий вигляд:

або

Джерелом перекладу може бути текст, живий голос людини, фонозапис, репортаж, теле- або радіотрансляція тощо. Діяльність і перекладача, і тлумача відбувається майже за одною моделлю. Різницю становить те, що перекладач працює здебільшого за односторонньою моделлю, тобто відтворює текст тільки для читачів МП. Тлумач же може працювати як за односторонньою, так і за двосторонньою моделлю.

Двостороння модель перекладу має вигляд:

За умов двостороннього перекладу певна інформація спочатку висловлюється джередом, потім перекладається іншою мовою і доноситься до реципієнта у варіанті МП. Реципієнт сприймає, переосмислює її і дає свою відповідь, яка перекладається МО і через перекладача або тлумача надходить до джерела. Такий кругообмін інформацією продовжується до кінця зустрічі (листування).

Слід відзначити, що тлумач також може працювати за односторонньою моделлю, наприклад, при синхронному перекладі або тлумаченні з фонозапису, радіо-, телетрансляції тощо.

3.7.2. Модель перекладу М. Снелл-Хорнбі. Іншу модель перекладацької праці запропонував М. Снелл-Хорнбі. Ця модель охоплює всі аспекти перекладу і релевантні фактори без суттєвих відмінностей між ними [Snell-Hornby 1988]. Схематичне зображення такої моделі складається з шести рівнів. На кожному рівні зазначаються основні категорії, що складають шкалу взаємно пов'язаних елементів, які переходять один в одного. Всі рівні зображені на схемі зверху вниз - від найзагальніших категорій першого рівня до найконкретніших - на останньому. В оригіналі схема має такий вигляд:

TEXT-TYPE AND RELEVANT CRITERIA FOR TRANSLATION

A. Literary translation

General Language Translation

B. Bible, CI. Antiquity; stage / Newspaper / General information- film, literature before 1900; text, advertising L.

Special Language Translation

Legal L., Economic L., Medicine, Science/ Techn.

На першому рівні (А) відображені загальні види перекладу, які традиційно невиправдано відокремлювалися один від одного. Вони включають з одного боку художній переклад, з іншого - переклад спеціальних текстів, посередині - "загальний мовний переклад", що становить найголовніший об'єкт уваги лінгвістичної науки про переклад (незважаючи на те, що загальний мовний переклад залишається невизначеним однозначно і зазвичай одержує негативну характеристику як "нехудожній" і "нетехнічний").

На другому рівні (В) представлена типологія основних видів тексту. На одному полюсі знаходяться традиційні об'єкти уваги теоретиків — Біблія, класичні твори античної та пізнішої літератури різних часів, лірична поезія, дитяча література, драматургія та сучасна белетристика. На іншому полюсі розташовані технічні тексти. Між цими двома полюсами розміщуються газетно-інформаційні тексти, рекламні оголошення, економічні, юридичні

та медичні тексти. Автор схеми зазначає, що в ній згадується лише невелика кількість основних типів тексту; взагалі їх набагато більше, якщо врахувати змішані (комбіновані) типи.

На третьому рівні (С) посідають "екстраперекладацькі" дисципліни, тобто предмети, які становлять фонові знання перекладача, а саме: історія культури, мови і літератури, соціокультурні та країнознавчі дослідження, спеціальні предмети.

Четвертий рівень (Д) відображає особливості

перекладацького процесу. Тут виділені три підрозділи (підрівні): перший репрезентує етап розуміння, де необхідно враховувати творчий розвиток мовних норм у літературі, звуження можливостей інтерпретації тексту МО, з'ясування поняттєвого змісту; другий підрівень стосується створення тексту перекладу, при якому потрібно відтворювати "мовні параметри", "ступінь диференціації*", тобто пояснювати реалії, враховувати критерії еквівалентності та зберігати інваріантність; третій підрівень відбиває функції перекладу від можливої зміни функціональної перспективи тексту до збереження комунікативної або інформативної функції.

На п'ятому рівні (Е) поданий широкий спектр лінгвістичних дисциплін, релевантних для перекладознавства - від лінгвістики тексту до психолінгвістики, в тому числі контрастивну лінгвістику, соціолінгвістику, прагмалінгвістику та багато інших галузей мовознавства.

На шостому рівні (F) розташовані фонетичні особливості мовлення, його ритмічна організація, фонологічний ефект, що досягається.

Модель перекладацької діяльності М. Снелл-Хорнбі характеризує основні етапи перекладацького процесу із залучанням необхідних лінгвістичних та фонових знань, але вона є досить деталізованою, тобто не завжди під час перекладу реалізуються всі запропоновані рівні перекладу. Щоб упевнитися в цьому, досить зіставити рівні запропонованої моделі з етапами виконання різних видів усного і письмового перекладів. Але звичайно, вона є вдалою спробою охопити всі види діяльності перекладача під час процесу перекладу.

3.7.3. Модель Г. Егера. По-іншому підходить до визначення моделей перекладу Г. Егер. У праці "Комунікативна і максимальна

еквівалентність текстів" [Jager 1982] дослідник виділяє п'ять типів мовного посередництва в діяльності перекладача:

1. Текст перекладу максимально наближений до тексту оригіналу. При цьому можливі два випадки: а) реципієнти при перекладі мають такі самі можливості здобути інформацію, як і адресати повідомлення в оригіналі - переклад комунікативно еквівалентний оригіналові;

б) реципієнти при перекладі мають інші можливості здобути інформацію, ніж адресати повідомлення в оригіналі - переклад комунікативно гетеровалентний оригіналові.

2. Текст перекладу не має максимальної наближеності до тексту оригіналу. У такому випадку можливі три варіанти: а) реципієнти при перекладі мають різні можливості здобуття інформації, і ця різниця відповідає різниці між значеннями текстів МО і МП - переклад комунікативно еквівалентний оригіналу; б) реципієнти при перекладі мають різні можливості здобуття інформації, але ця різниця не відповідає різниці між значеннями текстів МО і МП - переклад комунікативно гетеровалентний оригіналу;

в) реципієнти оригіналу та перекладу мають однакові можливості щодо здобуття інформації - переклад комунікативно гетеровалентний оригіналу.

Погляд на переклад з урахуванням позиції адресата (реципієнта) дозволив Г. Егеру не тільки встановити перелічені види перекладацької діяльності, а й по-новому глянути на лінгвістичну концепцію комунікативної еквівалентності (показовий приклад взаємних зв'язків перекладу і мовознавства).

3.7.4. Моделі В. Н. Коміссарова. В. Н. Коміссаров запропонував такі лінгвістичні моделі (теорії) перекладу:

1) денотативна: грунтується на тому, що процес спілкування між людьми передбачає обмін думками та інформацією щодо навколишнього та уявного світу. Усі люди думають однаковими поняттями. Отже, з позиції денотативної теорії, в оригіналі та його перекладі виділяються так звані мовні "оформлення", тобто сам текст та ситуація, що ним описується. Переклад визначається як процес опису засобами МП ситуації, викладеної на МО. Еквівалентність оригіналу та перекладу полягає у тотожності таких ситуацій МО та МП.

бі

Денотативна теорія (модель) торкається перекладу на рівні знаків / символів. Решту мовних рівнів вона не характеризує.

2) трансформаційна модель (теорія) передбачає можливість звести всю різноманітність мовних форм МО та МП до певної незначної кількості структур. Між ними повинна бути повна еквівалентність. Іншими словами, переклад зводиться до заміщення або підстановки певної структури МО відповідною структурою МП.

Недоліком трансформаційної теорії є те, що вона не враховує можливість відтворення образних засобів, асоціацій, багатоплановість тексту; до того ж повністю еквівалентних мов не існує;

3). теоретична модель описує процес перекладу найповніше з усіх перелічених моделей. Вона грунтується на гіпотезі, що при перекладі відношення еквівалентності встановлюються між аналогічними рівнями змісту текстів МО та МП. Інша її назва -модель рівневої еквівалентності. Вона передбачає, що текст МО має бути розділений на декілька послідовних рівнів, які різняться способом передання інформації від джерела до реципієнта.

Содержание