logo
Укр

2. Становлення і розвиток наукового стилю сучасної української літературної мови

Науковий стиль сучасної української мови (мова науки) почав формуватися ще в давній книжній українській мові за зразками і під впливом грецької і латинськоїмов (латина на той час була мовою наук усієї Європи). Частково науковий стиль формувався з власне українських мовних засобів. Хоч «наука» Київської Русі, за винятком богослов'я, була популяризаторською, все ж вона мала істотне значення для становлення науковогостилю української мови. Визначними творами наукової літератури того часу були історичні переклади, зокрема переклад світової історії Іоана Малали (VI ст.), що являв собою історію Давньої Греції, Риму та Візантії.Крім історичних творів, у X—XI ст. були поширені й природничі. Це насамперед «Шестодневи» — виклад природознавства у формі коментаря до історії шести днів творення світу. Також вони містили короткий виклад світської «науки» й полеміку щодо неї, філософське вчення про елементи, про рух небесних світил, про тварин та рослин.

У XVI–XVIIст. наукові книги — монографії, трактати, лексикони, прогностики, послання, бесіди — готувалися й видавалися українськими вченими в Острозькій академії,Львівському братстві («Адельфотес»), Києво-Могилянській академії, Києво-Печерській лаврі та в інших навчальних закладах, братствах, монастирях України. У Києво-Могилянській академії, наприклад, було розроблено теорію онтології терміна, виділено властивості наукових номінацій.

Відсутність українських наукових установ та вищих навчальних закладів в Україні у часи бездержавності, постійні заборони урядів різних держав викладати українською мовою і друкувати книги негативно позначилися на розвитку наукового стилю. Тільки в середині XIX ст. почав формуватися науковий стиль нової української мови у своєму науково-популярному різновиді. Сподвижниками загальнонаціональної наукової мови в Україні були Пантелеймон Куліш (1819-1897 рр.), Микола Костомаров (1817-1885 рр.), Михайло Драгоманов (1841-1895 рр.), Іван Франко (1856-1916 рр.), Іван Верхратський (1846-1919 рр.), Володимир Антонович (1834-1908 рр.), Іван Огієнко (1882-1972 рр.), Михайло Грушевський (1866-1934 рр.), Агатангел Кримський (1871-1942 рр.), БорисГрінченко (186-1910 рр.)та ін. Ці вчені вважали, щостворення наукової української мови є цілком закономірним і неминучим процесом у розвитку літературної мови.

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911 рр.). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою вважають Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке почало працювати 1873 р. у Львові й булозорієнтоване на розвиток української науки, освіти, культури. У 1892 р. з ініціативи І. Франка воно реорганізувалося в Наукове товариство імені Тараса Шевченка й мало історико-філософську, філологічну, математико-природничу секції. Тоді ж було засновано видання «Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка», в якому публікувалися матеріали з історії, фольклористики, етнографії, мовознавства, літературознавства. З 1907 р. почало діяти «Українське наукове товариство» у Києві. Ці товариства видавали українською мовою наукові записки, збірники, матеріали; періодичні видання (часописи, вісники), монографічні праці й підручники з історії, літератури, економіки, права, філософії, біології, медицини, геології, фізики, математики, хімії,техніки. У 1939 р. діяльність Товариства імені Тараса Шевченка в Україні припинилася, але продовжилася закордоном (Париж, Сідней, Нью-Йорк, Торонто), де воно пропрацювало 50 років XX століття. У 1988 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка повернулося до Львова.

Однією з проблем Наукового товариства імені Тараса Шевченка було формування української наукової термінології. Завдяки його роботі вже наприкінціXIXст. існувализагальнонаукова, гуманітарна й фахова термінології, що відображали рівень науки на той час:аналіз, синтез, абстракція, аргументація, аспект, генеза, абсолютизм, методологія, об'єктивний, полеміка, діагностика, симетричний та ін.

У 1918 р. при київському Науковому товаристві було створено Термінологічну комісію, покликану виробити термінологію природничих наук. Важливою подією у розвитку термінознавства (було створення в 1919 р. Орфографічно-Термінологічної (Правописно-Термінологічної)комісії при Українській академії наук. Комісія мала природничу, технічну, правничу, орфографічну секції.

У 1921 р. при Академії наук було створено Інститут української наукової мови, основним завдання якого було вироблення спеціальної термінології з різних галузейзнання і впровадження української мови в усі сфери суспільного життя. Однак тоталітарний режим, що існував вСРСР, уже наприкінці 20-х років XX ст. жорстоко обірвав ці починання. Термінологічні комісії інституту намагалися інтенсивно працювати, але запиту на українську термінологію не було, бо українська мова витіснялася російською з управління, науки, виробництва, освіти.

Питання термінології висвітлювалися і на сторінках науково-популярного журналу «Рідна мова» (заснований у 1933 р.), головним редактором і видавцем якого був ІванОгієнко. Статті часопису присвячувалися питанням юридичної, шкільної, військової, автомобільної та інших терміносистем. Фахівці аналізували семантику слів-термінів, виділяли з-поміж існуючих ті, які точніше, на їхню думку, передають суть поняття або вже сприйняті народом. Сам І. Огієнко працював над виробленням цілісної системи термінологічної розбудови української літературної мови, орієнтуючись на термінографічну практику Інституту української наукової мови,на теорію терміна, розроблену київськими вченими. Результати його праці були відображені на сторінках часопису. Тобто журнал «Рідна мова» продовжив традиції розвитку української термінології, вироблені українською термінологічною школою кінця XIX — початку XX ст.

Наприкінці XX ст. з утвердженням незалежності України, з прийняттям Закону про мови, яким за українською мовою визнано її статус державної, почався процес оздоровлення науки, наукової термінології, збагачення фахових терміносистем відповідно до рівня сучасного розвитку наук питомо українськими термінами й терміносполученнями. Однак слід пам'ятати, що жодна мова не має своїх чистих терміносистем, без запозичень. Природа наукової мови така, що вона різною мірою, але завжди запозичує у якості термінів слова з інших мов.