4. Типові недоліки усного наукового мовлення під час виголошення наукової доповіді й виступу

Досвідчені лектори виокремлюють такі недоліки усного наукового мовлення:

1. вживання слова у невластивому йому значенні (грати значення (роль), велика кількість (багато), результати дослідження запроваджені (впроваджені) у практику);

2. нерозрізнення відтінків значень синонімів (знаменитий — відомий — великий — видатний, відбивати — відображати);

4. порушення лексичної або граматичної поєднуваності (день відчинених (відкритих) дверей, мова йдеться (йде)) змішування паронімів (тема і тематика, діалектний і діалектичний, ефектний і ефективний);

5. плеоназм, тавтологія, надлишковість (значить, так сказать, власне кажучи, розумієте, вносити, внесок, моя автобіографія, будемо взаємно допомагати один одному);

6. використання заповнювачів пауз (ну, ось, от, значить, так сказати тощо);

7. вживання штампів і шаблонів, канцеляризмів (на сьогоднішній день, внаслідок різних обставин, у даному разі);

8. послуговування словами іншого стилістичного забарвлення (у цьому випадку йдеться про дефіцит довір'я до інформації), жаргонізмами, діалектними або просторічними словами (була, носе, робе);

9. неправильний порядок слів, багатослівність (Бібліотека інституту придбала у тому році випущений київським видавництвом каталог наукової і навчальної літератури і довідників);

10. зловживання іноземною термінологією і поняттями, що ускладнюють сприйняття головної думки (Створення економіко-юридичного інституту для майбутніх економістів і правників санкціонували народні депутати і депутати обласної ради);

11. використання складних речень, кількість слів у яких перевищує 14—15 (такі фрази не сприймаються, а зміст втрачається через складність граматичної конструкції).

12. Фонетичні недоліки доповідача — нечітка дикція, «ковтання» закінчень, монотонність інтонації без акцентів на значущих моментах доповіді, швидкий або дуже повільний темп мовлення, порушення орфоепічних норм, невиразність викладу.

Мовленнєва практика свідчить: важливо не лише готувати виступи, а й слухати наукові доповіді. При аудіюванні доповіді необхідно:

– визначити в ній основне за зміною інтонації, темпу, голосу, паузами, які завжди передують висновкам, риторичним і проблемним питанням;

– усвідомити зміст почутого, максимально лаконізуючи інформацію, але без втрати головного і цінного в ній;

– відкидати другорядне, надлишкове та ін.

Отже, підготовка, тренування, впевненість, зміна інтонації, темпу мовлення, тембру голосу, паузи — це невід'ємні елементи вдалих доповіді і виступу, успіх яких залежить від актуальності досліджуваної проблеми, захопленості нею і вміння оратора її подати.