logo
Rhetoric_Book

Антропологічна природа і психологічна сила вартості

Завдяки незбувному вантажеві соціальних потреб і природних інстинктів місце людини у світі і її ставлення до світу є засадничо аксіологічним. Свобода, знання, реалізація в особистих стосунках і професійні успіхи – усе це вартісні орієнтири, які дозволяють збу­ва­тися індивідуальним і колективним долям. Цінності закладені у вся­ку побутову перспективу і спробу філософського прориву до основ буття, вони визначають схеми міркувань, розбудов і взаємодій, від­даність системам, організаціям чи теоріям.

Означаючи один із основних елементів духовного універсуму, поняття цінності має наскрізний характер у соціальному і кому­ні­кативному аналізі. Залежно від дисциплінарної та інструментальної спрямованості аксіологічних концепцій воно може набувати різних відтінків значення: цінності це “норми”, “стандарти”, “ідеальні моделі”, “цілі”, “суспільні ідеали”, “критерії вибору”, “орієнтири”, “система стосунків значущості”.

Соціологи наголошують нормативні, соціоструктурні сенси по­няття вартості, психологи зближують його із категоріями уявлень, установок і мотивацій. Американський дослідник вартостей М. Ро­кеч, який працював у руслі психологічних концепцій, цінністю називав

“зобов’язувальне” уявлення про те, що певний спосіб поведінки або стан у якомусь індивідуальному або соціальному сенсі має перевагу над альтернативними способами поведінки або станами [35; С. 149].

Не кожне уявлення звернене до цінностей безпосередньо, але кожне включене певним чином до системи прагматичних і стра­те­гіч­них пріоритетів. Сформувати оцінку – це означає вплинути на ймо­вірність виконання якоїсь дії: купити товар; проголосувати за канди­дата; закликати до опору.

Мілтон Рокеч розрізняє два типи цінностей: інструментальні, через посередництво яких люди поліпшують середовище свого існу­вання, досягають практичної чи комунікативної мети (працелюб­ність, толерантність), і термінальні – бажані кінцеві стани існуван­ня (щастя, мир). Спираючись на результати опитувань інституту Гел­лапа, М. Рокеч називав основні інструментальні й термінальні вар­тос­ті, найбільш поціновувані громадянами Сполучених Штатів [17; 30; 31]:

Інструментальні вартості

вартості-риси

Термінальні вартості

вартості-орієнтири

чесність (правдивість, щирість)

відповідальність (надійність)

амбіційність

здатність прощати

відкритість

мужність (у відстоюванні переконань)

готовність допомогти, турбота про інших

наповненість любов’ю

здібності (компетентність)

чистота (акуратність)

мир у світі

добробут у сім’ї, забезпеченість

свобода (можливість вибору)

рівні можливості для всіх

самоповага (висока самооцінка)

щастя (задоволення)

мудрість (зрілість, розуміння життя)

національна безпека, захищеність

спасіння, вічне життя

колективізм, соціальна взаємодія

Поняття вартостей може стосуватися як особи, так і культури. Особистісні вартості – ключ до розуміння внутрішнього світу та індивідуальних запитів людини. З одного боку, вони характеризують духовність і спосіб співпраці зі соціумом, а з іншого – досить его­їстично спрямовуються на потреби виживання, самозбереження, осо­бистого задоволення. Прологом до вивчення аксіологічних стан­дар­тів поведінки та комунікації можуть слугувати моделі базових мо­тивацій і потреб індивіда. Згідно з уявленнями найбільшого авто­ри­тета у цій ді­лянці – автора теорії гуманістичної психології А. Мас­лоу, – людина зазвичай залежна від фізіологічних потреб, які умож­лив­люють біо­ло­гічне функціонування організму, психологічних по­треб, до пере­ліку яких входять безпека, почуття ідентичності та лю­бові, самооцінка, са­моактуалізація, когнітивних потреб, суть яких зводиться до бажа­ння знати та розуміти і, врешті-решт, естетичної потреби як потягу до краси і відчуття гармонії [29].

Соціальні вартості – це ті конструкти ментальності, які спря­мовують відтворення колективного досвіду. Поняття цінності в ан­тропо­логії отримало статус однієї з найважливіших характеристик соціокуль­турної групи. До прикладу, популярна схема оцінки ак­сіо­ло­гічних особ­ливостей соціуму Хофстеда, створена за антропоморф­ним типом, вклю­чає чотири основні групи параметрів: 1) дистанцію між індивідом і владою (міру прийняття у середовищі групи не­рів­номірного розподілу влади); 2) індивідуалізм – колективізм (міру ін­тегрованості індивіда у групі); 3) переважання рис маскулінності (за­хоплення вартостями досягнень, героїзму, наполегливості, мате­рі­аль­ного успіху) чи фемінінності (орієнтація на засади міжосо­бистісної гармонії, скромності, турботи про слабкого); 4) міру толерантності стосовно ситуацій невизначеності і двозначності, включно із спо­со­бами контролю за агресією та виявом емоцій [13].

Дискурс слугує матеріалом для узагальнень щодо соціальної аксіології не згірш як соціально-психологічні та соціологічні методи. Американський дослідник комунікації М. Силларс показує, що кож­на із впливових аксіологічних субсистем, що помітно вплинули на су­купну американську ідентичність, розпізнається за набором клю­чових слів позитивного плану та їх оцінних антиподів:

Усі аксіологічні потоки, які розглянув Силларс, виходять із спільного джерела – християнської традиції і засад західно­євро­пей­ського раціоналізму, який має ще античні корені. Окрім того, щодалі то відчутнішими стають у Сполучених Штатах впливи східних куль­тур – і на рівні побутової звичаєвості, і у сфері духовних орієнтацій. Як і етнічна демографічна взаємодія, міжкультурна аксіологічна ін­тер­акція передбачає поєднання принципу “плавильного котла” із прин­ципом “салатниці”, а це означає тенденцію до гомогенізації, пере­мі­шування аксіологічних знаків одночасно із посиленням автономного розвитку національно специфічних культурних сфер.

Індивідуально сформованим системам цінностей протистоять системи переконування, зовнішнього втручання в особистий аксіо­ло­гіч­ний простір. Один із найбільших авторитетів у ділянці дослі­джен­ня вар­тос­тей Р. Інглехарт бачить два способи впливу на поведінку: легі­тимність і насильство. Системи вартостей належать до способів легі­тимації владних рішень:

Вони забезпечують культурну основу для лояльного ставлення до того чи іншого економічного і політичного порядку [5; С. 277].

Рональд Інглехарт у парі із Х. Велзелем створив карту, яка репрезентує особливості аксіологічного статусу різних країн [5]. Згідно із поглядами Р. Інглехарта, одна із найважливіших харак­те­ристик соціуму – за параметром співвідношення між матеріа­ліс­тич­ними орієнтаціями громадян (пов’язаними із потребами забезпе­чен­ня і виживання) і постматеріалістичними вартостями (вартостями самореалізації). Україна на цій мапі опинилася у групі країн, де вар­тості виживання домінують. Хоча людина може жити винятково ма­теріалістичними інтересами без огляду на те, чи її зарплатня становить 200 чи 2000 доларів, і навпаки, бути зосередженою на вар­тостях самореалізації за мінімального забезпечення матеріальних потреб – та все ж реально справді легко уявити собі межу забез­пе­че­ності, нижче від якої про духовність і творчість не йдеться. Невисо­кий рівень добробуту в Україні відкидає середньостатистичного гро­мадянина на доволі низькі щаблі можливостей інформаційної епохи.

Вартості – це те, що об’єднує і роз’єднує Україну як політичну спільноту. Аксіологічні засади порозуміння різних со­ці­альних і ре­гіо­нальних груп не вирізняються стабілізованістю – адже транс­формативне суспільство прикметне тим, що воно активно фор­мує набір вартостей разом із розвитком загальнонаціонального про­екту. У конструкції сучасної української ідентичності закладено і на­ціонально-духовні засади, і соціально-економічні інтереси, етнічні й громадянські самоозначення. Наразі національний складник об’єд­на­ння країни може бути актуалізований на рівні емотивно-патріо­тич­них гасел “Я люблю Україну”, що ж стосується ідеологічної кон­кре­тики, на зразок ставлення до ОУН-УПА чи НАТО, то об’єднавчий процес на основі акцепції таких вартостей перебуває ще на почат­ко­вому етапі і виглядає як бажана перспектива, а не “досягнута іден­тич­ність”. В умовах гострої геополітичної поляризації соці­альні вартості можуть слугувати основою порозуміння між регіо­нальними гру­пами гро­мадянства і політичних еліт – у тому сенсі, що перед ними усіма стоїть спільне завдання перетворити кра­їну на привабливий цивілі­зо­ваний простір, де людям хотілося б жити, реалізовуючи і мате­рі­альні потреби в рекреації та прокреації, і вартос­ті духовно-творчого плану.

Крок за кроком українське громадянство доходить порозу­мін­ня щодо цивілізаційних орієнтирів. Зокрема, більшість еліт і гро­ма­дян­ських груп погоджуються на тому, що ідея європейської України – загальнонаціональний пріоритет. Сприйняття цієї програми на заході і на сході може доволі суттєво від­різ­нятися: якщо для багатьох громадян західних областей (хоча безперечно не для всіх) зближення із Європою має імплікації об’єд­нання у культурну сім’ю, то поняття європейської України на сході прийнятніше для засвоєння в економічних термінах – не як геопо­лі­тична доктрина, а радше як рух до економічного стандарту. Але для усіх сегментів суспільства важ­ливо і вартісно, що дискурс “європей­ської України” наголошує лібе­ральні цінності, людські права і свобо­ди, повагу до закону.