Варіативність метафоричного дивертисменту
Існує давня риторична традиція репрезентації метафори в образі перлини, оздоби, коштовного каменя в оправі із “технічного”, “допоміжного” матеріалу. Сучасна ситуація інформаційної конкуренції також сприяє зосередженню уваги на декоративно-увиразнювальних, рекламно-атрактивних можливостях цього тропа. Але метафора – це не просто собі прикраса, приманка, орнамент на фасаді концептуальної будови. Вона виконує важливі персуазивні і мислетворчі функції.
Не існує “форм життя”, для яких метафора видавалася би недостатньо актуальною чи серйозною. Іноді потреба у метафорі зростає навіть пропорційно до складності і серйозності зображуваного предмета, бо що абстрактніші сфери заторкує автор, то доречніші метафоричні образи як засіб трансляції високотеоретичних уявлень у концепти, заземлені до звичних, реальних, матеріально осяжних сутностей. Тому й мережа метафор у дискурсі сучасних медіа надзвичайно розгалужена. Проте концентрація метафоричних елементів у різних сферах інформаційного поля неоднакова. Газета може сухо констатувати: “Держави – члени Європейського Союзу – перебувають на різних рівнях розвитку”, а може розгорнути перед читачами динамічну, семантично багату картину сімейних ролей і типів, що відповідають типам і ролям політичним: “Європейська, як і будь-яка, сім’я складається не з рівноправних братів-однолітків. Тут є маразматичні прабабки та хворі дідусі, можновладний тато й істерична мама, є діти різного віку – пестунчики й гидкі каченята, рідні й усиновлені; є дядьки-мільйонери й бідні родичі, а ще племінники, кузени й сьома вода на киселі” (П, 26.04.04).
Насиченість тексту метафорично-образним матеріалом залежить від багатьох чинників: стильових орієнтацій видання; “напрацьованості” асоціативних елементів у певній темі; умовної “метафоровалентності” самого подієвого матеріалу; рівня творчої потуги творця тексту, особливостей його індивідуального стилю, який більш чи менш тяжіє до суміщення предметно-тематичних рядів, уточнення сенсів через аналогії; особливостей стану автора, що сприяє творчому інсайту на противагу механічній роботі з інформацією; ситуативної доречності, відповідності часу, місця, обставин для розгортання смислових паралелей. Отож, інтенсивність метафоротворення залежить від результату збалансовування двох чинників впливу на творчий процес – когнітивної здатності і комунікативної потреби.
Сама можливість метафоричного аналізу ґрунтується на протиставленні двох способів вираження змісту: буквального та образного, феноменологічне обґрунтування яких є досить проблематичним. Реконструкція метафоричних архаїчних значень у прошарку “стертих” метафор демонструє відносність строгих меж між “буквальністю” і “фігуральністю” і веде швидше до висновків про глибинну образну природу мови, аніж до строго логічних типологій. Речення “Йому відведена радше невдячна роль амортизатора, який пом’якшуватиме падіння влади на наступних президентських виборах” (П, 27-28.04.02) дає приклад того, як тяжіння до яскравого центру (образу “амортизатора”) – увиразнює фігуративність загальномовних метафор падіння, пом’якшувати, роль, які самі собою не особливо здатні збурювати семантичні поверхні. Метафора може бути і скромною цеглиною у будівлі змісту, і доволі голосним “семантичним скандалом” [4], який неможливо обійти увагою.
Метафора не чужа і повсякденному спілкуванню, і формам найвищого абстрагування та наукового аналізу у різних ділянках. Вона поповнює термінологічні активи мови і полегшує взаємодію кодифікованих лексичних систем із популярними і публіцистичними стилями. Наприклад, у політичній комунікації загальномовна метафорика звично використовується як ресурс у доборі термінів та назв теорій (податкові канікули, валютний коридор, дипломатичний імунітет, “електоральне колесо”).
Метафоричність у широкому розумінні синонімічна із багатозначністю і веде до самих основ, самих джерел мови. Перенесення в усі часи виступало важливим засобом розвитку і зміни активного складу лексики. Тому кажуть, що мова – це “цвинтар мертвих метафор”. Чимало сучасних назв, які ми сприймаємо як позбавлені образного змісту, є за походженням “застиглими”, “мертвими” метафорами: галузь науки, плоди праці, народження вірша. Із греко-латинського метафоричного “цвинтаря” примандрували такі поширені в інтернаціональному академічному вжитку терміни, як соціум, парадигма, теорія, метод, аксіома, функція, концепція [20]. Дж. Серль вважав мертві метафори особливо цікавими для вивчення,
бо вони, висловлюючись оксиморонічно, вижили. Вони стали мертвими через тривале уживання, але їх тривале уживання свідчить про те, що вони задовольняють певні семантичні потреби [21; С.279].
Отже, справжня цінність метафори сягає далеко поза функції декорування. Внутрішня основа тексту – це його зміст, і метафора, водночас тяжіючи до цієї основи і створюючи її, виступає частиною семантичного ансамблю, матеріалом єдиного сплаву сенсів. Цей пріоритет інтегральності у взаємодії змістових компонентів залишає за теоретичним конструктом “метафоричне – неметафоричне” лише умовне, теоретичне значення.
- Риторика, ідеологія, персвазивна комунікація
- Рецензенти:
- Риторичний критицизм і сфера масової комунікації
- Метаморфози риторики на шляху з античності в постмодерн
- Неориторика: повернення до діалектичних джерел
- Риторичний критицизм: теорія жанрів і цілей сучасного персуазивного повідомлення
- Канони досконалого мовлення в інтерпретації сучасних риторик
- Цільова аудиторія та ідентифікаційні стратегії у публічній комунікації
- Аргумент у мас-медійному дискурсі
- Фігуративні засоби в риториці
- Метафорична концептуалізація світу у дискурсі мас-медіа
- Варіативність метафоричного дивертисменту
- Метафора у мережі означників культури
- Природа і структура метафори
- Когнітивні можливості метафоричного вислову
- Сценарій – семантичне “гніздо” метафори
- Типові метафоричні сценарії у політичному дискурсі*
- I. Неантропоморфні сценарії 1. Сценарії світу неорганічної природи
- 2. Сценарії світу органічної природи
- II. Антропоморфні сценарії 1. Метафоричні сценарії “тілесності” і фізіології
- 2. Сценарії людських “форм життя”, видів діяльності, ритуалів
- 2.1. Сценарії гри
- Метафори самоідентифікації і персоналізація ірраціонального актанта
- Комунікативні функції метафори
- Ідеологічний критицизм та аналіз систем вартостей
- Антропологічна природа і психологічна сила вартості
- Історичні варіанти трактувань поняття ідеології
- Теорія персуазивної комунікації та уявлення про соціальний вплив
- Соціально-психологічні основи теорії персуазивного мовлення
- Теорія соціального навчання – модель позитивних комунікативних ефектів
- Інокуляційна теорія впливу медіа (теорія “щеплення”)
- Теорія когнітивного дисонансу
- Змусити людину сказати “так”
- Стереотипи у практиці соціального оцінювання і мас-медійному комунікативному просторі
- Судження про групу
- Судження про групу
- Список умовних позначень назв друкованих видань
- Предметний покажчик
- Навчальне видання