logo
Rhetoric_Book

Сценарій – семантичне “гніздо” метафори

Когнітивна теорія розглядає метафору як той же аристо­телів­ський “трансфер” – розуміння явищ однієї сфери у термінах явищ іншої сфери. Але усвідомлення того, що метафоричні сценарії тісно вплетені у саму тканину мови, кардинально змінює епістемологічну по­зицію метафори – від статусу “фігури мови” до статусу “фігури думки”.

Принцип системності в організації метафор мови має далеко­сяжні наслідки. Через те, що метафори мови об’єднані навколо клю­чових слів, використання кожного із елементів концептуальної групи спричиняє ефект голограми: деталь анімує споріднені елементи мета­форичного образу, розгортає цілу картину. Легко оживають навіть загальномовні ідіоми і термінологічні сполучення: “гілка влади” – “Чи може бути здоровою одна гілка, якщо хворе усе дерево укра­їнської влади” (П, 5-11.04.01); “політичний організм” – “Політичний організм Криму під загрозою перегріву” (ПіК, 12-18.03.02); “джерела інформації” – “Як з такого інформаційного джерела сьорбнеш – не те, що козенятком – здоровенним бородатим козлищем станеш” (П, 21.12.04); “свіжі обличчя” – Гримаси “свіжого обличчя” (Не всі ймовірні учасники помаранчевого мегаблоку підтримують запро­поновану Віктором Балогою топ-десятку” (Е, 21-38.06.07).

Об’єкт означування співвідносять не лише з одиничним пред­метом іншого тематичного ряду, певною мірою порівняння завжди стосується всіх елементів цього ряду, ширшої категорії загалом. До­відавшись про “нові страви політичної кухні”, читач очікує інфор­ма­ції про “шеф-кухаря” та “інгредієнти фірмових страв”. Образ “хворий” легко викликає в уяві образ процесу діагностування та лікування, а також його координаторів і атрибутів (лікаря, ліків, рецептів), при­чому ця асоціативна реакція спонтанно виникає й у стосунку до хво­рого-людини, і у стосунку до “хворої” економіки. Таке семантичне “гніздо” метафори описують у термінах “сценарію”.

Сценарій у когнітивній теорії – це сукупність взаємопо­в’я­за­них елементів однієї ситуації, одного контексту. Оскільки когнітивна теорія розглядає метафори як позначення одного об’єкта на мапі структурних зв’язків об’єкта іншого (cross-domain mapping), поняття метафоричного сценарію стосується принципу встановлення семан­тичних паралелей між двома тематичними групами. Розрізняють сфе­ру-джерело (source domain) і сферу-ціль (target domain). Метафори можна класифікувати за вказівкою на сферу-ціль (“фокус”, “тему”): поетична метафора, політична метафора, економічна метафора, ме­та­фо­ри влади, метафори інтерпер­со­наль­них зв’язків, інтрапер­со­наль­них станів. Типи метафор за ха­рак­те­ром сфери-джерела розрізняють залежно від тематики метафорич­ного сценарію, використаного у ролі означника: метафори шляху, тіла, клімату, ландшафту, гри, війни, політики, дороги.

Оскільки всі означники і означувані всесвіту внутрішньо по­в’я­зані, існує реальна можливість конструювання яких завгодно пере­не­сень і перехресних референцій. Будь-яка сфера може слу­гу­ва­ти і озна­чуваним, і означником. До прикладу, тема “сімейні сто­сун­ки” постачає означники політичній сфері: шлюбні ігри з опозицією; єв­ропейська сі­м’я; думка старшого брата, а тематичний простір “по­літичні стосун­ки” генерує метафоричні концепти сімейної сфе­ри: авторитарна чо­ловіча влада; жіноча фракція в сім’ї; у моїй сім’ї я – прем’єр-міністр.

Синонімія характерна для метафоричних концептів так само, як і для означників будь-якої іншої групи. Наприклад, ідею розвитку, руху “від” – “до” можна передати і на основі метафор “життєвого циклу” (“дорослішання”), і за допомогою метафор “шляху”. Значен­ня “складнощі” закріплене за типовими сценаріями “вузла” – який треба розв’язати, “лабіринту” – з якого має бути знайдено вихід, “ворога” – якого належить подолати. Широке асоціативне поле утво­рює тема індоктринації, впливу на свідомість: “нашпиговують мізки галичан усіляким сміттям, еліту “фарширують” подібно до ков­ба­си та законів”; “наступна передвиборча зима уже вкарбовується у підсвідомість виборців”.

Розвиток сфери метафоричних означників у дискурсі мас-ме­діа відбувається через приписування образних сенсів новим реаліям. Так, прогрес біотехнологій підказав метафору “клонування”, яка сама одразу ж почала активно “клонуватися”: “…Відсутність належ­ної за­коно­дав­чої бази дозволяє Мін’юсту клонувати безмежну кіль­кість мертво­на­роджених партій” (ПіК, 3-9.07.01); “Масове клону­вання екзит-полів” (П, 22.10.04); “Таке клонування (силових структур - Авт.) може при­вести до того, що війна за повноваження, яка зараз триває між прези­дентом і прем’єром, перекинеться і на сило­ви­ків…” (Е, 16-17.01.07).

Поняття сценарію стосується передовсім плану змісту, означ­ни­ків тексту. Воно допомагає зрозуміти, що мета­фо­ра має перспективу розгортання, “обростання” метафоричного обра­зу багатьма дета­ля­ми. Ця внутрішня потенція кожної метафори може бути текстуально зреалізованою у яких завгодно варіантах, іноді досить несподіваних, навіть парадоксальних (долар плаває, але не тоне”; “і лаври іноді пускають корені у голову”). Сила впливу ме­тафори у тому і полягає, що автор називає одну деталь сценарію, а читач уявляє цілу картину. У метафорі названі лише деякі риси схо­жості між об’єктами, тому вона відкрита не просто для розвитку, а для багатьох варіантів розвитку.

Особливе навантаження має метафора у заголовку. Наприклад, у матеріалі під заголовком “Козацькій чайці хотіли підрізати крила у місті козацької слави, бо вона птах опозиційного польоту”, цент­ральний метафоричний образ, який виріс із омонімічних значень слова “чайка”, розкрито через деталі сценарію “відпускання птаха на волю із клітки”: “У суботу, 18 серпня, на запорізькому шлюзі Дніпра було заборонено подальше пересування козацькій чайці “Пресвята Покрова”, яка бере участь в акції “Дніпро 2001” до Дня незалеж­ності. На думку організаторів акції, членів ГК “За правду!”, при­чи­ною затримки човна стали опозиційні настрої членів екіпажу. Після пікетування запорізької влади у понеділок “клітку” відкрили, і во­ле­любна чайка таки “полетіла” у напрямку Києва” (ВЗ, 21.08.04).

Якщо звести в єдине концептуальне ціле основні групи мета­фор, які функціонують у мовленні, зокрема у політичному дискурсі, то у загальній мережі перенесень виразно проступить семантико-поняттєвий “профіль” людини і образ світу у сприйнятті людини. Йдеться про те, що фізичний і соціальний універсуми осмислені в антропоцентричних і антропоморфних категоріях: людина усвідом­лює їх відповідно до своїх когнітивних можливостей та за власним “образом і подобою”.