6.7. Службові частини мови
Прийменник – це службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями служить для вираження підрядних зв'язків між словами, вказуючи на відмінок іменника або займенника (від кого? – родовий відмінок, у чому? – місцевий відмінок тощо).
Їх правопис досить часто залежить від способу словотвору. За будовою прийменники бувають прості (без, в, для, до, коло, перед), складні (з-під, з-поза, внаслідок, завдяки, навкруги) і складені (незважаючи на, відповідно до, згідно з, залежно від, у зв'язку з). Складні прийменники пишуться разом (їх більшість) і через дефіс, якщо вони починаються з частини з- або із- (з-за, із-за, з-поза, з-на, з-під, з-серед).
Оскільки більшість складних і складених прийменників утворювалися поєднанням різних частин мови, їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником (порівняйте: назустріч бурі – на зустріч з дівчиною) або від прислівників: в бік річки – дивитися вбік, з краю поля – знаходитися скраю, на початку місяця – напочатку треба встановити регламент та ін.
Прийменники дають змогу чіткіше виражати смислові зв’язки між словами в реченні, їх точне використання у відповідному контексті дозволяє уникнути небажаних двозначностей, особливо при перекладі українською мовою. Це в першу чергу стосується прийменників по, в, на, до, про, за, через, відповідно до, згідно з, залежно від, протягом тощо.
Сполучник
Сполучник – це службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення або речення (Професор Бердвіста й ряд інших учених наполягають, що вербальне спілкування складає всього 35%, а 65% інформації передається невербальними шляхами).
За значенням розрізнюють сурядні сполучники (вони з'єднують однорідні члени речення або рівноправні речення: і, зате, або), підрядні сполучники (вони приєднують підрядні речення до головного: що, як, щоб, якби, якщо, хоч, бо, тому що, через те що, ось чому, немовбито, начебто) і пояснювальні (вживаються при уточнюючих словах: тобто, або, а саме, як-от). Серед сурядних сполучників виділяють єднальні (і (й), також, ні...ні , і... і), єднально-протиставні (та, як... , так і, не тільки ... , а й), протиставні (а, але, зате, проте, однак, все ж) і розділові (або, або... , або; чи, чи... , чи; то... , то; не то ..., не то; чи то ... , чи то).
За способом уживання сполучники поділяються на одиничні (і), повторювальні (н , ні) і парні (не тільки... , а; як..., так і).
За будовою сполучники бувають прості (і, а, бо), складні (якщо, щоб, проте) і складені (та й, або й, коли б, тому що, через те що). У складених сполучниках, утворених поєднанням самостійних слів, усі складові частини пишуться окремо: так що, тому що, через те що, після того як, та й, крім сполучників тимчасом як, незважаючи на те що.
При вживанні складних сполучників слід пам’ятати про те, що їх можна сплутати з однозвучними поєднаннями повнозначного слова (займенника чи прислівника) з прийменником або часткою. Сполучники як службові частини мови з’єднують члени речення або цілі речення й не відповідають на питання, а повнозначні слова мають лексичне значення і виступають членами речення. Порівняйте: Удар словом так, щоб аж дзвеніло міддю (П. Тичина) і Неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись (М. Коцюбинський). У другому випадку слово що – займенник, а б – частка на позначення умовного способу дієслова.
Частка
Частка – це службова частина мови, яка передає ставлення мовця до викладеної інформації, що надає висловлюванню чи окремому слову певного змістового або емоційного відтінку (Хіба він не приїхав? Що ж мені робити? Він не прийшов).
За значенням частки поділяються на підсилювально-видільні (навіть, тільки, лише, аж, ні... ні), уточнювальні (саме, якраз, рівно, майже), вказівні (то, от, це), спонукальні (бодай, бо, годі, ну, давай), заперечні (не, ні, ані), питальні (чи, хіба, невже, що за), стверджувальні (авжеж, так), окличні (Що за золота у вас дитина! Ну й день!), приєднувальні (теж, також, до того ж, значить, так, то). У практиці наукового й ділового стилів зустрічаються, як правило, підсилювально-видільні, уточнювальні, вказівні, заперечні і приєднувальні частки, які мають мінімальні можливості емоційності і суб'єктивного оцінювання.
Частки, що утворюють граматичні форми (хай, нехай, би), уточнюють або підсилюють зміст речення (же, то, це, що то, що за, чи то, дарма що, хіба що, поки що), пишуться окремо. Через дефіс пишуться частки -бо, -но, -от, -то, -таки, -будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-, чортзна- (стій-бо, працюй-но, як-от, як-то, будь-хто, будь-який, казна-куди, бозна-де, чортзна- як, хтозна-що, але: кому би то, таки умів, казна в чому).
Окремо стоїть питання про правопис часток не й ні (ні... ні). Для правильного вживання цих часток перш за все треба знати їх функцію у реченні: частка не – заперечна, а частка ні – підсилювально-видільна (стверджувальна). Порівняйте: Ця річка не широка (широка? – ні). Робота не виконана (виконана? – ні). Я не знаю, ні хто він, ні до кого він приїхав (хто? –так, приїхав? – так; але знаю? – ні).
Частка не вживається:
а) при наявності реального або домисленого протиставлення (не воля, а рабство; це не президентська функція);
б) зі словами аж ніяк не, далеко не, нітрохи не, зовсім не;
в) у дієприкметниках, якщо вони мають при собі залежні слова або виконують функцію присудків: ніким не скорений народ, кімната не провітрена. Але непровітрена кімната, незадовільно, пепоширене речення неправдиві цифри – слова і словосполучення, у яких заперечення нема, а просто констатується певний факт (дивись про це докладніше у розділі «Способи словотвору і вживання деяких афіксів при діловому спілкуванні»).
Підсилювально-видільна частка ні (ні... ні) вживається:
а) у реченнях із заперечним присудком (Вона його ні словом не вкорила);
б) при повторюванні єднального сполучника (Був ні гарний, ні поганий, ні старий, ні молодий);
в) у фразеологізмах типу ні риба ні м'ясо, ні світ ні зоря, ні се ні те, ні за що.
Частку ні треба відрізняти від префікса ні- у складі слів, що без нього не вживаються (ніяковість, нікчемний, німота), або від займенників і прислівників без підсилювальної частки (ніхто не відвідує, нікуди не дінешся).
МОДУЛЬ 4. СТРУКТУРНИЙ РІВЕНЬ: ТЕКСТ
Теоретичний блок модуля
РОЗДІЛ 8. ТЕКСТ, ЙОГО ОДИНИЦІ, ЗВ'ЯЗКИ, ТИПИ.
КРИТЕРІЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ОЦІНКИ
- 1.1. Розвиток мови документів
- 1.2. Лінгвістика як наука і дисципліна
- 1.3. Мовна норма та її система. Культура мови
- 2.1. Загальна характеристика, визначення документної діяльності
- 2.1.1. Функції документів
- 2.1.2. Класифікація документів
- 2.2. Стандартизація ділових паперів. Формуляр; бланк; трафарет. Реквізити документа: місце й послідовність розташування, вимоги до оформлення
- 1.1. Розвиток мови документів 1
- 2.3. Вимоги до тексту як основного реквізиту документа
- 2.3.1. Основні елементи тексту. Правила й вимоги до укладання, оформлення
- § 41. Звук і фонема. Говорячи про звукові зміни, ми почасти перейшли від...
- § 41. Звук і фонема
- Не скорочують в офіційно-діловому мовленні
- Правила скорочування слів у бібліографічному описі
- Правила написання абревіатур
- Виноски, посилання
- Загальні правила оформлення та укладання посилань
- Загальні правила оформлення цитат
- Скорочення тексту в цитаті
- 2.3.2. Додаткові елементи тексту. Правила й вимоги до укладання, оформлення, правопису
- Лексичні та фразеологічні засади документознавчої діяльності
- 3.1. Вимова й правопис приголосних у звукосполуках
- 3.2. Подовження приголосних та подвоєння літер
- 3.3. Спрощення в групах приголосних
- 3.4. Чергування приголосних
- 3.5. Зміни приголосних основи при словотворенні
- Правопис голосних
- 3.7. Чергування голосних
- 3.8. Основні закони милозвучності мови та фонетичні засоби її досягнення
- 4.1. Вживання великої і малої літер у власних та загальних назвах
- 4.2. Правопис та передавання на письмі іншомовних власних назв
- 4.3. Правила переносу
- 4.4. Вживання апострофа
- 4.5. Вживання м'якого знака
- 1. М'який знак пишемо:
- 2. М'який знак не пишемо:
- 4.6. Правопис префіксів
- Правопис префіксів
- 2. Префікси в іншомовних словах
- Префікси в іншомовних словах
- 4.7. Правопис суфіксів
- 4.8. Правопис складних слів
- 5.1. Лексикологія: предмет вивчення, завдання, значення.
- 1. Терміни
- 2. Професіоналізми
- 3. Неологізми
- 4. Інтернаціоналізми
- 5.2. Фразеологія: предмет вивчення, одиниці, функціональність.
- 1. Канцеляризми
- 2. Кліше, штампи
- 6.1. Іменник
- 2.1. Відмінювання іменників
- Відмінкові закінчення іменників і відміни
- Відмінкові закінчення іменників II відміни чоловічого роду
- Відмінкові закінчення іменників II відміни середнього роду
- Відмінкові закінчення іменників III відміни
- Відмінкові закінчення іменників IV відміни із суфіксом -ат-/-ят-
- Відмінкові закінчення іменників IV відміни із суфіксом -ен-
- 2.1.5. Відмінювання множинних іменників
- 2.1.6. Відмінювання прізвищ, імен, імен по батькові
- 2.1.7. Особливості творення та відмінювання імен по батькові
- 2.3. Рід іменників
- 2.4. Правопис складних іменників
- 3. Синтаксичні функції іменників
- 6.2. Прикметник
- Характеристика якісних прикметників
- 1.2. Характеристика відносних прикметників
- 1.3. Характеристика присвійних прикметників
- 1.4. Проміжні розряди прикметників
- 1.4.1. Присвійно-відносні прикметники
- 1.4.2. Присвійно-якісні прикметники
- 1.4.3. Відносно-якісні прикметники
- 2.1. Правопис складних прикметників
- 6.3. Числівник
- 2.1. Узгодження числівника з іменником
- 2.2. Правопис числівників з іншими словами
- 6.4. Займенник
- 6.5. Дієслово
- 6.6. Прислівник. Особливості правопису і вживання
- 6.7. Службові частини мови
- 8.1. Текст: основні підходи та параметри вивчення
- 8.2. Одиниці тексту: висловлювання, надфразова єдність (складне синтаксичне ціле), зв'язки між ними. Структура
- 8.3. Тексти з ланцюговим та паралельним зв'язком.
- 8.4. Види текстів за способом викладу
- 8.5. Дискурс
- 8.6. Основні риси тексту як критерії для лінгвістичної характеристики
- 9.1. Документи щодо особового складу Заява
- Резюме Чухальова Олександра Володимировича
- Маю публікації в газетах та журналах. Працюю на комп’ютері.
- Накази щодо особового складу
- Автобіографія
- Характеристика
- 9.2. Довідково-інформаційні документи
- Пояснювальна записка
- Пояснювальна записка
- Доповідна записка
- Доповідна записка
- Протокол
- Протокол № 10
- Витяг з протоколу
- Витяг із протоколу № 6
- Службові листи
- Обов'язкові реквізити листа
- Загальноприйняті правила в діловому листуванні
- Типи службових листів