6.5. Дієслово

Серед класу дій основною частиною мови є дієслово – самостійна частина мови, яка означає дію або стан (читати, хворіти) і відповідає на питання «що робити?» або «що зробити?».

На відміну від таких слів, як ходьба, молотьба, ця частина мови не називає дію, а характеризує її в часі (ходжу – ходив – буду ходити). Час – специфічна категорія граматики, притаманна тільки дієслову. Це певна умовність, яка дозволяє словам стати дієсловами з появою процесуальних форм категорії часу, виду й особи.

Якщо, наприклад, проаналізувати словосполучення жовтий лист і жовтіючий лист, то можна зробити висновок, що за граматичними ознаками вони нічим не відрізняються (відповідають на однакове питання який?, пояснюють іменник, узгоджуючись з ним у роді, числі й відмінку, мають однакові закінчення), але за лексичним значенням – це різні слова: жовтий має постійну ознаку, а жовтіючий – ознаку, змінну в часі, тобто дійову ознаку. Ось чому перше слово – це прикметник, а друге – дієприкметник.

Ще більше підстав класифікувати слова типу вивчаючи, замислившись як форми дієслова – дієприслівники. Справа в тому, що за граматичними ознаками, як і прислівники, вони не змінюються й відповідають на ті самі питання, але лексично характеризують додаткову дію, що відбувається одночасно з основною: Він ішов (основна дія), замислившись (додаткова дія).

Таким чином, до поняття дієслово належить п'ять форм: інфінітив (написати, вчитися), безособова форма (написано, забуто), дійсний (працюю, вчилася, прочитаю), умовний (працював би) і наказовий способи дієслова (працюй), дієприкметник (працюючий) і дієприслівник (відпочиваючи – відпочивши).

Дієслова мають доконаний або недоконаний вид (писати – написати), можуть бути перехідними, якщо вимагають після себе іменник або займенник у знахідному відмінку без прийменника (виконувати завдання), і неперехідними, змінюватися за особами, числами (я пишу, ти пишеш, вони пишуть) і в минулому часі за родами (світив, світила, світило).

У теперішньому часі та в простій формі майбутнього часу дієслова розрізнюються за дієвідмінами.

До першої дієвідміни належать дієслова, в яких при відмінюванні в усіх закінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [е], а в третій особі множини – -уть (-ють): будую, будуєш, будує, будуємо, будуєте, будують. В інфінітиві такі дієслова закінчуються на -ити (будувати).

До другої дієвідміни належать дієслова, в яких при відмінюванні в усіх закінченнях (крім першої особи однини) з'являється звук [и], а в третій особі множини -ать (-ять): зроблю, зробиш, зробить, зробимо, зробите, зроблять. В інфінітиві такі дієслова закінчуються на -ити (зробити).

До жодної з дієвідмін не належать слова на -повісти (доповісти), а також слова дати і їсти. Дієслово бути змінюється у парадигмі першої дієвідміни.

У системі дієслова окремо стоять питання про дієприкметник і дієприслівник.

Дієприкметник поєднує в собі дієслівні ознаки з прикметниковими. З одного боку, дієприкметник указує на дію, має вид (доконаний чи недоконаний) і буває перехідним чи неперехідним (співаючий пісню птах – спійманий птах), а з іншого, пояснює предмет і змінюється за родами, числами й відмінками (достигле яблуко, достиглого яблука, достиглому яблуку тощо). Дієприкметник разом із залежними від нього словами утворює дієприкметниковий зворот, який виділяється комами, якщо стоїть у реченні після означуваного слова: Траншея, вирита в повний профіль, спускається все нижче (О. Гончар).

Дієприслівник називає додаткову дію, поєднуючи в собі дієслівні ознаки (вид) з прислівниковими (незмінюваність): відпочиваючи – відпочивши. Дієприслівники недоконаного виду утворюються від основи теперішнього часу (третьої особи множини) за допомогою суфіксів -учи або -ючи для дієслів першої дієвідміни (кажучи, сміючись) і -ачи або -ячи для дієслів другої дієвідміни (лежачи, говорячи). Дієприслівники доконаного виду утворюються від форми минулого часу чоловічого роду за допомогою суфікса -ши (доповівши). Дієприслівники і дієприслівникові звороти переважно виділяються комами.

При використанні дієслівних форм у практиці професійного спілкування слід орієнтуватися на загальноприйняті правила й традиції, щоб уникнути найтиповіших помилок, а саме:

1. У діловій мові найпоширенішою є форма теперішнього часу в першій чи третій особі множини, яка має значення позачасовості. Недоконаний вид передається складеними формами – «розщепленими присудками» (не здійснюватимуться, а будуть здійснюватися), а доконаний утворюється за рахунок префіксації (завізувати, запроектувати). Це дозволяє ліквідувати у професійному спілкуванні суб'єктивність і створити атмосферу абсолютної об’єктивності.

2. До специфіки ділового стилю належить також уживання інфінітива й безособових форм у значенні наказового способу дієслова: Відрядити слюсарів до електроцеху, Забороняється тощо.

3. В українській мові немає пасивних дієприкметників теперішнього часу. Російські активні дієприкметники теперішньою часу на -ущ- (-ющ-), -ащ- (-ящ), особливо утворені від дієслів з афіксом -ся, при перекладі українською мовою замінюються підрядними реченнями (порівняйте: рос. движущаяся колонна – укр.: колона, що рухається, рос. проживающий по адресу – укр. що, мешкає за адресою), а активні дієприкметники минулого часу утворюються за допомогою суфікса -л- (пор.: рос. почерневший – укр. почорнілий).