8.1. Текст: основні підходи та параметри вивчення

Текст (з латини – тканина, сплетіння, з'єднання) – об'єд­нана внутрішньою змістовністю послідовність знакових оди­ниць у певну зовнішньоорганізовану структуру закінчена думка. Основні властивості тексту – зв'язність, цілісність і завер­шеність.

Визначень поняття «текст» є дуже багато. Цим по­няттям послуговуються такі галузі знань, як семіотика, струк­туралізм, літературознавство, лінгвістика, видавнича справа та редагування, текстознавство, герменевтика тощо. Усі вони розглядають у цьому глобальному об'єкті певну площину, той аспект проблеми, що становить для них науковий та практич­ний інтерес. Тому підходів до вивчення, аналізу, інтерпретації тексту є багато, але не всі вони різні й суперечливі, навпаки, у них є багато спільного.

Схарактеризуємо текст загалом і розглянемо його одиниці.

Текст трактують як найвищу синтаксичну одиницю мовної системи, що є цілісною і складається з комунікативно-функціо­нальних елементів, організованих у певний комплекс для реа­лізації авторських намірів відповідно до мовленнєвої ситуації. Семантика тексту зумовлена комунікативними завданнями (обмін інформацією між комунікаторами). Структура визнача­ється особливостями внутрішньої організації одиниць тексту та зв'язками між ними в межах тексту.

Тематично-рематична конструкція тексту зумовлена актуа­льним членуванням висловлювання, тобто виділенням у кож­ній структурній одиниці відомого (теми) і даного (реми). Тема і рема становлять відповідно «основу» та «ядро» тексту, вони «основні елементи актуального поділу речення, тобто: 1) осно­ва висловлювання – це те, що є відомим у цій ситуації чи при­наймні може бути зрозумілим, а також те, з чого виходить мо­вець у своєму повідомленні; 2) ядро висловлювання – це те, що мовець повідомляє про основу висловлювання» [13; 256]. Тема завжди передує ремі, і в ремі завжди повинно з'явитися невідоме, те, що може повідомити мовець.