8.2. Одиниці тексту: висловлювання, надфразова єдність (складне синтаксичне ціле), зв'язки між ними. Структура

Одиницями тексту є висловлювання (фраза), надфразова єд­ність (змістово та синтаксично цілісний фрагмент тексту, побудо­ваний з висловлювань).

Висловлювання трактується як одиниця повідомлення, що має змістову цілісність і за обсягом приблизно така, як і фраза або за­кінчене речення. Однак навіть якщо висловлювання може збіга­тися з реченням за обсягом, то структурно-семантично вони не завжди тотожні. Висловлювання від звичайного речення відріз­няється низкою мовленнєвих та позамовленнєвих чинників, на­приклад, модально-комунікативним аспектом, інтонуванням, актуальним членуванням мовного потоку, невербальними діями (жести, міміка, мовленнєва ситуація, в якій здійснюється кому­нікативний акт, сприйняття, розуміння інформації тощо). Отже, висловлювання – це семіологічна реакція [13; 48].

Надфразова єдність утворена з групи тематично (змістово) пов'язаних між собою закінчених речень, які, у свою чергу, тво­рять змістові відношення, структурно об'єднані в більші фрагменти тексту. Структурованість може досягатися лексичними, мор­фологічними, синтаксичними, стилістичними засобами і навіть ритмомелодикою чи орнаменталізмом. Ці засоби лінгвісти тексту називають «скріпками», бо вони структурно з'єднують фрагмен­ти тексту в єдине тематичне ядро.

На композиційному рівні надфразові єдності та їхні структур­но більші зрощення виділяються графічно як абзаци, параграфи, пункти, розділи тощо. На рівні синтаксичному, об'єднані певною тематичною підтемою, що концептуально підпорядкована основ­ній (центральній, магістральній, макро) темі, надфразові єднос­ті становлять текст. Одна надфразова єдність завжди матиме одну тему. Навіть якщо вона буде дрібною, незначною, проте все одно буде виділена і виражена окремо. Перехід від однієї теми до іншої сигналізує про межу іншої надфразової єдності. Центральна тема тексту проявляється в ключових словах та по­няттях, вони, зрештою, також виконують роль «скріпок» і роб­лять текст цілісним.

Надфразову єдність потрібно відрізняти від абзацу (або пе­ріоду), бо це одиниці різних рівнів поділу та організації певно­го фрагмента тексту.

Надфразова єдність – це семантико-синтаксична одиниця текс­ту, яка містить мікротему, підпорядковану основній темі тексту.

Абзац – це композиційна одиниця, виділена структурно, яка ділить текст на важливі частини. Текст, що має абзаци, сприймається візуально легше. Функції абзацу: логіко-смислова; емоційно-експресивна, акцентно-видільна.

На семантично-граматичному та композиційному рівнях абзац та надфразова єдність можуть збігатися, хоча при цьому що абзац, що надфразова єдність зберігають свої відмінні ознаки. Що більше текст стандартизований, то більша вірогідність збі­гу синтаксичного й композиційного поділу. Наприклад, у текстах офіційно-ділової, наукової, навчальної літератури абзацний по­діл часто збігається з синтаксично-семантичним, бо ці види літе­ратури мають досить високий рівень структурованості, логічнос­ті викладу, завершеності думки тощо.

Автор користується абзацним поділом для того, щоб виділи­ти, акцентувати:

1. нову мікротему;

2. важливу інформацію;

3. емоційну деталь;

4. несумісні подробиці за логікою, послідовністю викладу тощо.

Надфразова єдність і абзац постійно перебувають у взаємо­зв'язку і взагалі взаємозумовлені й взаємозалежні як одиниці тексту. Тобто кожен текст залежно від жанру та стилю має свою структуру, а отже, зумовлений низкою семантично-синтаксичних, лексично-фразеологічних та композиційних чинників тво­рення. Також побудова тексту залежить від теми, завдань повідо­млення, викладу матеріалу, індивідуального стилю автора тощо. Хоча й останній чинник – індивідуальний стиль та набір улюбле­них стилістичних засобів автора – більшою чи меншою мірою, але також має підпорядковуватися загальній стильовій домінанті.

Текст з погляду обсягу звичайно прирівнюється до цілісного закінченого твору, який може поділятися на менші структурно-змістові частини: висловлювання та надфразові єдності, що скріплені між собою. Інколи надфразова єдність становить текст, тобто дорівнює повному тексту твору.

Текст структурно складається з умовних трьох частин: 1) зачи­ну (вступу); 2) розгортання (чи основної, аргументної частини); 3) закінчення (висновку). Проте може й не мати якоїсь із частин, наприклад, вступу чи висновку.

Для текстів офіційно-ділових документів загалом визначи­ти єдину структуру чи набір композиційних елементів неможли­во з кількох причин: 1) для кожного з видів документів є перелік регламентованих реквізитів, для деяких документів визначено навіть структуру; 2) обсяг текстів різний, відповідно, величина тематично-структурних компонентів і графічний поділ (рубри­кація) тексту різні; 3) жанрові закони кожного з видів доку­ментів також впливають на структуру документа.

Більшість текстів, однак, має умовний структурний поділ на три класичні частини: вступ, основна частина, висновки. Звіс­но, є й такі, що складаються лише з основної частини (основної чи висновкової чи ухвальної) чи двох (зазвичай, основної або констатувальної та висновкової чи ухвальної).

Крім того, документи з регламентованим порядком викла­ду, наприклад, протоколи, накази, статути, правила, рецензії, анотації, або документи з високим ступенем стандартизації ма­ють прогнозовану структуру, яка у свідомості підготовленого реципієнта набуває адекватного відображення: він знає, що за чим у тому чи тому тексті документа буде йти. Проте є документи, які мають довільну композицію, а отже, і форму викла­ду, наприклад, ділові листи, службові записки, автобіографії, резюме. Виклад залежить від композиції тексту, іншими сло­вами: організації, розташування інформаційних блоків (тема­тично-структурних елементів) у певному порядку, за логікою розгортання думки, сюжету тощо.

Варто додати, що на композицію тексту впливають, зумовлю­ють його виклад також сталі лексичні й синтаксичні одиниці, готові мовні формули. Вони, до того ж, формують тональність документа, надають йому «канцелярського» звучання.

Лексико-синтаксичні конструкції об'єднуються в тематично завершені інформаційні блоки, які підпорядковуються основній темі також структурно, графічно, виділяються абзацним відсту­пом чи рубрикою (розділ, стаття, пункт, параграф тощо). Руб­рикація логічно впорядковує текст і виділяє або ж відділяє ос­новні окремі підтеми.