1. Терміни

У кожній мові є однозначні (моносемічні) слова, лексичне значення яких закріплене лише за однією істотою, предметом, явищем, дією тощо. Здебільшого ці однозначні слова представ­лені термінами, хоча може бути й власне однозначне слово. Терміни пов'язані з науковою мовою, проте використовуються і в спеціальній професійній лексиці, і в активній, якщо термін закріпився і став загальновживаним, і в адміністративно-діловій тощо.

Терміни творять в лексикології свою підсистему, яка вивчає сукупність усіх найменувань наукових понять, термінологію. За кожним терміном закріплене конкретне наукове поняття з певної наукової сфери. Поняття, що закріплене за терміном, має статус так званої мовної конвенції (домовленості) між учени­ми, фахівцями певної галузі, мовознавцями тощо і, відповідно, пояснюється і розуміється ними однозначно. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, відомий завдяки дефініції – лаконічному логічному конкретному та однозначному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тоб­то його зміст і межі вживання. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, до­дається до нього. Термін, на відміну від інших лексичних одиниць, не залежить від контексту і має відносно стале значення (при­наймні в межах своєї терміносистеми), хоча завжди внутрішньо пов'язаний з іншими термінами. Термін так само, як і будь-яка лексична одиниця, двоплановий, тобто має два аспекти у визна­ченні та творенні: понятійний та структурно-мовний. Ці аспекти взаємопов'язані і загалом залежать від мовної дифузії та функ­ціональності терміносистем тощо. Отже, зважаючи на зазначе­не, можна дати таке визначення терміна: це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Усі терміни мають певні властивості й риси:

а) наявність визначення (дефініції);

б) моносемічність терміна в межах однієї предметної галузі, наукової чи професійної сфери;

в) системність терміна, що полягає в зв'язку з іншими термінами певної предметної сфери;

г) стилістична нейтральність, а отже, відсутність експресії, образності, емоційно-оцінних відтінків.

Терміни поділяють на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спіл­кування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах.

Терміни варто відрізняти від номенклатурних найменувань. Номенклатура – це сукупність внутрішньо не пов'язаних понять, предметність яких яскраво засвідчена: наприклад, відо­ма номенклатура географії, що складається з назв річок, озер, гір, міст, країн, номенклатура промисловості, де все проду­кується за одним рецептом, зразком, моделлю тощо. Тобто до номенклатури зараховують: 1) серійні марки машин, приладів, вер­статів, одним словом, назви різноманітної продукції, що випу­скає виробництво; 2) найменування підприємств, установ, організацій тощо; 3) географічні, хімічні, зоологічні, лексичні та інші назви. Номенклатура, кажучи образно, – це ярличок предмета, явища, поняття. Якщо в основі терміна лежить за­гальне поняття, то в основі номенклатурної назви – конкрет­не одиничне. Номенклатура не утворює системи, дефініція для неї неможлива, тому вона замінена простим описом.

В офіційно-діловому стилі терміни часто вживані, тому дуже важливо перевіряти їх значення, правильне вживання та напи­сання за спеціальними словниками останніх видань, оскільки неточне вживання того чи того слова може мати небажані наслідки, а документи, як відомо, повинні мати високий ступінь вірогідності й точності висловлювання.