1.2. Лінгвістика як наука і дисципліна

Лінгвістика (або мовознавство) – наука, що вивчає мову в її статиці й динаміці, найрізноманітніших проявах, взаємодії та зв'язках з іншими соціальними, культурними, історичними, ментальними явищами.

Сучасна лінгвістика становить розгалужену систему й поділяється на низку підсистем. Так, поділ на теоретичне й прикладне мовознавство стосується як конкретного, так і загального мовознавства. Теоретичне мовознавство вивчає сутність і природу, будову й організацію, функціонування й розвиток мови. Прикладне мовознавство розв'язує практичні завдання, що стосуються використання мовних засобів, методики вивчення, наукове обґрунтування мови, створення й удосконалення самого письма та спеціальних форм передачі мови.

У системі сучасної лінгвістики виділяють також синхронну й діахронну, динамічну й статичну, традиційну й сучасну, прикладну, дескриптивну, лінгвістику універсалій, соціолінгвістику, прагмалінгвістику, нейролінгвістику, психолінгвістику, когнітивну лінгвістику, етнолінгвістику, комунікативну лінгвістику тощо.

У мові розрізняють три основні функціонально-структурні компоненти, кожний з яких має своє специфічне призначення.

Фонетика – матеріальна оболонка мови. Вона дає змогу передавати й сприймати інформацію.

Лексика членує світ на окремі частинки й присвоює їм умовні назви, якими оперуємо, будуючи висловлювання.

Граматика виражає зв'язки між різними явищами та деякі найважливіші властивості буття (час, число тощо).

Названі функціонально-структурні елементи мають власні системи засобів, потрібні для виконання мовою своїх функцій – спілкування й формування думок (комунікативної й мислетвірної функцій).

До системи мови належить також стилістика, хоча її не можна назвати рівнем, бо вона не має спеціальних – стилістичних – одиниць мови, проте вона нерозривно пов'язана з іншими рівнями мовної системи; вивчає мовні засоби вираження, сферу їхнього використання, особливості усного й писемного мовлення, їхні контекстуальні відповідності тощо. У сучасному лінгвістичному словникові виділяють лінгвістичну стилістику. Вона вивчає стилі, види, типи мови, які визначені певними умовами, ситуацією, метою звернення і розрізняються за використаними в них мовними засобами. Завдання лінгвістичної стилістики полягає в з'ясуванні специфіки кожного зі стилів, їхніх відмінностей, умов функціонування і взаємодії та взаємопроникнення. Тобто стилістика невідривна від лінгвістики загалом. Крім того, вона впливає на текст, його лексико-фразеологічне наповнення, синтаксичні конструкції, жанрове структурування тощо.

Формування висловлювання відбувається послідовно на таких семи рівнях. Найнижчий рівень – фонемний. Фонеми (звуки мови, які ототожнюються з типовими звуковими еталонами в нашій свідомості) слугують для побудови всіх інших рівнів, наділених уже певним змістом.

Наступний рівень – морфемний. Морфеми виражають найзагальніші елементи змісту й є будівельним матеріалом для слів.

Лексичний рівень передає вже конкретні елементи змісту, але слова самі по собі ще не моделюють зв'язків між явищами.

На можливі зв'язки одного явища з іншим вказують слово­форми. Щоб мати змогу пов'язати слово з іншим, ми повинні надати йому однієї з форм, властивих цьому виду слів.

Рівень словосполучення уточнює значення окремих слів і вказує на певний зв'язок між двома чи більше явищами. Щоб утворити речення, слова потрібно спочатку пов'язати в словосполу­чення.

Речення, яке акумулює в собі всі нижчі рівні, виражає певний зміст, становить висловлювання. Проте часто одного речення буває недостатньо, щоб повністю висловити думку, інформацію.

Найвищим рівнем вираження інформації є текст. Він може складатися як з одного речення (так само, як і речення може складатися з одного слова: Вечоріє), але найчастіше поєднує певну кількість речень.

У цьому посібнику зосередимося на правописних нормах і та­ких лінгвістичних рівнях, як лексичний, граматичний (морфологічний та синтаксичний), структурний, тобто текст. Розгляд цих засадничих рівнів дасть змогу виконати завдання дисципліни:

1. актуалізувати набуті знання з української мови;

2. надати можливість систематизувати та поповнити знання з розділів української мови, які стосуються документної діяльності;

3. забезпечити оволодіння нормами української літератур­ної мови, зокрема графічними, орфоепічними, орфографічними, лексичними, морфологічними, синтаксичними, пунктуаційними, стилістичними тощо;

4. сформувати вміння аналізувати структуру тексту, укладати й оформлювати документи з урахуванням їхніх основних і допоміжних елементів, мовних особливостей тощо.