Інокуляційна теорія впливу медіа (теорія “щеплення”)

Уміння не піддаватися чужому впливові не менш важливе, як уміння користати із власних аргументативних технік. Очевидно, си­ла персуазивної дії приблизно дорівнює здатності до протидії, і тому розробка психологічно ефективних технологій наступу є водночас внеском у розробку стратегій захисту. І навпаки. На практиці стій­кість внутрішніх установок самозбереження іноді випробовується у ситуаціях межової екзистенціальної напруги: у таборі для військо­вополонених, при зіткненні журналіста із групами адміністративного тиску чи фінансового “заохочення”, при контактах молодої людини із асоціальними групами. Як зробити позитивні установки стій­кі­ши­ми? Від яких чинників залежить опірність до персуазивних атак з бо­ку агресивного інформаційного середовища?

Найвідоміший американський дослідник теми персуазивної стійкості Г. Макгір вважав, що мутації атитюдинального комплексу виникають під зовнішнім тиском не лише внаслідок психологічної слабкості людини, а й через відсутність навичок протистояння анти­со­ці­альним ідеям. Але якщо існують засоби впливу на уявлення і по­ве­дінку людей, то так само мають існувати і механізми резистент­ності, які перешкоджають зміні засвоєних принципів, правил і уяв­лень. За­своєні людиною суспільно-конвенційні вартості, на думку Макгіра, захищає не що інше, як осмислений аналіз їх деструктивної альтер­нативи. Для того, щоб набути стійкості до провокативних атак, по­тріб­на реальна зустріч або експериментальна гра із поданою у спо­кус­ливій формі непевною ідеєю.

Процес вироблення опірності до антиконвенційних меседжів можна вважати аналогічним до процесу імунізації організму, щепле­ного проти вірусу. У нормі фізичне тіло на незначну дозу вірусу від­повідає активізацією процесів захисту. Інформаційне тіло захища­ти­меться від руйнувань подібним чином. В експериментах Макгіра і його послідовників було застосовано подібну практику імунізації стосовно добре відомих ідей, загальноприйнятих уявлень, що їх Макгір називав “культурними труїзмами”. До таких належали, на­приклад, твердження “обов’язково слід щоразу чистити зуби після їжі”, “більшість психічних хвороб незаразна” або ж “кожен мусить бути патріотом”. Оцінка істинності таких висловлювань у контроль­но-експериментальних групах була дуже високою – понад 13 балів за п’ятнадцятибальною шкалою. Після контратитюдинальної психоло­гічної обробки учасників експерименту (було презентовано аргумен­ти протилежного змісту) рівень довіри до культурних труїзмів зни­жувався до позначки нижче за 7 балів. Отримавши такі результати, Макгір зробив висновок, що сила культурних труїзмів полягала не у їх вартості як такій, а у їх статусі самоочевидних істин, що не під­лягають критиці, сумніву чи обговоренню. Зовсім інші результати давала контратитюдинальна пропаганда після серії “щеплень”, коли люди були ознайомлені із альтернативними поглядами, але виробили вміння їх заперечувати. Досвід самооборони сприяв виробленню ан­тивірусу і розщепленню стороннього ідеологічного тіла. У такому разі критика не означатиме негайної дискредитації, носій ідеї не втра­чатиме довіри до неї при першій-ліпшій зміні контексту.

Макгір наполягав на висновкові, що ознайомлення із вони-позицією і безпосередня участь людини у набутті персуазивної опір­ності є “загартовувальною” процедурою, набагато ефективнішою, аніж презентація суцільної “підтримки” на користь теорії. Тому, наприк­лад, доцільно пропонувати школярам не лише аргументи проти вжи­вання наркотиків, тютюну чи алкоголю, а й ознайомлювати їх із ар­гументами “за”, після чого просити написати есе, яке б пояснювало, у чому вразливі сторони аргументації на користь шкідливих звичок. Інокуляція у передвиборчій політичній кампанії означає не лише презентацію аргументів опонента, а й прогнози масованого наступу “ворожих” поглядів (“слід очікувати наступу”, “опоненти готують велику провокацію”, “вони намагаються керувати вашою свідомістю і вибором”), які сприяють загостренню сенсу реальності і внутрішній мобілізації аргументів для “відсічі”.

Загалом же теорія інокуляції дозволяє подивитися на комуні­ка­ційний процес під кутом зору імунізації до зла у загально­політич­но­му чи загальнокультурному масштабі. Знання про зло не перешко­джає, а допомагає правильному етичному вибору, хоча чимало лю­дей може виявитися дезорієнтованими щодо того, який полюс протилежних уявлень вимагає посилення (як і сам комунікатор не гарантований від конфузу). Ревізія масиву “великих цінностей” – необхідний про­цес, який допомагає виходити на новий виток спіралі їх розвитку і стимулює соціальну творчість.