Еволюція поглядів на систематизацію соціального капіталу

Постановка проблеми. Підвищений інтерес до проблематики соціального капіталу, що спостерігається останнім часом, пов'язаний, насамперед, із широкими можливостями результативного визначення стану формування демократичного суспільства в Україні, яке знаходиться поки що в зародковому виді [1], в таких категоріях як соціальні мережі, довіра, соціальна стабільність, соціальна згуртованість, соціальна єдність, активний соціальний ресурс та інші.

В цьому аспекті потребує невідкладного з'ясування питання про соціальний капітал як потенціальний ресурс економічного зростання та його джерел; виокремлення тих типів ресурсів, які люди отримують завдяки своїм соціальним зв’язкам; дослідження впливу соціального капіталу на зростання людського капіталу та визначення ролі перерозподільних функцій соціального капіталу в системі ринкового середовища.

Між тим, відсутність реального соціального капіталу, його роз'єднаність, шкодить довірі й спільним діям. Поряд з цим, виникає також стійкий небезпідставний сумнів, що соціальний капітал дотепер не має усталеного визначення. Все це робить актуальною проблемугенезису еволюційної парадигми соціального капіталу та систематизації поглядів в концепції соціального капіталу.

Аналіз останніх публікацій.Розробка концепції соціального капіталу достатньо представлена в сучасній соціально-економічній [3-6;9;13-15;19], соціолого-психологічній [10-12;16-18] і політологічній літературі [2;5;8;14], однак, було б перебільшенням стверджувати, що проблема систематизації підходів в дослідженні природи соціального капіталу перебуває в центрі уваги. Між тим, в процесі аналізу ролі, місця і впливу соціального капіталу на суспільно-економічне життя виникають серйозні труднощі концептуального характеру, які пов'язані з наявністю різних точок зору на категорію «соціальний капітал», тобто з невизначеністю самого предмета дослідження.

Цілком очевидно, що при існуючій розмаїтості підходів до систематизації теорій соціального капіталу виникає невирішена проблема співвідношення цих підходів і визначення перспектив їхнього використання в подальших дослідженнях такого феномену як соціальний капітал.

Мета статті. Проаналізувати еволюцію поглядів і підходів до систематизації теорій соціального капіталу, визначити їхній зміст та розробити їх наукову класифікацію і перспективи використання в подальших дослідженнях соціального капіталу. Для якісного розвитку концепції соціального капіталу та її змістовного збагачення має сенс розглянути різні погляди в контексті систематизації теорії соціального капіталу і окреслити хоча б у першому наближенні структуру існуючих підходів до визначення й дослідження соціального капіталу.

Виклад основного матеріалу.Вперше термін «соціальний капітал» ми зустрічаємо в Джадсона Ханіфана, у дискусії по сільських школах у 1916 році. Він використав цей термін для опису «тих значущих обставин, що впливають на повсякденне життя кожного». Ханіфан дійшов висновку про необхідність виховання доброї волі, братерства, симпатії один до одного й вміння налагоджувати соціальні стосунки між людьми, які «утворюють соціальну одиницю».

Через півстоліття термін «соціальний капітал» почав широко вживатися в літературі. Свій внесок у це зробили, перш за все зарубіжні дослідники. Так, Джейн Джекобс – у застосуванні до міського життя й добросусідства, Пьєр Бурдьє – по відношенню до соціальної теорії. У 80-их рр. роках Джеймс Коулман увів цей термін в академічне обговорення в контексті освіти. У 90-их рр. Роберт Патнем застосував соціальний капітал в популярній темі для політичних дискусій, тоді ж тему «соціального капіталу» підхопив також Світовий Банк.

Насправді поняття «соціальний капітал» є розмитим і неоднозначним. Економістам воно важливе для розуміння неформального боку існування ринку. Політологи пов'язують цей термін з довірою до влади; фахівці з PR-технологій воліють говорити про капітал репутацій. Для соціологів соціальний капітал означає, передусім, якість соціальних зв'язків у таких вимірах як довіра, взаємоповага і взаємодопомога.

У зв'язку з тим, що важко знайти чітке визначення соціального капіталу, у літературі інколи має місце його інтерпретація за принципом «від зворотного». Тобто, дослідники визначають ті суспільства, які відрізняються корупцією, хабарництвом, взаємною недовірою влади і суспільства як такі, що в них відсутній або не розвинутий соціальний капітал.

В останні десятиліття спостерігається свого роду «капіталізація соціології» – явне захоплення терміном «капітал»: поряд з існуванням понять «людський капітал», «інтелектуальний капітал», «соціальний капітал науки», «освіта як соціальний капітал» [2], з’явилися словосполучення «мовний капітал», «капітал довіри», «рефлексивний капітал», «культурний капітал», «релігійний капітал», «юридичний капітал», «капітал самостійності», «споживчий капітал» і т.д. [3].

Спочатку на генетичному рівні соціальний капітал визначався як «ресурси, засновані на родинних відносинах в групі членства» [4]. Тобто П.Бурдьє звернув увагу на існування деякого віртуального феномену, який при всій своїй символічній і важко вимірюваній природі має властивість трансформуватися у цілком конкретні переваги, можливості, врешті-решт у реальні ресурси.

З часом поняття «соціальний капітал» наповнювалося новим ресурсним змістом, оскільки в реальному економічному житті, все впливовішими на ефективність нашої діяльності стають нематеріального роду фактори, які нерідко є або вирішальними чинниками успіху, або причиною невдач, за ніби-то однакових початкових умовах і матеріальних ресурсах.

На це особливо звернув увагу Джеймс Коулмен, запропонувавши включити соціальний капітал до структури факторів ефективності виробництва і визначив його як потенціал взаємної довіри та взаємодопомоги, що цілеспрямовано і раціонально формується в міжособистісних відносинах: зобов’язання та очікування, інформаційні канали й соціальні норми [5].

Таким чином, з боку структурного підходу соціальний капітал виступає як сукупність мережних контактів, а з погляду інституціонального підходу соціальний капітал є накопиченням довіри й вимірюється кількістю накопичених зобов'язань.

Цікавий з економічної точки зору погляд Дж. Тернера [12], згідно з яким соціальний капітал є чинником, що збільшує потенціал економічного розвитку суспільства за рахунок створення й розвитку соціальних зв'язків і моделей соціальних організацій. При цьому соціальний капітал формується, по-перше, як об'єднання індивідів, що вирішують завдання фундаментального характеру і пов'язані з виробництвом, відтворенням, регулюванням і координацією основних потреб. Завдання ці вирішуються на рівні соціальних інститутів, тобто на макрорівні.

По-друге, соціальний капітал формується як корпоративні елементи людського капіталу і категоріальні елементи, які генерують соціальні відмінності, що впливають на ставлення до них у суспільстві. Це корпоративні й соціальні осередки, що представляють мезорівень.

По-третє, соціальний капітал формується як безпосередні особисті відносини в корпоративних і соціальних осередках – це мікрорівень.

Макрорівневого трактування соціального капіталу дотримується Р.Патнам [14], який вважає, що особливістю громадського життя є наявність мережі взаємин, що існують між людьми, норм цих відносин і довіра, тобто все, що дозволяє учасникам відносин діяти спільно більш ефективно в досягненні загальних цілей. До прихильників такого підходу можна віднести й Ф. Фукуяму, який розглядає соціальний капітал як певну можливість людей працювати разом заради досягнення цілей у групах і організаціях [15].

Зазвичай, кожний з рівнів розкриває специфічну картину формування соціального капіталу й дозволяє визначити ступінь соціальної активності, однак, такий, назвемо його умовно трьохрівневий підхід до визначення й дослідження соціального капіталу, трохи утрудняє концептуальне пояснення дійсності та її вплив на формування соціального капіталу. Пояснюється це тим, що соціальну реальність не можна чітко розмежувати по рівнях і тому аналіз на кожному рівні з неминучістю приводить до необхідності аналізу на двох інших.

Отже, представляється досить цікавим і плідним все-таки структурно-інституціональний підхід, при якому виділяються структурний й інституціональний бік соціального капіталу.

Структурною основою соціального капіталу виступають соціальні мережі. Р. Роуз розглядає соціальний капітал як сукупність формальних і неформальних соціальних мереж, які індивіди використовують для виробництва або розподілу товарів і послуг. Це поряд з іншими характеристиками підтверджує, що соціальний капітал виникає у відносинах між індивідами [16].

Неформальні соціальні мережі припускають наявність особистісних довірчих відносин між обмеженою кількістю індивідів, що добре знають один одного, зв'язаних кровним спорідненням, спільністю інтересів або дружбою.

Формальні мережі розглядаються як офіційні організації, що діють у рамках правового поля, що мають певну структуру, юридичний статус. Тут зв'язки між індивідами й зв'язки між організаціями опосередковані і багаторівневі.

Відносини між неформальними соціальними мережами й офіційними організаціями обумовлені наступними обставинами. Саме в рамках мережної системи відтворюються стратифікаційні розбіжності, які пов'язані з нерівним доступом до соціальних мереж. Вимірюється ж соціальний капітал ступенем охопленості тією чи іншою мережею, а також розмірами й щільністю цих мереж, міцністю й інтенсивністю мережних зв'язків.

В основі інституціонального підходу лежить проблематика довіри. Різні автори по-різному розглядають довіру стосовно соціального капіталу. Р.Патнам [14] розцінює її як елемент соціального капіталу, Е. Лессер [17] висловлює думку про те, що довіра є окремим поняттям і може бути як джерелом соціального капіталу, так і його результатом. Це твердження ґрунтується на тому, що довіра й соціальний капітал зміцнюють один одного. Таку думку підтримує також академік Кремінь В. [18]. Соціальний капітал створює міцні відносини, а довіра, яка виникає в результаті цього, в свою чергу продукує взаємність і довіру, і як результат є довіра на макрорівні, що сприяє формуванню загальних цінностей.

Однак повною мірою в руслі інституціонального підходу перебуває позиція Ф. Фукуями, що прирівнює довіру до соціального капіталу. Довіра, за Ф. Фукуямою [19], є ключовою характеристикою розвинутого людського суспільства, що проявляється й на індивідуальному, і на соціальному рівні (довіра до соціальних інститутів і держави в цілому). Саме довіра визначає прогрес, а успіх самореалізації конкретного суспільства залежить насамперед не від ринкових принципів і не від врахування традицій, а тільки від одного рівня довіри, що існує в суспільстві.

На наш погляд, безсумнівною перевагою структурного й інституціонального підходів до дослідження соціального капіталу є те, що в його основі знаходяться системоутворювальні категорії, що дозволяє досить глибоко проникнути в сутність досліджуваних реалій.

Висновки. На підставі аналізу різних підходів до дослідження соціального капіталу та узагальнивши результати аналізу, можна виділити три основних типи систематизації теорій соціального капіталу: трьохрівневий, структурно-інституціональний і предметно-функціональний. Зазначені типи систематизації теорій соціального капіталу перебувають у тісному взаємозв'язку й взаємно доповнюють один одного, що видно хоча б з того, що теорію того самого автора, класифікуючи з різних підстав, можна віднести до різних типів.

Подальші дослідження в аспекті даної проблеми дозволять теоретично коректно описувати проблемні процеси формування якісно нового інституціонального вітчизняного середовища, використовувати концепцію соціального капіталу як одну із основ розуміння соціальної структури суспільства в парадигмі раціональної поведінки.

А) Напишіть анотацію-резюме до поданої статті. Випишіть 5-6 ключових слів (словосполучень), які розкривають зміст статті.

Б) Зверніть увагу на правильність оформлення цитат і посилань в тексті статті. Які види цитування застосовує автор?

В) Проаналізуйте подану статтю за планом:

- тема, основна проблема, головна думка;

- мета й завдання автора;

- узгодженість назви статті з основним змістом;

- композиція статті, висновки;

- доречність застосування мовних засобів.

ЗАВДАННЯ 2. Напишіть оглядову статтю на одну з тем за вибором.

1. Сутність і види сучасної інфляції.

2. Методи антиінфляційної політики.

ЗАВДАННЯ 3. Запишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання складних іменників.

(Мікро)економіка, (макро)економіка, (гіпер)інфляція, (акт)повідомлення, (міні)кредит, (банк)кредитор, (біл)брокер, (брутто)премія, (мега)прибутки, (бухгалтер)ревізор, (бюджет)нетто, (країна)імпортер, (виставка)ярмарок, (грос)бух, (дебет)авізо, (купівля)продаж, (держ)бюджет, (нац)банк, (держ)пром, (банк)гарант, (напів)фабрикат, (пів)відсотка, (орендо)давець, (євро)валюта, (бізнес)одиниця, (само)окупність.

ЗАВДАННЯ 4. Запишіть, розкриваючи дужки. Поясніть написання складних прикметників.

(Фінансово)економічний, (економіко)статистичний, (пів)річний, (економічно)вигідний, (крос)факторний, (виробничо)комерційний, (функціонально)вартісний, (зовнішньо)економічний, (постачально)збутовий, (прямо)пропорційний, (високо)ефективний, (поза)бюджетний, (понад)кошторисний, (інвестиційно)комерційний, (товарно)сировинний, (вільно)конвертований, (зовнішньо)торговельний, (кредито)спроможний, (швидко)псувний, (довго)строковий, (товаро)супровідний, (розрахунково)грошовий, (проектно)кошторисний, (середньо)річний, (анти)демпінговий, (двадцяти)відсотковий, (багато)валютний, (валютно)обмінний.

ЗАВДАННЯ 5. З поданих слів утворіть складні прикметники. Поясніть їх написання. Використовуючи іменники, подані для довідок, утворіть з ними словосполучення за значенням.

Нормативний + розрахунковий; орендний + підрядний; взаємний + вигідний; аграрний + промисловий; середній + річний; матеріальний + технічний; суспільний + корисний; суспільний + необхідний; матеріальний + відповідальний.

Для довідок: особа, продукт, праця, база, обсяг, комплекс, умови, форма, ціна.

ЗАВДАННЯ 6. Виправте, де потрібно, допущені помилки в написанні складних слів. Свою відповідь аргументуйте.

А)Агро-промисловий, суспільнокорисний, виробничо-збутовий, довго-строковий, фінансово-кредитний, золото-валютний, експортно-імпортний, товаро-обмінний, поза-бюджетний, виробничо-збутовий.

Б)Біл-борд, бізнесплан, гіпермаркет, дебеткартка, євро-облігація, форс-мажор, франко-одержувач, холдингкомпанія, фондо-віддача, право-здатність, мінімаркет, товаро-обіг.

ЗАВДАННЯ 7. Відредагуйте текст. Особливу увагу зверніть на правильність перекладу та запису економічних термінів. Знайдіть слова, у яких допущено помилки на повторені на занятті правила. Поясніть правильність їх написання.

Стратегією грошовокредітної політики послідовників монетарістської школи є впровадження постійної, передбачуваної денежної політики, вільної від алогічних змін курса. Постійне збільшення грошової масси, яка перебуває в обертанні, яка приблизно дорівнює три-відсотковому росту реального об’єма виробництва, властивого довго-строковим часовим інтервалам є найкращою, з точки зору більшості монетарістів, грошовою політикою.