1. Стильові ознаки наукового стилю

Основними стильовими ознаками наукового стилю є абстрагованість, підкреслена логічність, однозначність і точність, ясність, простота і об'єктивність викладу, лаконічність і стислість наукової мови, доказовість, відсутність образності й емоційності, монологічність.

Абстрагованістьнаукового стилю створюється шляхом широкого використання мовних одиницьабстрактного й узагальненого значення, зокрема абстрактної лексики, слів, що виражають узагальнені поняття та ін. Абстрагованості тексту сприяють не тільки лексичні засоби, а й морфологічні та синтаксичні. Наприклад, узагальнено-відсторонений колорит створюють також позачасові форми дієслів, зокрема теперішнього часу постійної дії, абстрактного теперішнього часу або абстрактного майбутнього часу (Економічні закони відображають об’єктивні, постійні причиново-наслідкові зв’язки як всередині виробничих відносин, так і між ними) та дієслова третьої особи множини в неозначено-особовому значенні (Серед згагальнонаукових методів пізнання соціально-економічних процесів виділяють структурно-функціональний метод).

На синтаксичному рівні узагальнено-відстороненість виражається у виведенні із структури речення суб'єкта дії і зосередженні уваги на самій дії. Такими є неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові речення.

Підкреслена логічністьнаукового стилю виявляється в послідовності, несуперечливості висловлювання, в його доказовості й аргументованості, побудовімовлення відповідно до законів логіки зі збереженням відношень і зв'язків реальної дійсності. Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення. Вона передбачає вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратися на попередні етапи мислення, розвивати наступні, шукати джерела й причини явищ, висувати положення (тези), вміння пояснювати, обґрунтовувати та аргументувати факти, вмотивовувати висновки, що є необхідними умовами логічності мовлення.

Другою умовою логічності мовлення є правильне використання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, досягти смислової зв'язності мовлення, уникаючи суперечливості у викладі матеріалу. Йдеться насамперед про граматичну повноту висловлювання, тобто вживання повних, переважно складних сполучникових речень, оскільки сполучники дають змогу членувати змісті чіткіше передати смислові й логічні зв’язки між частинами змісту й речення. Складні речення є зручною формою вираження складної системи наукових понять, установлення певних відношень між ними: причина й наслідок,доведення й висновки тощо. Тому в текстах наукового стилю здебільшого використовуються складнопідрядні речення. Усі види речень часто ускладнені відокремленими членами речення, що підвищує їх спаяність.

Підкреслена логічність викладу виявляється також у вживанні однорідних членів речення із узагальнювальним словом, які розкривають родове поняття за допомогою вужчих, видових понять. Широко вживаються у науковихтекстах вставні слова й словосполучення, які увиразнюють логіку мислення, послідовність викладу (по-перше, по-друге, відповідно, отже та ін.). Для об'єднання частин тексту, зокрема тісно пов'язаних логічними зв'язками абзаців, використовуються слова й словосполучення, які вказують на цей зв'язок:тому, спочатку, потім, насамперед, насамкінець тощо. Підкресленій логічності й послідовності викладу сприяє також і прямий порядок слів у реченні.

Точність і однозначністьнаукового стилю формуються на основі зв'язку мовлення з дійсністю і мисленням, їх можна досягти за умови глибокого знанняпредмета мовлення, мовної системи й вироблених мовленнєвих навичок. Точність мови — це відповідність змісту мовлення предметно-речовій дійсності, реальним особам і системі понять про них. Точність залежить від вибору слова чи вислову, а також від уміння мовця зіставляти слово, предмет (річ, ознаку, явище) і поняття. Точне слововживання забезпечується знанням системи лексичних значень, розмежуванням значень багатозначного слова, слів-синонімів, омонімів, паронімів. Вживання великоїкількості термінів, слів у прямому значенні, обмеженнясинонімічних замін творять точність наукового стилю. Багатозначні слова виступають у текстах наукового стилю лише в одному чітко визначеному контекстом значенні, завдяки чому досягається однозначність висловлювань.Крім того, у науковому стилі багато зносок, посилань, цитат, прізвищ авторів, власних назв, цифрових даних, які аргументують наукові положення і підсилюють об'єктивність та достовірність висловленого.

Ясністьнаукового стилю визначають як його зрозумілість. Забезпечується вона точністю та логічністю викладуматеріалу, що відображає логічне розгортання думки, точним називанням предметів і явищ, про які йдеться в тексті, членуванням тексту на абзаци відповідно до тем, підтем і сегментів думки, повтором домінантних, ключових і наскрізних слів.

Простота наукового тексту визначає його доступність і дохідливість. Проте не можна сплутувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Головне в мовностилістичному оформленні наукової праці щодо простоти – зробити її зрозумілою для того кола читачів, якому вона призначена.

Лаконічність і стислість наукової мови означає вміння уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повтори, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, наприклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто кальковані з російської мови. Їх краще замінити дієсловами, напр.:для опису – щоб описати, для доведення – щоб довести, для пояснення – щоб пояснити, при визначенні – визначаючи. Іменникові конструкції слід вживати лише в тих випадках, коли без них не можна обійтися.

Об'єктивністьвикладу в науковому стиліполягає у зваженості оцінювання ступеня дослідження проблеми, шляхів її розв'язання, ефективності певної теорії,рівня завершеності її вивчення, обґрунтованості результатів тощо.

Відсутність образності, емоційності. Багато вчених вважає, що науковому стилю не властива емоційність викладу і що ця традиція настільки усталилася, що перебороти її дуже важко. Проте сьогодні науковці приходять до висновку, що науковий стиль допускає елемент емоційності як другорядний, периферійний. При цьому, звичайно, слід врахувати доцільність, виправданість введення емоційних елементів у тканину наукового стилю.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної науки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового досвіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньому досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводять до втрати образного „ореолу” – за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоціації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише шкодять ясності викладу. Встановлено, що в науково-технічному різновиді власне наукового стилю емоційність є нульовою, а в науково-гуманітарному допускається незначне вкраплення емоційно-оцінних висловлювань.

Провідною ознакою наукового стилю вважають монологічністьвикладу. Проте текстам наукового стилю, як і будь-якого іншого, властива спрямованість на адресата. Вчений пише для колег з метою передати власні спостереження і висновки, спростувати чи підтвердити попередні дослідження, висловити своє бачення розв'язання якоїсь проблеми тощо. Тому він вступає в діалог, а то й полілог з попередниками та з майбутніми читачами. Діалогічність виражається у використанні запитань — відповідей, проблемних запитань, чужої мови у вигляді цитат, часто з оцінкою наведеної думки, оцінних мовних засобів, вставних і вставлених слів і конструкцій, підкресленогопротиставлення різних поглядів на проблему, спростування позицій опонентів тощо.