Експорт знань і «дволикі» технології

Інформація дедалі більше стає фактором, що визначає перспективи політичних, економічних, соціокультурних перетворень і формування національної безпеки. “Світом керує той, хто контролює найцінніші ресурси” – це аксіома. Природні ресурси, запаси яких обмежені та вичерпні, як відомо, перш ніж використовувати, треба знайти й видобути, що цілком зрозуміло. Коли ж ідеться про інформаційні ресурси, то такого розуміння поки що немає. Більше того, поняття “інформація” й “інформаційні ресурси” сприймаються нами переважно на інтуїтивному рівні. Вони ототожнюються навіть в офіційних документах із сукупністю відомостей, зафіксованих на матеріальних носіях. Тим часом інформаційні ресурси, для яких часто застосовують термін “інформаційний капітал”, відіграють дедалі більшу роль у світовому прогресі.

Порівняймо такі поняття, як знання, праця й сировина. Видобуваючи мінеральні ресурси для продажу на зовнішньому чи внутрішньому ринках, ми продаємо те, що не можна відновити, або, у випадку сільськогосподарської сировини, збіднюємо родючість своєї землі. Якщо виробляємо машини – продаємо вже не ресурс, а продукт праці. Так, він змушує витрачати енергетичні та людські ресурси, здобувати освіту, вдосконалювати знання для того, щоб випускати досконалішу технічну продукцію. Але тут починає працювати принципово нова, наукомістка економіка. Нині на світовому ринку наукомісткої продукції частка семи високорозвинутих країн становить приблизно 80 %, а, скажімо, Російської Федерації – 0,3 %.

У критерії оцінки світового господарства нині панує “концепція чотирьох прошарків”. Перший – аграрно-сировинні суспільства й економіки, основані на ресурсодобувному капіталі. Другий – науково-технологічні й індустріально-промислові, ними керує індустріально-промисловий капітал. Третій – інформаційно-комунікаційні суспільства з надмобільною торгово-фінансовою економікою, що управляється капіталом знань, інтелекту. Четвертий – ідейно та духовно інтегровані суспільства. Ринкова продуктивність цих прошарків дуже різна. Додана вартість при транспортуванні природно-сировинних ресурсів становить лише 1 відсоток. Додана вартість при виготовленні кольорових телевізорів – одного з видів продукції другого прошарку – вже 16 відсотків. Цей же показник при виготовленні суперкомп'ютерів – продукції третього прошарку – сягає аж 1700 відсотків. А при виготовленні та продажу супутників, що забезпечують панування над світовими мережами капіталу третього прошарку, – навіть до 2000 відсотків! Таким чином, при переході від першого до другого прошарку економіки додана вартість зростає в 10–20, від другого до третього – у 100–1000 разів. А от рентабельність четвертого прошарку перевершує третій прошарок приблизно в 10 тисяч разів!

Нині економіка США – в унікальному стані. Відповідно до класичної теорії, що більше людина зберігає, вкладає у виробництво, тим швидше відбувається економічне зростання. Але у 1998 році норма заощаджень у США почала зменшуватися. Американці споживають більше, ніж заробляють. Але зростання економіки при цьому було винятково високим – 4,5–5 %. Класична теорія цього пояснити не може.

Людина інвестує саму себе. Витрачаючись на комп'ютерні програми, оздоровлення, навчання, – виробляє більшу за вартістю продукцію, обумовлює зростання загального багатства своєї країни. Чим більше висококваліфікованих, освічених, здорових людей, – тим вищий економічний потенціал країни.

Колосальна зміна світоустрою, що відбулася на наших очах, порушила хиткий баланс науково-технічних потенціалів і сил, який утворився під час глобального протистояння супердержав. Відомо, що загальнонаукове знання інтернаціональне. Проте цензурні обмеження перешкоджають поширенню окремих його видів, і знання замикаютсься у вузькому колі посвячених. У країнах із розвиненою ринковою економікою склалися умови, коли високі технології, що мають військове значення, все ж таки застосовувалися й у загальноцивільних цілях, а їх фундаментальні наукові досягнення ставали надбанням світової науки. У СРСР такі процеси були уповільнені. Багато вагомих наукових результатів приховувалися роками й десятиліттями. Важливі публікації нерідко надовго затримувалися неповороткою дозвільною системою. Тривалий час радянським ученим обмежували можливості публікацій за кордоном, зарубіжні поїздки та особисті наукові контакти. Так що більшість із них не була знайома з особливостями та стилем роботи закордонних колег. Та коли наприкінці 1980-х років були нарешті зняті деякі невиправдані обмеження, виникла нова проблема: радянська наука мала інтегруватися у світову і в методологічному, і в інформаційному аспектах.

Унаслідок інтернаціоналізації знань під загрозою опинився контроль над технологіями оборонного характеру: зокрема, над ядерною зброєю. До США, РФ, Англії та Франції, які першими заволоділи нею, додалися Китай, Індія й Пакистан, а також Ізраїль і Північна Корея. Серйозних змін зазнає усталений світовий порядок щодо науково-технологічних і дослідно-конструкторських досліджень в інтересах безпеки й оборони. Певна відкритість науки призвела до розповсюдження критичних технологій і знань подвійного використання, що перетворило науково-технічну політику на першорядну державну справу. Концентруючи знання з високих технологій, держави водночас створюють інститути охорони таємниць.

Саме побоювання, що передові воєнні технології стануть доступними для інших, є основою американської доктрини. Експорт для США є суттєвим як для прогресу взагалі, так і для військового лідерства. У концептуальних документах досягнення інформаційних та технологічних переваг стає основою абсолютної безпеки та “всеосяжного панування” Сполучених Штатів. Звідси – темп інновацій на недосяжному для інших країн рівні, агресивний захист своїх інтересів, домінування в будь-яких військово-політичних конфліктах.

Сполучені Штати завжди є прихильниками переважно політичного підходу до своїх зовнішніх справ. Не стала винятком і галузь експортного контролю. Тому час від часу виникають суперечності, породжені колізіями між економічними та політичними інтересами країн-учасниць. Як виробники високотехнологічної продукції, вони наполягають на лібералізації – контролю за продукцією, що приносить їм великі прибутки. Наприклад, це стосується позиції Швейцарії щодо прецизійних верстатів, Японії – у сфері обладнання зв'язку, комп'ютерів. Трапляється й так, що високотехнологічна продукція, як, наприклад, апаратура для захисту інформації в мережах зв'язку – криптографічні технології, що держави купують за умов суворої конфіденційності, настільки насичує ринки, що контроль за її поширенням спричиняє правові конфлікти.

США, де промислове шпигунство карається законом, наполягають на встановленні такого ж режиму в країнах, з якими вони співпрацюють. Маючи величезний досвід у створенні корпоративних фінансово-промислових структур, американці доводять: викрадення інформації здійснюється найпростішими шляхами, на які у нас часом не зважають. Скажімо, через незахищене приєднання комп'ютера до глобальних і локальних мереж, або просто через невдоволення своєю роботою окремого службовця.

Запропоновано нову структуру, яка має стати єдиним режимом експортного контролю, що охоплюватиме всі нинішні режими нерозповсюдження, тобто групу ядерних постачальників, режим контролю за ракетними технологіями, Австралійську групу та Вассенаарську домовленість. Поряд із новими обмеженнями пропонується значне полегшення процедур контролю для обраного кола союзників і друзів США. Інші країни матимуть змогу приєднатися до цього кола тільки після того, як відповідатимуть певним критеріям.

У розділі звіту, присвяченому вимогам членства, наведені такі основні критерії участі в новому режимі: членство та добра репутація в нинішніх багатосторонніх режимах експортного контролю, прагнення до спільної праці щодо гармонізації політики та процедур експортного контролю з партнерами-однодумцями; наявність ефективної національної системи експортного контролю, забезпеченої належним правозастосуванням; спільний інтерес у сприянні інтенсифікації співробітництва зі Сполученими Штатами й іншими сторонами зазначеної нової домовленості.

Наше прагнення – набути повного членства в багатосторонніх режимах експортного контролю, мати систему такого контролю, яка б відповідала всім вимогам країн першого поясу. Тому варто звернути увагу, що в Законі України “Про державний контроль за міжнародним переданням товарів військового призначення та подвійного використання” положень щодо нематеріальних передач інформації в цьому розумінні немає. А це ж саме те, чим сильне так зване інформаційне суспільство, що є необхідною умовою для визнання ефективним такого законодавства міжнародною спільнотою. Звіт групи вивчення наголошує: “Особливо чутливим питанням, яке також необхідно буде вирішувати в рамках нової структури, є поводження з нематеріальними передачами, особливо, коли ті пов'язані з оборонною продукцією”.

Нематеріальні передання (важливі інформаційні, технологічні дані) віднесені Радою ЄС до одного з типів експорту. До такого експорту належать передання “програмного забезпечення або технологій на електронних носіях, факсом або телефоном; це стосується усного передання технології телефоном тільки тоді, коли зазначена технологія міститься в документі, відповідна частина якого зачитується телефоном або описується телефоном у такий спосіб, який дає змогу досягти по суті того самого результату”.

Введення положення щодо нематеріального передання технологій військового або подвійного використання до Закону України “Про державний контроль за міжнародним переданням товарів військового призначення та подвійного використання” важливе як з точки зору перспективи участі в новому багатосторонньому режимі, так і як крок до повноправного членства в Європейському Союзі.

VII